Колючий, а не їжак

Мабуть,  багато  розводить у хаті  кактуси.  А хтось  навіть  вирощує  цілі кактусові  сади,  створюючи на  підвіконнях  такі  собі маленькі  куточки  Американського  континенту, звідки  ці  рослини  походять.  До  слова,  на  батьківщині  їх  можна  зустріти  в пустелях,  степах,  скелястих  горах, лісах,  у  вологих джунглях та  на  морських побережжях.

Узагалі  в  Європу  кактуси потрапили  після  першої  мандрівки  Христофора  Колумба до  Америки.  Він  привіз  їх, щоб  подивувати  співвітчизників «чудом  Нового  Світу».

        Дивовижні  все-таки  рослини - ці  кактуси.  Взяти  хоча  б їхнє  «листя»,  яке  перетворилося  на  колючки.  Здавалось би:  для  чого їм  шипи?  Виявляється,  так  вони  захищаються від  спраги.  Бо  колючка  випаровує  набагато  менше  вологи, ніж  звичайне  листя  (кактуси все  ж  здебільшого  живуть  у посушливих  місцях).

А ще  гострі  й тверді  колючки кактуса є  грізною  зброєю.  Наприклад,  серед  густих  велетенських  заростей  опунцій  (це такий  вид  кактусів)  на  Галапагоських островах навіть людині в  амуніції  важко  йти - «голки»,  що  впали  від  відмерлих стебел,  здатні  проштрикнути гумову  підошву  чобота.  До того  ж  опунції  мають  крихітні зазубрені  голки - глохідії. Вони легко осипаються  і  прямо на  льоту  впиваються  в  шкіру, надовго  спричиняючи  стійку пекучу  сверблячку  в  людини чи  тварини.

Цікаво,  що кактуси  кактусами й  назвали  саме  через  оті  колючки.  Справа  в  тім,  що  у Стародавній  Греції  словом «кактус»  називали  всі  колючі рослини  загалом.  Тож  «кактусами»  там  вважалися троянди, акація,  обліпиха,  навіть реп’яхи. 1737  року  шведський  ботанік Карл Лінней уперше використав це  слово,  назвавши  ним  групу «дуже  колючих  рослин»,  що потрапили  з  Америки  до  Європи.  Так  кактуси  й  стали  кактусами.

А   взагалі  вони  дуже  різні. Навіть  бувають  без  колючок. Одні  зовні  схожі  на  їжаків, інші - на  такі  собі  гарбузи, підсвічники,  шишки  хвойних дерев,  стовпи.  Серед  них  є такі,  що  в’ються  як  ліани,  ростуть,  як  кущі,  дерева  з  кремезним  стовбуром  або  й  такі, що  вкривають,  мов  ковдрою, каміння.  В  особливо  посушливих  місцях  ростуть  кактуси, стебло  яких  за  несприятливих умов  узагалі  втягується  під землю.  Є  серед  них  і  півсантиметрові  «крихітки»  і  велетні заввишки  25  метрів...

А   чи  знає  хто,  як  багато  користі  приносять  кактуси  людям?  Корінне  населення  Американського континенту та країн  Середземномор’я  використовує  ці  рослини  для  найрізноманітніших  потреб.  А  деякі види  навіть  вирощує  як  культурні  рослини  на  городах.

Справа  в  тім,  що  плоди  багатьох  кактусів  їстівні  та смачні, їх використовують як у свіжому вигляді, так  і  для  приготування різноманітних  страв.  Сік  кактусових  плодів  п’ють так само, як  ми  п’ємо  фруктові  соки.  А з  плодів  міртилокактуса  геометричного  (є  такий)  виготовляють  щось  подібне  до  сухофруктів.  На  Сицилії  з  соку плодів  опунції  готують  сиропи і  джеми,  а  із  висушених  кактусових  квіток заварюють чай. У  Мексиці  також  росте  кактус з роду ехіноцереус,  плоди  якого  мають  присмак...  суниць! Він  так  і  називається - суничний.  З  нього  готують  надзвичайно смачний  мармелад.

