Чорна бактеріальна плямистість

 

Збудником хвороби  є бактерія,  що вражає томати й перець із моменту появи сходів.  Хвороба  спостерігається  як у парниках, так і на грядках.

Проявляється на всіх надземних органах рослини: листках, черешках, стеблах і  плодах.  На листі утворюються чорні плями діаметром  0,5-2  мм,  тканина навколо  плям  жовтіє,  на черешках  і стеблах плями подовжені, при сильному ураженні зливаються.  При  зараженні в молодому віці рослини гинуть.

Уражаються також зелені  й червоні плоди.  При цьому на них з’являються дрібні, опуклі, блискучі чорні плями, іноді оточені водянистою облямівкою. Надалі вони збільшуються й досягають в окремих випадках 5-6 мм. Особливо багато плям  утворюється  в  нижній  частині плода, ближче до плодоніжки. На стиглих плодах тканина  під плямами  злегка розм’якшується. Захворювання знижує якість плодів і зменшує врожай.

У період вегетації бактерії переносяться на здорові рослини дощем і вітром, із бризками води при поливах, вони проникаютьу тканини рослин через устячка й ранки.

Джерелом інфекції служать насіння й рослинні залишки, на яких бактерія може зберігатися до 10 років.

Заходи боротьби:

1. Чергування культур.

2. Знезаражування насіння в розчині перманганату калію малинового кольору протягом  30 хвилин  з  подальшим промиванням у холодній воді.

3. Обприскування рослину період вегетації,  починаючи  з розсадного віку, бордоською сумішшю  (100 г мідного купоросу з додаванням  100 г вапна на 10 л води), або хлорокисом м іді, або полікарбацином (40 г на  10 л  води),  обприскують два рази в розсадному віці.

4. Відбирання здорових плодів на насіння.

5. Збирання і знищення післязбиральних рослинних решток.

 

Фітофтороз

 

     Найшкідливіше захворювання томата й перцю, що вражає в основному плоди. На деяких сортах фітофтороз уражає листя й стебла. На листі з'являються великі коричневі плями з ясно-зеленою облямівкою.

У вологу погоду на нижньому боці листка з'являється білий наліт, що складається з конідієносців гриба. Стебло покривається темно-коричневими смугами. Уражені тканини у вологу погоду загнивають, у суху - засихають.

Плоди інфікуються спорами гриба. На них стають помітними розпливчасті бурі тверді плями. Поступово збільшуючись у розмірі,  вони захоплюють весь плід, і він розм’якшується.

Інфекція передається з післязбиральними рештками й з посадок зараженої картоплі. Перші осередки хвороби в теплицях можуть з ’явитися через  10 днів після розвитку її на картоплі. Гриб потрапляє на рослину через щілини в покрівлі, із краплями дощу.

Поширення хвороби тісно залежить від умов навколишнього середовища. Надлишкова вологість повітря, роси й тумани, помірна температура вдень (22-24⁰С) із похолоданням уночі до  10°С сприяють розвитку хвороби. Суха спекотна погода гальмує її появу.

Заходи боротьби:

1. Основний попереджувальний захід проти захворювання - ізоляція посадок томата й перцю від картоплі, особливо від її ранніх сортів, які сильно уражаються фітофторозом.

2. Передпосівне протруювання насіння в розчині перманганату калію малинового кольору протягом 20 хвилин з подальшим промиванням у холодній воді, просушуванням й висіванням у ящик.

3. Для підвищення стійкості до фітофторозу розсаду двічі підживити фосфорно-калійними добривами або провести позакореневе підживлення мікроелементами (сірчанокислий марганець -  4 г, сірчанокисла мідь - 2 г, борна кислота - 2 г, сірчанокислий цинк - 2 г на 10 л води).

4. Обприскування  розсади бордоською сумішшю (100 г мідного купоросу й 100 г вапна на 10 л води) за 5-6 днів до висадження розсади.

