Срібне деревце

Цю дивовижну рослину  -  ялівець звичайний  (латиною  -  Juperus communisz),  занесену, до  речі, у Червону  книгу України, ще  називають боровицею, джерелом, джинягою, джірятином, жарабником, черепом, ядловцем, ялопухом тощо. Доживає  цей  білястий  вічнозелений  кущ або  невелике  дерево заввишки 4-6 м  родини  кипарисових до 2000  років.  Молоді  пагони  -  червонувато-бурі, тригранні. Листки  -  хвоєподібні, жорсткі, 8-20 мм завдовжки,  колючі,  мають поздовжню борозенку.  Спілі  шишкоягоди  кулясто- та яйцеподібні, чорні, з сизою поволокою, 6-9  мм  у діаметрі.  Після  запилення  достигають  наступного  року восени.

Більшість видів ялівцю не боїться  морозів  і  посух,  зростає  на порівняно  бідних  суглинистих  і сухих  грунтах,  а  деякі  види  - навіть на пісках. Ці рослини добре збагачують  ґрунт поживними  речовинами і поліпшують його структуру. Хвоя ялівцю після опадання швидко  перегниває,  бо  в  ній  активно  розвивається  корисна бактеріями флора.

Крім ялівцю звичайного,  на території  України  росте  подібний до  нього,  але  отруйний  ялівець козачий.  Мова  ж  в  основному піде лише про ялівець звичайний, бо  у  медицині,  харчовій  промисловості  використовуються  лише його шишкоягоди.

Мені доводилося бачити зарості ялівцю  в  Середній  Азії.  В  горах Тянь-Шаню  він  зустрічається  на висоті  до  4  тисяч  метрів  над рівнем  моря. Жодна деревна порода не  піднімається так  високо. Вузлувате  коріння  ялівцю,  поширюючись  у  радіусі  30-40  м,  проникає в щілини між камінням, обплутує скелі й кам'янисті розсипи, захищає  схили  від  зсувів  і  селів, запобігає  сходу  снігових  лавин  і обвалам.  Зарості  ялівцю  не  бояться  морозів  і  літньої  спеки. Влітку  каміння  розжарюється,  а ялівець живе,  викликаючи  здивування своєю життєздатністю.  Подивишся  на  цю  рослину  -  а вона ніби  сидить  на камінні  і  замість  ґрунту задовольняється  пилом,  занесеним  в щілини,  і  краплями вологи, що конденсується з повітря при охолодженні  каміння вночі.

Розмножується ялівець насінням, яке може зберігатись у ґрунті два роки, а також зеленими живцями. Займаючись культивуванням ялівцю, слід пам'ятати, що це порода світлолюбна і боїться забруднення повітря димом, вихлопними газами і  відходами  промислових підприємств. Як ландшафтні насамперед цінуються  плакучі,  колоноподібні і сланні форми.

Усі  види  ялівцю,  як  і  більшість довговічних деревних порід, ростуть дуже повільно. У цього дерева практично  немає  ворогів.  Лише інколи  незначної  шкоди  завдає йому ялівцева міль.

Ялівець  виділяє  фітонцидів  у шість  раз  більше,  ніж  хвойні,  і  в п'ятнадцять - ніж листяні породи. Встановлено,  що  1  га ялівцевого лісу  влітку  протягом  дня  виділяє 30 кг летких речовин. Цієї кількості досить,  щоб очистити  повітря  від шкідливих мікроорганізмів у місті середньої величини. Якщо людина проведе  в  заростях  ялівцю  одну годину,  навіть  одяг  її  стає  стерильним.  Індійці  деяких  районів Північної Америки селили хворих на  туберкульоз  і  астму  в  спеціальних будиночках, розташованих у  насадженнях  ялівцю.  До  речі, зарості  ялівцю охоче  відвідують хворі тварини.

Восени під гілочки ялівцю підстеляють  рядно,  на яке струшують  плоди.  З  них  виготовляють сироп, вичавлюють сік, використовують для  інших харчових потреб. Ягоди надають особливого присмаку смаженому м'ясу і стравам  із  домашньої  птиці.  М'ясо, вимочене у відварі плодів ялівцю, набуває особливого, лісового, відтінку смаку.

Зелені  плоди  -  це ягоди  першого  року,  а  чорні  -  другого. Заготовляють  і  ті,  й  другі.  До речі, із зелених ягід виготовляють міцну  й  світлостійку  золотисто-жовту  фарбу,  а  з  чорних  -  коричневу й чорну.

Сушать плоди в теплому приміщенні, розстилаючи їх тонким шаром  на  чистій  підстилці.  Штучне сушіння проводять при температурі не вище 30°С. Сушених шишкоягід виходить  66-67%.  Тривалий  час у  свіжому  вигляді  вони  можуть зберігатися  (два-три  роки)  при температурі близько 0°С. При цьому відбувається інтенсивна втрата ефірної  олії.  В  жодному  разі  не можна допускати домішок отруйного ялівцю козачого.

Зауважимо,  що  плоди  ялівцю їстівні,  цукристі,  при  розтиранні виділяють  своєрідні  смолисті  й дуже  пахучі  речовини:  ефірну олію,  смоли,  пектини,  органічні кислоти, цукри, віск, дубильні речовини тощо.

Гілки  ялівцю  використовують для запарювання діжок перед солінням огірків, помідорів, капусти, їх кладуть на дно,  наливають окріп,  кидають розпечене  каміння  і накривають цупкою тканиною. Це сприяє знищенню бактерій і запаху гнилизни.  У  дерев'яних  будівлях колись  натирали  стіни  і  підлогу гілками  ялівцю,  щоб  позбутися комах,  насамперед  різних  паразитів.  У  період  епідемій  для  дезінфекції в житлових приміщеннях спалювали  гілки ялівцю.

Рослина  має  просто-таки  унікальну деревину  -  міцну й  водночас м'яку, з дуже гарною структурою  і  червонуватим  кольором. Деревина  легко  полірується,  а після лакування  стає  ще  красивішою. Вироби з неї служать віками, бо вона містить речовини, що надають  деревині  стійкості  проти шкідників  і  гниття. У шафах із ялівцю не заводиться міль. У давнину знали: якщо  колиску зробити  з ялівцю, то дитина,  яка в  ній  спить, виросте  здоровою й дужою. Віками видатних людей,  насамперед  правителів, хоронили  в домовинах із ялівцю. Саме  в  такій  домовині  поховали у  1405  році  жорстокого  тирана Тамерлана (Тимура), і вона чудово збереглася до наших днів.

Тепер з деревини  ялівцю  виготовляють  дорогоцінні  сувеніри, ручки для парасольок,  виточують шахові  фігурки,  оздоблюють  окремі  кімнати  в  урядових  приміщеннях. У ялівцевому посуді тривалий  час  не  скисає  молоко,  залишається  свіжою  сметана  і  не гіркне масло. Димом від згорання окурюють тару для сала, ковбаси, шинки  та  інших  продуктів.  При цьому  вона  не  тільки  дезінфікується,  а  й  надає  приємного  аромату харчам.

//Сільські вісті №118 (18708) від 18.10.2011 р.