Також  стебла деяких  кулястих  кактусів  печуть  або  смажать.  Наприклад,  із  ферокактусів  готують  цукати,  «зрази» з  начинкою  на  кшталт  наших картопляних,  пюре  (зрізають верхівку  рослини  та  колючки, після  чого  кактус  розрізають на  кубики  і  варять  у  воді  так само,  як  ми  варимо  картоплю).

Є  кактуси,  які  згодовують на  корм  худобі.  Ясна  річ,  їхні гілки  спершу  звільняють  від колючок.  У Південній Америці з  деревини  великих  кактусів будують житло,  роблять  меблі. Колючки  діжкоподібного  кактуса  використовують  як  рибальські  гачки.  І досі  мандрівники  в американських пустелях жують  соковиту  м’якоть  кактусів,  щоб  утамувати  спрагу. А   фармацевти  готують  із  них ліки.

Отака  рідня  в  тих  кактусів, що  зеленіють  у  горщиках  у нас  на  підвіконнях!

//Сільські вісті  №69 (18809) від 14.06.2012 р.

П’ять «ударів» по зубах

«Від  цукерок заболять зуби,  ліпше  з'їж  яблуко»,  - казали  нам  у дитинстві.  А ось  науковці  Королівського  Стоматологічного  інституту  в Лондоні  з’ясували, що така  порада  необгрунтована: яблука  (якщо  говорити  про  здоров’я  зубів) анітрохи  не  корисніші  від солодощів.

Яблука. Учені визначили, що деякі сорти  містять  чотири  чайні  ложки цукру в кожному плоді, а це безумовно  підвищує  рівень  кислотності в роті. Як відомо, нейтралізує кислоту  кальцій,  він  же  зміцнює кісткову тканину, в тому числі зуби.  Тому  дієтологи  радять  їсти яблука  зі  шматочком  сиру  (кисломолочного чи  й твердого).  Захистити  зуби  під час прийому їжі допоможе також чищення їх перед їжею.

Як  зазначає  Девід  Бартлетт, керівник відділення ортопедичної стоматології  інституту,  проблема може  полягати  не  тільки  в  тому, що  ми їмо,  а  й  у тому,  як  ми  це робимо.  Коли  людина  повільно їсть  яблуко,  а  тоді  ще  одне, друге,  третє  і  т.д .,  то  високий  рівень  кислоти  встигає  зашкодити зубам.  Цей  висновок  експерти зробили в ході дослідження понад тисячі  людей  віком  18-30  років. Фахівців  цікавив  зв’язок  раціону добровольців зі зношеністю їхніх емалі  та дентину.  Виявилося,  що люди,  котрі  занадто  любили  яблука  і  поїдали  їх   багато  й  безконтрольно,  у  3,7  разу  більше ризикували  «заробити»  ушкодження  зубів.

То що ж, відмовитись від яблук? Аж  ніяк!  Користі  від  них  для всього організму незрівнянно більше.  Недарма  у  тих  же  англійців поширене прислів’я:  «Щодня яблуко з'їдаєш  -  про лікаря забуваєш».  Але,  по-перше,  йдеться про  одне,  а  не  кілька  -  тобто, як  і  в  усьому,  треба  знати  міру. А  по-друге,  варто  віддавати  перевагу кислішим сортам - антонівка, донешта, бойкен та ін.  (від їхньої  природної  кислоти  шкоди менше, ніж від утвореної в роті з цукру).  І  прислухатись  до  наведеної вище поради щодо сиру.

Вино, пиво, соки. Регулярне,  ще  й  надмірне, вживання  цих  напоїв  підвищує ймовірність  стоматологічних  захворювань у чотири  рази. Лікарі радять  «схитрувати»  і  пити  соки через  трубочку.  Крім  того,  соки ліпше  вживати  свіжовичавлені, без цукру та консервантів, тоді й загальна  користь  від  них  буде. Вино прибережіть для святкового столу, а відмовитись від пива корисно  і  для  зубів,  і  для  фігури. Не кажучи вже, що пиво провокує розвиток діабету  і  призвичаєння до алкоголю.

