Лопушина альтернатива

 

Рослини з великими листками маю унікальний вигляд, по тропічному, і надають особливого стилю будь-якому саду. Найпоширеніші у світі-білокопитник, ревінь, гуннера і кілька інших рослин.

Білокопитник японський – рослина з великим листям, родом з Японії, також зустрічається дикорослим в Кореї та Китаї. Перед появою великих листків у рослини утворюються дрібні квіти, що ростуть групою. Білокопитник прекрасно росте при частковому і повному затіненні, у рівномірно вологому грунті. При малому поливі на сонці рослина почне в'янути. Це чудова рослина для берегів великих водойм і боліт. При хороших умовах існування вона дуже швидко розмножується. Щоб запобігти надмірному поширенню рослини, її  можна вирощувати у великих горщиках або інших контейнерах.

В Японії стебла листків зазвичай готують як овоч під назвою фукі. При приготуванні стебла спочатку поміщають в сіль, потім вимочують і піддають термообробці, щоб знищити сильний аромат рослини.

Гуннера комірцева родом з Бразилії. Її листя зазвичай досягають 180 см в ширину і 330 см в довжину. На нижній стороні листя і стебел є шипи, а вершина листя схожа на наждачний папір. Гуннера комірцева відмінно уживається на болотах, в хмарних, гірських тропіках.

Її конічні, величезні (60-90 см у висоту) зелені квіти у міру дозрівання червоніють, потім стають коричневими. Побачити їх можна з липня по серпень.

Ревінь хвилястий - також володіє виразними великими листками. Рослина надзвичайно холодостійка і його можна вирощувати в місцях, де інші тропічні рослини з великим листям виростити не можна.

Дивно, хоч листя ревеню хвилястого і отруйні, але терпкі, багряно-червоні стебла зазвичай збирають для пирогів, джемів і соусів. Історія рослини простежується аж до 2700 року до н. е., в ті часи у Китаї його використовували як лікарську рослину. Як ліки його використовували і в Європі, в кінці 18-го століття.

Магнолія крупнолиста - рідко зустрічається, Батьківщина США. Це дерево можна знайти у південно-центральних областях і північній частині узбережжя Мексиканської затоки. Листя цієї магнолії можуть досягати довжини в 80 см. Цьому дереву потрібні вологі, затінені області, захищені від вітру, який може легко порвати велике листя.

Гуннера чудова є близьким родичем Гуннери комірцевої. Її батьківщина-Центральна і Південна Америка. Виростає в гористому, тропічному і субтропічному середовищі з постійною хмарністю і слабким освітленням. Щоб виростити гуннеру чудову вдома, посадіть її в тінь і регулярно поливайте, хоча розсіяні сонячні промені рослина теж нормально переносить.

Листя гуннери чудової можуть досягати 120-180 см. Насіння рослини отруйне, а інші частини рослини можуть викликати роздратування на шкірі.

Дармера щитовидна родом з Каліфорнії. Вона, як і всі рослини з великим листям, любить вологі умови. Листя рослини можуть вирости більше 30 см, а сама рослина може  досягати 90-120 см в висоту. Росте в прохолодній проточній воді, характерній  для річок Північної Каліфорнії, звідки воно і родом. Дармера має блідо-рожеві квіти в формі зірки,що виступає над високим стеблом рослини.

Тетрапанакс паперовий - уродженець Тайваню. Листя можуть досягати до 90 см, а сама рослина може вирости до 6 метрів у висоту. Рослина добре росте на сонці і при достатній кількості води, але може добре рости і в тіні. Рослина швидко поширює свою поросль. Цвіте пишними гронами білих кулястих квіток, розташованих на довгих вигнутих стеблах. Історики вважають, що ще в 105 році н.е. ця рослина використовувалося для виготовлення рисового паперу.

//Современная жизнь №22 (388) от 30.05.2012 г.

Як діють на мікроби розчини для дезінфекції?

 

Такі розчини ще називають антисептиками,  бо  вони  знезаражують  шкідливі  мікроорганізми. І ось яким чином. Дезінфекційна речовина  проникає  у  мікробну клітину  і  в  ній  вступає  у  хімічні реакції з білками, що у результаті призводить до денатурації білків і  загибелі  всієї  хвороботворної клітини. Денатурацією називається втрата  білком  його  природної структури  і  властивостей  унаслідок  впливу  різних  зовнішніх факторів.  Найпростішим  прикладом  денатурації  є  процес, що відбувається  при варінні або обсмажуванні на сковороді яйця, коли  його  білок,  але  вже  під впливом  високих  температур, стає  щільним  і  непрозорим.