5. При висадженні розсади в ґрунтулити в лунку 0,3-0,5 л перманганату калію (2 г на 10 л води), а потім поливати ще 4 рази через кожні 10 днів по0,5л у лунку.

6. Поливати томати (навітьусуху погоду) не частіше ніж раз на тиждень і тільки теплою, нагрітою на сонці водою (у борозенки).

7. Вологість повітря в теплиці підтримувати на рівні 60-70%, застосовувати приточно-витяжну вентиляцію, а в дощову погоду підсушувати повітря за допомогою обігріву теплиць і  посиленої вентиляції.

8.  Обприскування рослин у період зав’язування плодів на другій китиці настоєм часнику через кожні 15-18 днів (до 5 разів), у міру наростання плодових китиць і листя під ними (в 10 л води розвести  1,5 г перманганату калію, сюди ж додати 1,5 склянки подрібненого часнику, перемішати, відфільтрувати й обприскати).

9. Обприскування рослин оксихо-мом -80 (до 3 разів): для приготування  робочого розчину 2 таблетки або 20 г порошку розводять у 10 л води; обприскують у безвітряну суху погоду з інтервалом 10-14 днів; витрата розчину - до 1 л на 10 м² в умовах відкритого ґрунту і до 2 л на 10 м² у теплицях; термін останньої обробки на відкритих ділянках - за 20 днів до збирання врожаю, у теплицях за 4 дні.

10. Збирання томатів до їхньої повної стиглості (якщо в одну з ночей термометр показав 10°С, то не можна залишати плоди на рослинах); зняті плоди необхідно опустити на 1 -2 хвилини в гарячу воду (60⁰С) або в розчин бури (100 г на 10 л) з температурою 50⁰С, а потім дати їм обсохнути й покласти на дозрівання при 25⁰С.

11. Збирання  і знищення  післязбиральних рослинних решток.

12. Глибоке перекопування ґрунту після збирання врожаю.

13. Посадка стійких сортів.

Зморшкувата, або смугаста, мозаїка

 

Найпоширенішими хворобами картоплі є такі: зморшкувата, або смугаста, мозаїка, закручування листків, складчаста мозаїка,  крапчастість бульб.  Найменування  вірусних захворювань  картоплі в більшості випадків визначається найтиповішою ознакою проявуураження. Нерідко на одній рослині можуть зустрітися 2-3 і навіть більше вірусних захворювань.

Для цього захворювання характерні первинна й вторинна інфекції. При первинній  інфекції рослини  заражаються в поточному вегетаційному періоді, виростаючи при цьому зі здорових бульб. При вторинній  інфекції рослини уражаються,  виростаючи  із хворих бульб,  заражених вірусом у попередньому році.

Ознаки захворювання рослин при первинній інфекції виражені досить слабко, а іноді в перший рік можуть і бути відсутніми

Зазвичай  в середині-кінці липня  на листках нижнього ярусу спостерігаються нечисленні дрібні некротичні плями, на зворотному боці цих же листків видно слабкі темні штрихи.

При вторинній інфекції ознаки мозаїки виражені різко. Хвороба  проявляється у двох формах.

У рослин, уражених першою формою хвороби, листя має мозаїчне забарвлення, пластинки листка стають зморшкуватими,  на них розвиваються  некрози (або некротичні штрихи). Штрихи особливо добре помітні на жилках, в основному на зворотному боці нижнього листя. Пізніше нижні листки обвисають і повністю відмирають, залишаючись висіти на висохлих черешках.

У рослин, уражених другою формою хвороби, мозаїка листя часто відсутня, на листках з ’являється велика кількість некротичних плям, на жилках і черешках помітна штрихуватість. Для обох форм хвороби властиві крихкість стебел і розкидистий вигляд куща.

Мозаїчні рослини мають більшу концентрацію вірусу,  ніж рослини із сильним розвитком некрозів, і у зв’язку з цим частіше є джерелом поширення вірусу в полі.

Переносниками вірусу є різні види попелиць, також можлива передача інфекції конкретним  шляхом  -  при  зіткненні хворого й здорового бадилля. Передається вірус і через бульби.