Мюслі. Причина,  з  якої  цей  доволі корисний  продукт  потрапив  до «чорного  списку»  стоматологів, - у  підвищеному  вмісті  цукру. Лікарі рекомендують їсти не менше 5 разів на день (включаючи другий  сніданок  і  полудник)  невеликими порціями. Такий режим харчування  допоможе  уникнути «перекусів»  -  адже  найчастіше мюслі  (насамперед у вигляді батончиків  та  брикетиків)  трапляються  нам  на  очі,  коли  немає часу  на повноцінний  прийом їжі, а їсти таки хочеться)

А  от  інші  батончики,  в  шоколадній оболонці і з надсолодкою масою  всередині,  стоматологи  і дієтологи одностайно радять забути і не згадувати, як страшний сон,  -  особливо дітям.

Жувальна гумка. До  «жуйки»  у  стоматологів ставлення неоднознанне. На думку д-ра  Джанкет  із  Бостонського університету (США), деякі гумки, переважно  фруктові  (навіть  без цукру), шкодять зубам, бо містять кислоту. А остання негативно діє на  емаль,  підвищуючи  ризик ушкоджень і  карієсу.

Проте  дослідження  показали: коли  жувати  гумку  без  цукру після  повноцінного прийому їжі  і навіть  після  «перекусів»,  можна зменшити ризик карієсу приблизно  на  40 %.  Робити  це слід  протягом  20  хвилин  після їди,  коли  кислота дуже агресивна.

Чищення. Чистити  зуби  відразу  після їди (а багато хто саме це і робить) зовсім не так корисно, як пропагувалось  раніше.  Розм’якшена кислотами емаль дуже вразлива, тому  чищення  завдасть  їй  ще більшої  шкоди.  Якщо  хочеться почистити  зуби  після  прийому їж і,  зачекайте з  півгодини.

Принагідно:  чистити  зуби  слід не  більше  трьох  разів  на  день. Якщо частіше, то можна знищити корисну  мікрофлору  в  ротовій порожнині, і тоді матимете вельми серйозні проблеми (і не тільки  із зубами!).

Грибний сезон

Початок сезону «тихого полювання» починається в травні.  Чи  не  зарано?  -  спитає  хтось. Ні,  саме  вчасно. 

Онде  на  узліссі,  біля  пенька,  стоїть хизується  грибок.  Є  чим  похизуватись -  вигляд  у  нього  дивовижний.  Ніжка світла, шапинка коричнева, конічної форми, а згори  -  якась дірчаста,  ямкувата, немов  бджолині  стільники.  Підходиш ближче - таж їх  ціла зграйка. Саме так вони  зазвичай  і  ростуть  -  колективно. Це зморшки, сумчасті  (аскові)  гриби  родини  морхелових,  латинська  назва  Моrchella conica. Подекуди їх   називають  ще ковпачками. Шапинка всередині порожня, звужується  донизу,  переходячи  в  ніжку. Ніжка  ж  (біляста,  інколи  жовтава)  теж порожниста.  М'якуш білий,  ніжний, ламкий,  зі  слабким  приємним  запахом.

Зморшки з'являються (за сприятливих умов) уже в останній декаді квітня і ростуть до кінця травня, а часом і  на початку червня.  Люблять  хвойні  та  мішані  ліси, охоче таборяться на згарищах, вирубках, лісових  галявинах  та  просіках.  Грунт їм годиться  пісковий  чи  супісковий.  Про появу  зморшків  повідомляють  осики - як  викинуть сережки,  то  вже  можна шукати  перші  грибки-ковпачки.

А  тепер  попрошу  особливої  уваги, шановні  читачі.  Зморшки – умовно їстівні гриби.  Їх потрібно варити чверть години,  а  відвар  вилити!  Бо  в  нього  переходить  отруйна  гельвелова  кислота, яка може спричинити гемоліз крові  (руйнування еритроцитів). Зморшки  можна і сушити,  але  споживати  не  раніше  ніж через  3  місяці  після  остаточного  висушування.  Не слід збирати і старі гриби (вони,  до  речі,  мають  властивість трохи світитись у темряві).