Проте  різні  дезінфекційні  речовини  упливають  на  білки  порізному.  Так,  хлорка  і  перекис водню викликають їхнє незворотне окислювання. Мінеральні кислоти і  луги  призводять до їхнього гідролізу (реакції обмінного розкладу між речовиною і водою). Фенольні препарати  -  до згортання.

Спирт  також  спричиняє  денатурацію  білків.  При  цьому для  стерилізації хірургічних  інструментів  використовується 95-96-відсотковий етиловий спирт. Тоді як обробку ран,  рук хірурга і ділянок тіла пацієнта перед операцією проводять 70-відсотковим розчином спирту, оскільки чистий надто  швидко  денатурує  білки  в поверхневому  шарі  шкіри.  Через це він потім гірше просочується в глибокі  її  пори,  де  ще  можуть залишатися мікроорганізми.  Взагалі  ж  дезінфекційна  здатність притаманна  спирту  аж  до  його розчину концентрації 50%.

//Сільські вісті №54 (19902) від 23.07.2021 р.

Чому молоко скисає?

Так  відбувається  тому,  що  в  цьому  продукті розмножуються  молочнокислі  бактерії.  Це  вони перетворюють лактозу (молочний цукор, основний фермент молока)  на молочну кислоту.  При цьому білок,  що  міститься  у  продукті,  згортається.  Результат  скисання  молока  являє  собою  густий кисломолочний  продукт  і  сироватку.

Цей  процес  завжди  є  неминучим.  Тобто  абсолютних  умов,  за  яких  молоко  ніколи  не  скисне, досягнути неможливо. Однак швидкість скисання залежить  від  кількох  факторів.  Зокрема,  якщо  навіть довго кип’ятити  молоко, то мікроорганізми все  одно  потраплять  у  нього  із  зовнішнього  середовища,  щойно  ви  відкоркуєте  пляшку  чи пакет.  Також  учені  виявили  у  молоці  бактерію Сhryseobacterium oranimense,  через  яку  молоко стає  кислим   навіть у  холодильнику...

То від чого ж залежить швидкість сквашування молока?  Передовсім  -  од  температури.  Чим тепліше,  тим  молоко  скисає  швидше.  Кімнатної температури  цілком  достатньо,  щоби  запустити реакцію.

Також цьому може сприяти зберігання  продукту у погано помитій тарі.  Наявність чужорідних часточок, порошинок і навіть найдрібніших крапельок води  прискорить скисання  відразу  вдвічі.

Гроза  за  вікном  -  ще  один,  доволі  дивний  фактор,  через  який  молоко  набуває  кислого смаку.  Господині знають: якщо глечик (чи банку)  із  молоком  помістити  на  підвіконня  під  час грози, то вже на ранок можна буде пити  «кисляк». Так  продукт  називають у  народі.

Скисання  молока  можна  прискорити  і  спеціально.  Останніми  роками  дієтологи  багато  розповідають про користь кисломолочних  продуктів. Тому  харчова  промисловість  випускає  різні  речовини,  які  допомагають  зробити  з  молока той  чи  інший  кислий  продукт.  Наприклад,  з допомогою  дріжджової  закваски  можна  в  домашніх  умовах  перетворити  молоко  на  йогурт. За допомоги  кефірного  гриба  -  на  кефір,  молочнокислих  паличок  -  на  ряжанку.  Ну  а пропіоновокислі  бактерії легко  перетворять улюблений  напій  на сир.

//Сільські вісті №33 (19881) від 07.05.2021 р.

Шоколадні таємниці

 

«Відкриття ацтеків». У 1519 році іспанські завойовники  Америки конкістадори Ернандо Кортеса захопили стародавню столицю імперії ацтеків.

У  коморах  царського  палацу  вони  знайшли скрині з великими запашними зернами, схожими на боби.  Згодом дізналися, що дорогоцінні зерна разом із золотом слугували грошима індіанців.

За  10 бобів можна було придбати кроля, а за 100 бобів - раба.

