Баклажани

 

Батьківщина баклажанів - Східна Індія. У нашій країні вони вирощуються в південних і  центральних  районах.  Сортів баклажанів багато, більшість має забарвлення від світло-лілового до темно-фіолетового з характерним сизим нальотом. У їжу вживають розвинені, але недостиглі плоди з дрібним негрубим насінням, ніжною м’якоттю й характерним гіркуватим присмаком.

Їхнє головне достоїнство  -  значний вміст солей калію - близько 230 мг в 100 г баклажанів.  А калій,  як відомо,  сприяє виведенню рідини з організму,  нормалізуючи  тим  самим  водно-сольовий обмін. Тому баклажани особливо корисні людям  похилого віку,  а також тим,  хто страждає  на  захворювання  серцево-судинної системи.

Є спостереження, які свідчать про те, що баклажани  підтримують  кислотно-лужну рівновагу на оптимальному рівні, активізують мінеральний обмін.

При деяких порушеннях обмінних процесів, наприклад, при подагрі, баклажани справляють лікувальну дію, тому що сприяють звільненню організму від солей сечової кислоти. А ніжна клітковина цього овочу,  стимулюючи діяльність  кишківника,  попереджає розвиток у ньому гнильних процесів. Баклажани рекомендуються й людям, які страждають на закрепи.

З баклажанів готують найрізноманітніші страви, фарширують, смажать, додають в овочеве рагу, тушковане м’ясо.

Як і всі пасльонові, баклажани відрізняються різноманіттям форми (сплюснута, куляста, овальна, циліндрична, серпоподібна,  змієподібна)  і  забарвлення (біле, фіолетове, чорне, смугасте), але найчастіше зустрічається  фіолетове, і в побуті баклажани називають «сині баклажани» або «синенькі».

У їжу вживають плоди,  що закінчили ріст,  але  не  стиглі  (у  віці  30-40  днів), у смаженому, відвареному або консервованому вигляді. Мають лікувальне значення, тому що знижують вміст холестерину в крові й охороняють від подагри, склерозу судин і захворювань печінки.

При вирощуванні розсади слід стежити затим, щоб температура в парниках і теплицях була 17-20°С і не опускалася нижче 12 °С, тому що при цьому рослини припиняють  ріст.  Необхідно  також стежити, щоб у період вирощування розсади ґрунт у парниках або стаканчиках не пересихав.

Висаджують розсаду у віці 60-65 днів після того, як мине загроза заморозків і ґрунт добре прогріється. Міжряддя для цієї культури - 60-65 см і відстань у ряду - 30-35 см.  На  10  м²  розташовують 40-60 рослин. Загущувати не треба, тому що це призводить до зниження врожаю..

Висаджують у попередньо политі лунки  або  борозни,  через  2-4 дні  полив повторюють.  Третій,  рясний,  полив  із промочуванням ґрунту на 50-60 см проводять через 8-10 днів з наступним глибоким розпушуванням. Цей полив відіграє  вирішальну  роль  у  формуванні кореневої системи й утворенні вегетативної маси. Надалі поливати треба при нормі 450-500 л на 10  м²   через 6-7 днів з  подальшим  обов’язковим  глибоким розпушуванням.

Збирають плоди через 4-5 днів після потемніння,  ретельно  зрізуючи  їх  із плодоніжкою ножем або, що ще краще, секатором. Світлішання плоду вказує на запізненість збору. Свіжі плоди не слід довго зберігати, тому що вони втрачають низку цінних властивостей.