Заходи боротьби:

1.  Використання здорового посадкового матеріалу.

2.  Передпосівне  пророщення бульб з одночасним відбраковуванням бульб з ненормальними паростками.

3. Очищення посівів від уражених рослин за зовнішніми ознаками: перше очищення проводиться наприкінці червня, друге - після цвітіння картоплі.

4. Проведення боротьби з попелицями, цикадками й іншими комахами - переносниками вірусів.

Цілюща картопля

       Картопля не тільки смачна, але й корисна. Білки, що містяться в ній у достатній кількості, - найцінніші з рослинних білків, оскільки мають незамінні амінокислоти й добре засвоюються. Багата вона солями калію, необхідними для  нормального функціонування серцевого м’яза.

Важко переоцінити значення картоплі як джерела вітаміну С.  Цього вітаміну в картоплі менше, ніжу деяких інших овочах,  але  оскільки  ми  їмо її  цілий  рік (картопля, як і хліб, не приїдається!), можна вважати, що саме картопля поряд із капустою є одним із головних постачальників вітаміну С.

При  правильному  готуванні  страв з картоплі в них зберігається до 80% аскорбінової кислоти.

Щоб уберегти цей вітамін від руйнування, треба опускати картоплю в киплячу воду: причому краще варити її в шкірці («у мундирі»). Якщо ж варити картоплю обчищеною, руйнується до 40% цього вітаміну.

Корисно знати, що у вареній і печеній картоплі вітамін С зберігається краще, ніж у смаженій. Повторне розігрівання страв з картоплі збільшує втрату вітаміну С.

Для здорової людини не має значення, у якому вигляді є картопля - відварена або смажена. Це - справа смаку.

Тим, хто страждає на захворювання шлунка, наприклад на хронічний гастрит, виразкову хворобу, доводиться віддавати перевагу картоплі відвареній або печеній. Печена картопля рекомендується при серцево-судинній недостатності, тому що в ній вища концентрація калію.

Кавун

 

Кавун  культивується  майже на всій земній кулі в районах із сухим і жарким кліматом, особливо там, де багато світлих, сонячних днів.

Залежно від швидкості достигання, смаку, величини, форми, забарвлення й інших властивостей,  розрізняють такі сорти  столових  кавунів,  як  Медівка, Переможець, Мелітопольський.

Столові кавуни використовують найчастіше у свіжому вигляді, але їх, крім того, і солять,  подають як гарнір до м'яса й риби. Із соку кавунів роблять кавуновий мед-нардек, який застосовується в кондитерській  промисловості. З кірки кавунів готують цукати. Існує навіть призначений для цього сорт кавунів Цукатний із товстою кіркою.

У домашніх умовах цукати можна зробити  з  будь-яких кавунів. 

У насінні кавуна міститься олія, багата вітаміном й. Кавун на 89% складається з води, тому калорійність його досить невелика, але він освіжає, приємний на смак і корисний, у зв’язку з чим широко використовується  в  раціональному й лікувальному харчуванні. У ньому містяться різні цукри (причому переважає фруктоза), органічні кислоти, невелика кількість вітамінів С, групи В, каротин, а також солі калію й заліза. Присутність у кавуні фолієвої кислоти робить його досить корисним при недокрів’ї. Завдяки цукрам, що містяться в кавуні, солям калію він рекомендується при захворюваннях нирок,  серцево-судинної системи  й печінки. Має виражену сечогінну дію.

Несправжня борошниста роса

 

Несправжня борошниста роса огірків може виникнути на будь-якій фазі розвитку рослин, але найбільше завдає шкоди в період цвітіння й плодоносіння. На листках з’являються олійні плями ясно-жовтого кольору,  які за тиждень збільшуються в розмірах. Потім листя стає коричневим,  начебто рослина одержала опік, і засихає. Зав’язь обпадає, плоди, що залишилися, жовтіють і в’януть. Найінтенсивніше хвороба може розвинутися при високій вологості повітря й температурі близько 20°С. Такі умови, як правило, бувають у теплицях,  адже тут на плівці створюється сильний конденсат, огірки постійно перебувають у вологому стані.  У  відкритому  ґрунті  розвитку хвороби сприяє полив холодною водою, а також холодний дощ і різка зміна температури, коли вдень буває 25’С і вище, а вночі - 10-12‘С.