З цих зерен готували особливий напій «чоколатль»,  який мав чудодійну силу: розганяв смуток  і  сповнював  тіло  легкістю  та  бадьорістю. Для  простих  людей  чоколатль  готували  так: подрібнені зерна какао варили у воді, заправляли  кукурудзяним  борошном,  додавали  перець та  ваніль  і  збивали  на  піну.  Для  імператора ацтеків Монтесуми чоколатль  готували за особливим  рецептом.  Володар  пив  його  із  золотого  келиха, який використовували лише раз.

Іспанцям  сподобався  чоколатль  і  повернувшись  на  батьківщину,  вони  привезли зерна какао у дарунок королю.  Рецепт приготування  напою  довгий  час  був  таємницею. Шоколад, так назвали напій іспанці, подавали лише до королівського столу.  Він  був  надзвичайно дорогим.  Адже какао,  маїс  (кукурудза) та інші складові напою привозили вітрильниками з далекої Америки.

«Лише багатий та вельможний може собі дозволити  пити  шоколад,  адже  він  п'є  гроші»,  -  свідчив  у ті  часи  письменник  Овьєдо.  Лише  у XVII столітті шоколад почали підсолоджувати. Після цього він став найбільш модним і дорогим напоєм європейських багатіїв.

У  XIX  столітті  голландець  Ван  Говтен спробував вичавити жирну шоколадну масу. Це була  чудова  ідея.  Він  одержав  два  продукти  - какао-порошок  та  олію.  Тепер  шоколад можна було не лише пити, але з какао-порошку, олії та цукру  приготувати  новий  десерт  -  твердий шоколад.  Так  розпочалася  переможна  "хода" шоколаду по світу.

Шоколадне дерево. Шоколадне  дерево,  або  шоколадник, шведський  вчений  Карл  Лінней  назвав «теоброма  какао»,  що  у  перекладі  з латинської означає  їжа богів.

Батьківщина  його  -  тропічна  Америка, де  шоколадне  дерево  привільно  росте  у джунглях. У природі шоколадне дерево заввишки  12 м, але на плантаціях, де його вирощують,  дерева  підрізають  до  висоти  5-7 м. Це дуже примхливе дерево.

Воно потребує пухкого родючого ґрунту і теплого клімату (20-28°С). При температурі нижче  15°С  рослина  страждає,  листя  і зав'язь  осипаються.  Шоколадне  дерево  починає плодоносити лише на 8-й рік життя.

З одного дерева щороку можна зібрати до  2 кг какао-бобів,  тобто  зерен.  Але плоди какао важкі та великі - завдовжки 20-40 см.

Шоколадне дерево  - дуже  цікава  рослина.  Дрібненькі  біло-рожеві  суцвіття  шоколадника  виростають  на  стовбурі  та  найстаріших гілках дерева.

Плоди достигають 7-9 місяців. Одночасно  на  одному  дереві  буває  не  більше  20-30 стиглих плодів.

Плоди  какао  вкриті  міцною  оболонкою жовтого або червоного кольору.

У середині плоду у ніжному, схожому на  желе,  білому  м'якуші  міститься  20-60 зернин.  Це і є дорогоцінні какао-боби - так звана "їжа богів".

Плоди  какао  розрізують,  виймають насіння  разом  із  соковитим  м'якушем  і складають у великі чани для бродіння.

Лише  після цього какао-боби  набувають приємних пахощів, тонкого смаку і кольору шоколаду.  Потім  какао-боби  промивають  і сушать на сонці на  спеціальних майданчиках.  Зерна  какао,  висушені  без  бродіння, білого кольору. Вони гіркі і зовсім не мають аромату шоколаду.

Какао-боби дуже жирні й поживні.  Вони містять  53%  олії  та  багато  цінних речовин.  Висушені  какао-боби  подрібнюють і вичавлюють з них олію.

Масло-какао  використовується  у кулінарії та  медицині.  Віджатий  жмих йде  на  виробництво  порошку-какао,  з якого виробляють шоколад.

Нині  шоколад  -  улюблені  ласощі  в усьому світі.  Людство  потребує дедалі більше і більше какао-бобів... Тому шоколадні дерева "перейшли” кордон американського континенту.

Плантації какао з’явилися у тропіках  Азії та  в  Африці.  Але  найбільшим  виробником  какао  у  світі  є  його  батьківщина - Бразилія.