З огляду  на сказане  вище застерігаю: хто не знається як слід на грибах,  нехай відмовиться  від  найперших  подарунків сезону.  Бо  замість  зморшка  їстівного можна  натрапити  на  строчок  отруйний, а він уже отруйний по-справжньому!

Крім  лісових,  росли  колись  в  Україні ще  й  степові  зморшки -    Моrchella stepicola.  Але  їм  потрібні  цілинні,  неорані степи,  а  де  вони  сьогодні?  Хіба  що  в Асканії-Нові.

Водночас  зі  зморшками  у  соснових борах,  на  оголених  піскових  узбіччях давно поораних місць, особливо на давніх згарищах та вирубках, а також коло ста­рих ялин та беріз можна побачити сморжі (Моrchella esculenta) - найближчі родичі зморшків.  Це  вже  геть  химерний  витвір природи, просто-таки карикатура на гриб. На  товстій  коротенькій  ніжці  -  темно- чи  світло-брунатна  порожниста  шапинка неправильної  кулястої форми.  Поверхня її нерівна, з глибокими брижами, що на гадують  мозок.  Усередині  шапинка  біла і теж хвилясто-зморшкувата. М'якуш крихкий,  щільникоподібний, запашний.

І зморшки, і сморжі дуже смачні.  Вони (особливо  зморшки)  поживніші  деяких трубчастих  грибів.  Але  поводитися  з ними, повторюю, слід вельми обережно, надто ж зі сморжами, бо згаданий строчок  отруйний  (Gyromitra esculenta)  - теж із їхнього  роду-племені.

Зморшки,  між іншим,  -  родичі  (хоч  і не  дуже  близькі)  таємничих  «царських грибів»  -  трюфелів.  Але  ті  достоту коштовні  дари  підземної  скарбниці - тема окремої розмови,  час якої  надійде десь  наприкінці літа.

Якщо  мова  зайшла  про  гриби,  то варто,  либонь,  пригадати  ще  кілька  цікавинок.  Гриби  -  один  із  найдавніших харчових продуктів. Перші писемні згадки про  їх  споживання  зустрічаються  у  Гіппократа  і  належать  до  V  століття  до  Р. X.  Давні  слов'яни теж залюбки  вживали їстівні  гриби,  а  особливої  популярності ця  їжа  набула  після  прийняття  нашими пращурами християнства, адже заміняла скоромну під час  постів.

Не  в усіх  народів  і  не  всі  гриби  однаково  популярні.  Наприклад,  в  Англії гриби були масово «визнані» лише після Другої світової війни, причому переважно штучно вирощувані печериці (шампіньйони).  Зовсім  не  вживають  грибів  у  їжу лапландці  (саамі)  та деякі  інші угро-фінські  народи,  а також татари,  якути.  Ортодоксальні  євреї  їдять  з  усіх  грибів лише  лисички,  бо  ті  не  бувають  червиві (а те, що їх часто шкодять слимаки, традиційна єврейська кухня до уваги чомусь не бере). Слов'яни теж із упередженням ставилися  до  деяких  їстівних  грибів, котрі  вважалися  делікатесом  в  інших народів  (колись  навіть  до  трюфелів!).  І сьогодні  в нас не всі збирають печериці, дощовики,  гриби-зонтики,  гнойовики, (у китайців останні  —  одні  з  найулюбленіших!),  вважаючи їх поганками.  Що ж до зморшків, то їх охоче споживають деякі народи  Середньої  та  Центральної  Азії. Є  навіть  рецепт  узбецького  плову  зі зморшками.  А  от  інших  грибів  ті  ж народи  і  нині  не  визнають  -  принаймні у своїх традиційних кухнях.

//Сільські вісті №52 (18792) від 04.05.2012 р.