Щоб уникнути цієї хвороби, огірки ще до початку цвітіння  обприскують  полікарбацином або хлорокисом  міді  (40 г на 10 л води). Робити це треба з інтервалом у 10-12 днів.

Можна  також  обприскувати  1%-ю бордоською рідиною (100 г мідного купоросу й 100 г  вапна на 10лводи), але не пізніше ніж за 5 днів до збирання врожаю.

Використання  інших препаратів слід припинити ще раніше: за 20 днів до збирання плодів.

Важливо при перших ознаках хвороби не поливати й не підживлювати огірки, поки не знизиться вологість, особливо в теплиці. Після цього можна обприскати їх препаратом топаз (ампула на 10 л води) або оксихом (2 таблетки на 10 л води). Але спочатку спробуйте обійтися взагалі без «хімії». Візьміть 3 ст. ложки звичайної сироватки,  1 ч. ложку мідного купоросу на 7 л води й цим розчином обприскайте рослини. Можна обприскувати й чистою сироваткою. Але в кожному разі, виявивши налисткаххарактерні ознаки хвороби, рослину краще знищити, щоб захворювання не охопило всю плантацію.

Якщо несправжня борошниста роса потрапила на ділянку, то це серйозно. Справа в тому, що в ґрунті інфекція зберігається до 6-7 років. Тому наступного року на цьому місці огірки, як і всі гарбузові культури, саджати не можна.

 

Помідор: квітка чи овоч?

 

Більшість дослідників вважає, що батьківщиною томата є Гапапагоські острови й вузька смуга вздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки, що захоплює території Чилі,  Перу й Еквадору.

Перші згадування європейських ботаніків відносяться до 1553-1554 рр., коли нідерландський ботанік Додонеус у книзі «Історія трьох перших початків у коментарях і малюнках» дав зображення куща томатів  під назвою  «пома аморис»  - яблуко кохання,  а Маттіолі під назвою «помі д’оро» - золоте яблуко - описав плоди томатів.

Індіанці, що вирощували й уживали їх у їжу, називали цю рослину «туматль». Але в той же час до середини XIX ст. в Америці  цю  рослину вважали  отруйною. Причому в 1776р. підчас боротьби Америки за незалежність кухар Джорджа Вашингтона спробував отруїти його м ’ясом, звареним із помідорами.

У Європі також упродовж декількох сторіч  після  появи томат залишався неїстівним.

Через гарні плоди ці рослини викликали інтерес, насамперед квітникарів. У Франції їх називали «пом д'амур» - яблуко кохання. Крім того, плоди застосовувалися з лікувальною метою. Тільки на початку XIX ст. томати зараховують до овочевих культур. Надалі, разом із європейськими переселенцями, томати потрапляють в Америку, і декоративна рослина повертається на батьківщину вже як овочева культура.

Огірок-диня

 

Цей гібрид огірка й дині виведений відомим селекціонером Сараєвим. Стебло - як в огірка, а колюче листя схоже на листя дині, тільки за розміром менше. Спочатку плід має вигляд огірка, а коли повністю достигає, то більше схожий на диню.  У молодому  віці  й  смак у нього більш огірковий з дуже далеким присмаком дині.  Але  варто  йому достигнути, смак стає як у найсмачнішої і найсоковитішоїдині. М’якоть жовтувато-жовтогаряча. Урожай, як в огірків, - багато плодів.  А достигають диньки. Достигають швидше, ніж звичайні дині, найбільший плід досягає 2 кг.  Рослина зручна тим, що плоди можна вживати й у достиглому вигляді,  й  перестиглому,  й зеленцями. Але найкращі - перестиглі плоди.  Вони дуже солодкі й ароматні.