Види шоколаду. Чорний  (гіркий)  шоколад виробляють  з  порошка  какао, цукрової пудри та какао-олії.

Сорти шоколаду з найвищим вмістом   какао  є  найбільш  корисними для здоров'я.

Знавці  шоколаду  «шоколатьє»  вважають  справжнім шоколадом лише чорний. Всі інші сорти шоколаду вони називають "десертами".

Молочний  шоколад  має менший вміст какао.  До нього додають  більше  цукру,  сухе молоко, какао-олію та інші наповнювачі та ароматизатори.

Білий шоколад готують з какао-олії,  сухого  молока  та  цукру. Найбільш цінної речовини - какао-порошку він не має зовсім.

Шоколад із бульбашками готують за спеціальною технологією. Тоді у шоколадній масі утворюються повітряні бульбашки.

 

Бананові таємниці

 

Банан.  Улюблені ласощі дітлахів. Хто з вас не куштував цього духмяного  заморського  дива?  Еге  ж,  саме "дива",  бо  банан  -   рослина  дивовижна і має чимало таємниць.

Мабуть, багато з вас хотіли б побачити бананове дерево чи бананову пальму? Тож знайте  -   це неможливо.  Адже  банан  -   і  не  дерево,  і  не кущ,  а  трава.  Одна з  найбільших у  світі  трав'янистих  рослин,  а смачний плід банана -  ягода!

Найсмачніша у  світі  трава. Банан  має  сильне  кореневище і дуже коротке стебло, яке  заховане  під  землею. А над землею росте «несправжнє стебло». Воно так назване, бо утворюється з листків, які щільно, ніби  черепиця,  прилягають  один  до одного і скручуються в трубку.

Банани  ростуть  швидко.  За  8-10 місяців зростає стебло заввишки 7-8,  інколи  до  15  метрів.  Листя  у  бананів  величезне,  буває  до  4  метрів завдовжки і майже метр завширшки. Сильний тропічний вітер розриває ці "листочки"  на  вузенькі  смужки,  а  в оранжереях  у  затишку  листя  ціле  і надзвичайно гарне.

Уявили  собі  "травичку",  вищу  за п’ятиповерховий  будинок?!  Такі гігантські розміри потрібні бананові, щоб витримати майже 300 плодів, які важать 50-60 кілограмів.

А як же виростають плоди-банану?

Цвіте «рука»  у «рукавичці». Через 6-8 місяців після утворення стебла-"стовбура"  банан зацвітає. На верхівці  рослини  з’являється  величезна  брунька  на  могутньому  стеблі. Квіти  в  одному  суцвітті  розташовані рядочками, які називаються  «рукою». «Рука»  одягнена  в  «рукавичку» -своєрідне  покривало  коричневого, червонуватого чи бурого кольору.

Під  час  цвітіння  «рукавичка» поволі  сповзає  і  звільняє  маленькі бананчики (це добре видно на фото).

Під  щедрим  південним  сонцем банани дуже швидко ростуть і достигають.  Кетяги  плодів  зрізують, рослина всихає  і відмирає.  Отже бананове  стебло  цвіте  і  дарує  плоди тільки раз. Але з кореневищ виростають нові стебла-стовбури. Бо банан - рослина багаторічна.

Та  пригоди  зрізаних  плодів бананів  з  цього  тільки  починаються. Річ  у  тім,  що  ніжний,  солодкий м'якуш банана дуже швидко псується, тому стиглі плоди  з дерева  споживають тільки там, де вони ростуть.

Далекі  "бананові"  країни,  такі  як Бразилія,  Гватемала,  Коста-Ріка, Гондурас, ніби створені для цих рослин.  Там  ніколи  не  буває  зими  і  холодних вітрів, яскраво сяє сонце, ллють  теплі  тропічні  зливи,  а температура  повітря  не  нижча 20 градусів тепла.

Тут  росте  багато  сортів  бананів: жовтих,  зелених,  темно-червоних, маленьких і великих.

З  бананів  варять  кашу,  печуть млинці,  пиріжки,  готують  безліч інших смачних страв.

Щоб  бананами  могли  ласувати  в інших країнах, їх треба туди  привезти,  і  для  цього  потрібен час,  а  стиглі банани зіпсуються. Що ж робити?

Будемо «спати»  40  днів! Є у банана головна таємниця. Якщо зірвати  гроно  твердим  і  зеленим, створити  певні  умови  -  вологе повітря  з  температурою  12-18  градусів  тепла,  банан  може  "спати"  40 днів! Цим і скористалися люди.

Зривають  банани  зеленими  і  впаковують.  І  пливуть  вони  морями, летять у  літаках,  їдуть  у  величезних машинах - холодильниках  (рефрижераторах) і потрапляють на склад.

Саме  тут  "сплять"  наші  зелені бананчики, доки люди їх не  «розбудять».  Банани  обробляють  спеціальним газом, і після цього вони починають  дозрівати:  шкірка  жовтіє,  а м'якуш солодшає.

Люди  навіть  створили  кольорову таблицю  стиглості  бананів,  аби  знати,  як  поводитися  з  оцим  тропічним капризуном.  Плоди  залежно  від  їх стиглості  за  кольорами  поділено  на 7 груп - від темно-зеленого до жовтого чи червоного кольорів.

Ось тепер, ви знаєте  майже  всі  "бананові таємниці". Розкажіть їх друзям!І  коли  вам  потрапить  до  рук розкішний,  яскраво-жовтий,  духмяний,  солодкий  і  ніжний  банан, згадайте, як довго він мандрував, щоб  подарувати  вам  радість  і здоров'я.  Смачного!

Кам’яна троянда

 

Небагато набереться багаторічників таких же привабливих і одночасно невибагливих  як молодило. А коли дізнаєшся про цю рослину більше, виявляється, що крім неординарної зовнішності у неї ще й багате подіями минуле.

Об’ємні, ніби вирубані з  живої рослинної тканини розетки молодила нагадують позеленілі бутони махрових троянд, недарма і звуться у народі кам'яними трояндами.

Дивний вигляд рослини не міг не звернути на себе уваги наших предків. Вважалося, наприклад, що молодило знаходиться під заступництвом Юпітера, що метає свої блискавки в тих, хто йому неугодний. Молодило ж, згідно з цим поглядом, громовержець ніколи не чіпає. Цей міф в середні століття вилився в традицію висаджувати молодило на земляних дахах, щоб таким чином охороняти будівлі від блискавок.

Справа дійшла до того, що освічений  монарх середньовіччя  Карл Великий одним зі своїх указів підтвердив цей спосіб застосування молодила і тим закріпив його законодавчо. Слід  сказати, що користь від цього дійсно була. По-перше, солнцелюбиве молодило утворювало  на дахах щільні щити, що не давали вкоренитися бур’янним конкурентам. По-друге, рослини слугували живою  черепицею, практично не пропускаючи води, частково її при цьому споживаючи. В пам'ять про колишню професію, той вид молодила так і залишився під ботанічним ім’ям - молодило дахове.

Інше повір'я приписувало молодилу властивість омолоджувати людський організм, що теж не позбавлено підстав.

Природа застрахувала молодило від негараздів і конкурентів декількома ступенями захисту. Розмножується рослина двома способами: вегетативно (дочірніми розетками) і насінням. Цвітуть молодила раз у житті, після чого відмирають. Найбільш популярні два види: молодило стеблоносне і молодило покрівельне. У останнього листя м'ясисті, ланцетні, часто з буро-червоніючої верхівкою, війчасті по краю. Дочірні розетки прикріплюються до маткової рослини міцними джгутами, які у дітей поступово відмирають. Вид має найбільше число сортів і форм з різного забарвленням і розміром розеток.

Латинське ім'я молодила - семпервивум - перекладається як завжди добре. Цим підкреслюється його вічнозеленість, дивовижна  живучість, стійкість до посухи. Навіть вирвана з грунту і кинута вгору коренем, рослина рідко гине, а, повернувши корінь до землі, закріплюється і незбагненним чином знову "стає на ноги".

Втім, таку стійкість молодило проявляє в досить сприятливих умовах: на супіщаних дренованих грунтах і на сонці. Погано йому доводиться в тіні, на важких глинистих грунтах і при надмірному зволоженні. У той же час родючість  ґрунту не має вирішального значення, а надлишок органіки навіть шкідливий.

Сонячне місце і сприятливі ґрунтові умови практично скасовують догляд. Рослину не потрібно ні поливати, ні удобряти. Залишається тільки легка прополка і видалення відмерлих розеток.

//Современная жизнь №13 (379) від 28.03.2012 р.