Догляд звичайний. Полив 3 рази на тиждень.  Під рослину непогано  висипати відро перегною, перемішаного з тирсою. Також навесні в лунку насипати 1 склянку попелу, підживлення й усе інше - як у звичайних огірків.

Огірок-диня  високоврожайний,  його можна й у теплиці вирощувати, й у відкритому ґрунті.

Складчаста мозаїка

 

Тип вірусу,  що викликає цю хворобу, відрізняється від попереднього меншою активністю й дуже незначною здатністю до контактного способу передачі.  При ураженні картоплі вірусом складчастої мозаїки характерні ознаки виражаються в зміні зовнішнього вигляду листя рослини. Міжжилкові ділянки пластинок стають опуклими, від чого створюється враження складчастості або кучерявості листків. Спостерігається  вологість країв листя. Вірус може викликати появу мозаїчного забарвлення листків, однак не в кожного сорту.

Вірус передається через хворі бульби, у  період вегетації інфікує здорові  рослини за допомогою попелиць.

Хвороба послабляє рослини, внаслідок чого скорочується врожай бульб.

Чуфа - земляний мигдаль

     

    Чуфа - усе ще маловідома для городників  культура,  але  вона  гідна їхньої уваги.  Рослина  належить до  родини осокових культур,  це цінний харчовий продукт, який містить 28% жиру, багато білка, цукру, мікроелементів. Плоди чуфи - бульбочки розміром із невеликий мигдаль. На смак вони нагадують ці горіхи, і саме за таку подібність чуфу назвали земляним мигдалем. Її можна вживати в їжу в найрізноманітніших виглядах: дуже смачні горішки смажені, відварені, а подрібнені надають особливий приємний смак і аромат пирогам, кексам, тортам.  Одне слово -  продукт смачний  і незвичайний.

Яка ж технологія оброблення земляного мигдалю? Батьківщина чуфи - Північна Америка. Рослина ця втім теплолюбна, для нормального розвитку й плодоносіння їй потрібні добре освітлені плодові грядки. У зв’язку з цим чуфу потрібно висівати, коли ґрунт прогріється до 12-15 ⁰С. Така температура в нашій середній смузі (на півдні трохи раніше) встановлюється в середині травня. Кращим орієнтиром для сівби чуфи може служити висадження у відкритий ґрунт розсади помідорів.

Перед посадкою бульбочки обов’язково потрібно замочити  на три доби у воді кімнатної температури, причому міняти її необхідно щодня. Така процедура потрібна для того, щоб бульбочки набрякли,  що забезпечує рівномірну схожість, кращу енергію проростання.

Розміщати рослини треба на відстані 60 см одна від одної, в гніздо класти 2- 4 бульбочки наглибину 5-6 см.

Сходи чуфи - тригранні пагони. З’являються вони протягом усього сезону, і наприкінці  вегетації кущ являє собою пучок тонких стеблинок,  на підземній мочалоподібній кореневій системі виростає безліч бульбочок.

Догляд за чуфою  полягає  в  рідких поливах, утриманні ґрунту в пухкому й чистому від бур’янів стані, підгортанні. Сигналом до збирання служить пожовтіння  й  підсихання  стебел.  Буває  це наприкінці  городнього сезону,  перед першими заморозками. Урожай зберігається довго, але для цього його потрібно зібрати в суху погоду й добре просушити.

Баклажани

 

Батьківщина баклажанів - Східна Індія. У нашій країні вони вирощуються в південних і  центральних  районах.  Сортів баклажанів багато, більшість має забарвлення від світло-лілового до темно-фіолетового з характерним сизим нальотом. У їжу вживають розвинені, але недостиглі плоди з дрібним негрубим насінням, ніжною м’якоттю й характерним гіркуватим присмаком.

Їхнє головне достоїнство  -  значний вміст солей калію - близько 230 мг в 100 г баклажанів.  А калій,  як відомо,  сприяє виведенню рідини з організму,  нормалізуючи  тим  самим  водно-сольовий обмін. Тому баклажани особливо корисні людям  похилого віку,  а також тим,  хто страждає  на  захворювання  серцево-судинної системи.

Є спостереження, які свідчать про те, що баклажани  підтримують  кислотно-лужну рівновагу на оптимальному рівні, активізують мінеральний обмін.

При деяких порушеннях обмінних процесів, наприклад, при подагрі, баклажани справляють лікувальну дію, тому що сприяють звільненню організму від солей сечової кислоти. А ніжна клітковина цього овочу,  стимулюючи діяльність  кишківника,  попереджає розвиток у ньому гнильних процесів. Баклажани рекомендуються й людям, які страждають на закрепи.

З баклажанів готують найрізноманітніші страви, фарширують, смажать, додають в овочеве рагу, тушковане м’ясо.

Як і всі пасльонові, баклажани відрізняються різноманіттям форми (сплюснута, куляста, овальна, циліндрична, серпоподібна,  змієподібна)  і  забарвлення (біле, фіолетове, чорне, смугасте), але найчастіше зустрічається  фіолетове, і в побуті баклажани називають «сині баклажани» або «синенькі».

У їжу вживають плоди,  що закінчили ріст,  але  не  стиглі  (у  віці  30-40  днів), у смаженому, відвареному або консервованому вигляді. Мають лікувальне значення, тому що знижують вміст холестерину в крові й охороняють від подагри, склерозу судин і захворювань печінки.

При вирощуванні розсади слід стежити затим, щоб температура в парниках і теплицях була 17-20°С і не опускалася нижче 12 °С, тому що при цьому рослини припиняють  ріст.  Необхідно  також стежити, щоб у період вирощування розсади ґрунт у парниках або стаканчиках не пересихав.

Висаджують розсаду у віці 60-65 днів після того, як мине загроза заморозків і ґрунт добре прогріється. Міжряддя для цієї культури - 60-65 см і відстань у ряду - 30-35 см.  На  10  м²  розташовують 40-60 рослин. Загущувати не треба, тому що це призводить до зниження врожаю..

Висаджують у попередньо политі лунки  або  борозни,  через  2-4 дні  полив повторюють.  Третій,  рясний,  полив  із промочуванням ґрунту на 50-60 см проводять через 8-10 днів з наступним глибоким розпушуванням. Цей полив відіграє  вирішальну  роль  у  формуванні кореневої системи й утворенні вегетативної маси. Надалі поливати треба при нормі 450-500 л на 10  м²   через 6-7 днів з  подальшим  обов’язковим  глибоким розпушуванням.

Збирають плоди через 4-5 днів після потемніння,  ретельно  зрізуючи  їх  із плодоніжкою ножем або, що ще краще, секатором. Світлішання плоду вказує на запізненість збору. Свіжі плоди не слід довго зберігати, тому що вони втрачають низку цінних властивостей.

Крес-салата і салатна гірчиця

 

Ці рослини незвичні для багатьох городників. А тим  часом  вони заслуговують на те, щ об їх вирощ ували повсю дно протягом  усього літа й навіть узимку.

Крес-салата вже в давнину була добре відома у країнах,  що прилягають до Середземного моря, а салатна гірчиця здавна користується  великим  попитом у  Японії, Китаї, В’єтнамі й оточуючих їх країнах. Така популярність і попит пов’язані насамперед зі своєрідним  гострим  смаком  листя цих рослин. Достатня кількість вітам іну С, каротину, рутину, солей йоду, калію, заліза, тонізую чі властивості роблять ці рослини в буквальном у значенні слова лікарськими. А якщо врахувати високу скоростиглість і холодостійкість, то за  наявності захищ еного ґрунту в північних районах, а на півдні й без нього крес-салату й  салатну гірчицю  можна вирощувати майже цілий рік.

Розмножують ці овочі насінням. Воно дрібне, і тому на 1  м² висівають насіння крес-салати 0,8-1,  а салатної гірчиці  - 0,5-0,6  г.  У захищеному  ґрунті  норму висіву крес-салати збільшують до 5-6 г. Посів  проводять  рядковим  способом з  відстанню  між  рядками  для  крес-салати 10-15, для салатної гірчиці - 25-30 см. Загортають насіння на глибину 1 - 1,5 см. Зрозуміло, що одержати дружні й повні  сходи  при  такому  неглибокому загортанні  вдається  тільки  при  посіві в добре зволожений ґрунт.

Найбільш підходящі терміни сівби цих культур у відкритому ґрунті - рано навесні або в другій половині літа.  При  посіві наприкінці  травня  -  в липні  в  сонячну спекотну погоду рослини швидко викидають квітконос  і  втрачають товарну якість. Але все-таки влітку можна одержати зелень цих рослин, якщо висівати їх періодично через 10-15 днів, а збирати до початку утворення квітконоса.

При серпневому й пізнішому терміні сівби,  а також при  вирощуванні в тіні дерев рослини довго не цвітуть і не втрачають товарних якостей.

Для  вирощування  крес-салати  й салатної гірчиці придатні будь-які ділянки, але перевагу слід віддавати легким, з підвищеною родючістю ґрунтам.

Культури  ці  пошкоджуються тими  ж шкідниками,  що й редиска,  капуста та інші споріднені з ними рослини. Найшкідливіші у зв’язку з високою скоростиглістю  крес-салати  й  салатної  гірчиці хрестоцвіті блішки. Отчому на ділянці й біля  неї необхідно ретельно видаляти бур’яни, часто поливати, використовувати відлякувальні засоби. У їхньому числі вапно-пушонка в суміші із попелом і тютюновим пилом. Ефективність обпудрювання ґрунту в рядках цією сумішшю недостатньо висока, але в поєднанні із прийомами, згаданими вище, дозволяє повністю виключити пошкодження рослин. Застосування отрутохімікатів на цих культурах неприпустиме.

Використовувати в їжу й збирати крес-салату і салатну гірчицю можна в міру відростання листків до висоти 5-10 см і більше.  Зазвичай ця фаза настає через 15-25 днів після появи сходів. Зберігаються листки після зрізання й висмикування дуже погано. Тому збирають зазвичай  стільки,  скільки  необхідно для використання в їжу.

Найчастіше крес-салату і салатну гірчицю використовують для приготування салатів, бутербродів, як гарніри до м’ясних і рибних страв, а іноді й для приготування зелених щів.

Ці овочі можна вирощувати й узимку, але краще навесні на холодних підвіконнях. Для цього в ящики насипають добре просіяний родючий ґрунт шаром 6-8 см. Насіння висівають досить густо суцільним способом на глибину 0,5 см.

Картопляна совка

 

Пошкоджує картоплю, томати, ревінь, щавель, цибулютаін. Метелик у розмаху крил 30-40 мм. Передні крила сірувато-жовтого кольору із червонуватим відтінком і коричневими поперечними лініями. Гусениця (40-50 мм) ясно-жовта або м’ясисто-червона зі смугою вздовж спини.

Зимують яйця.  Гусінь відроджується в травні й живиться спочатку на листках, а потім на стеблах злаків. У старшому віці вона переходить у товстостеблові рослини, де проробляє хід по стеблу,  пошкоджує кореневище й черешки листя. Заляльковування починається в липні біля пошкоджених рослин у ґрунті на глибині 5-15 см.  Метелики вилітають із  кінця липня до жовтня. Вони відкладають яйця за піхви листка на дикорослі злакові (пирій, стоколос безостий, тимофіївку та ін.), а також на картоплю й ревінь. Шкідник розвивається в одному поколінні.

Заходи боротьби:

1. Своєчасне знищення бур’янів, у першу чергу - злакових.

2.  Видалення післязбиральних рослинних решток.

 

Буряк

 

    

Буряк столовий, червоний - дворічна рослина родини маревих, що походить від дикого буряка,  який зустрічається й сьогодні на узбережжях Середземного й Чорного морів. Тут кілька тисяч років тому вперше стали обробляти його через м’ясисте листя, корінь же тоді був у нього білий, твердий, несмачний. Тільки завдяки тривалій культурі був отриманий буряк із червоним коренеплодом і ніжною м’якоттю.

Арабські лікарі й купці завезли цю рослину в Індію, Афганістан, потім у Давню Грецію й Рим. Листя й корінь буряка спочатку використовували для приготування ліків, а потім почали вживати в їжу.

Слов'яни запозичили цю культуру в греків, через Візантію, трохи переробивши її назву із грецького «сфекелі». У Київську Русь вона потрапила в Х-ХІ ст., звідти в Москву, пізніше у Великий Новгород і Псков. Ченці вирощували буряк на скелястому й суворому острові Вапаам, розташованому в центрі Ладоги. Новий коренеплід незабаром почав витісняти розповсюджені в той час ріпу й брукву.

Рослина досягає 70-80 см. Листя чергове, широке, яйцеподібне, зелене з рожево-червоним відтінком, надовгих черешках. Краї його хвилясті. Коренеплід м’ясистий,  сплюснутий,  кулястий або веретеноподібний. Розрізняють різновиди - цукровий, найпоширеніший білий, що накопичує до 20% цукру, кормовий - жовтий і столовий - червоний. Відомий також буряк листяний,  або мангольд, з нестовщеним коренеплодом.

Листя й коренеплід буряка - дуже цінна харчова й лікарська сировина. Вона містить багато цукру (до  16%, у тому числі  глюкозу,  фруктозу й сахарозу), білок (до 3%). За кількістю незамінних амінокислот - валіну, лейцину й золейцину, лізину й деяких інших - перевершує  багато овочів.  Серед них і  гама-аміноолійна кислота,  що відіграє  велику роль у процесі обміну речовин головного мозку.

Пектину в буряку більше, ніж у моркві та  яблуках.  Він  пригнічує  діяльність гнильних кишкових бактерій, перешкоджає виникненню низки захворювань. Установлено, що пектин буряка захищає організм від впливу радіоактивних і важких металів (свинцю,  стронцію та ін.). З вітамінів у ньому небагато каротину, є вітаміни В₁,  В₂, В₉ (фолієва кислота), РР, Р, С, органічні кислоти - переважно щавлева,  менше лимонної,  яблучної. Клітковина, що міститься в буряку, поліпшує травлення, благотворно впливає на серцево-судинну систему. За кількістю вітаміну С листя багатше від коренеплоду, а за клітковиною, навпаки, бідніше. Буряк багатий мінеральними солями фосфору, калію, магнію. З мікроелементів містить мідь і залізо, що дуже важливо для кровотворення  при  анемії (недокрів’ї).  За вмістом заліза буряк перевершує тільки часник. У ньому є кобальт,  який  бере участь в утворенні вітаміну В₁₂, що підтримує кровотворення. Цинк, марганець, мідь, що містяться в буряку, регулюють обмін речовин, позитивно впливають на функцію статевих залоз.

Установлено, що цинк має здатність збільшувати тривалість дії гормону підшлункової залози - інсуліну.  Він підвищує також гостроту зору.

Завдяки наявності бетаїну й бетаніну (білкові алкалоїдоподібні речовини), що надають йому відповідного забарвлення, буряк сприяє зміцненню стінок капілярних судин, знижує кров’яний тиск і кількість холестерину в крові, поліпшує жировий обмін, роботу печінки.

Бетаїн як ліпотропна речовина (бере участь  в  обміні  жирів)  сприяє  росту клітин і засвоєнню вітаміну В. Крім того, з бетаїну утворюється фізіологічно активна речовина холін, що запобігає жировому переродженню  печінки  й діє протисклеротично.

За  вмістом  йоду буряк входить до числа овочів, найбагатших цим елементом.  Тому він дуже  корисний людям похилого віку, при захворюваннях щитовидної залози, атеросклерозі. Поліпшує перистальтику кишківника, а отже, ефективний при закрепах, ожирінні.