Чому вчені не можуть «відродити» динозаврів?

 

Багато  людей дивується, чому  ж  досі, у  вік  таких розвинених біологічних технологій,  коли уже  навіть  клонують тварин, учені не змогли  «відтворити» динозаврів. Адже по всьому  світу  знайдено рештки їхніх кісток  - їхньої  плоті...

Справа  в  тому,  що,  як  би фантастично та  привабливо така  ідея  не  звучала  для  наукового  товариства,  технічно  її здійснити  неможливо.  У  дослідників  досі  немає  ДНК цих  гігантських  тварин швидше  за  все,  ніколи не  буде.  І  ось  чому.

Проблема  з  відновленням  стародавньої ДНК у тому,  що вона не тільки  деградує з часом,  а  й  сильно змінюється в процесі  розкладання особини. Коли будь-яка жива істота вмирає,  мікроорганізми,  які беруть участь  у  розкладанні,  вносять в ДНК померлого власні зразки.  Наприклад, у мамонтів,  які  вимерли 4000  років  тому, вчені змогли лише частково відновити  послідовність  ДНК.  А найдавнішим знайденим фрагментам  ДНК  всього  1200000 років,  тому  багато  експертів упевнені,  що знаити  навіть частину  ДНК  динозаврів,  які  вимерли  аж  понад  65  мільйонів років  тому,  вже  просто  неможливо.

Однак  припустімо,  що  палеонтологи  все-таки  змогли це  зробити.  Що  далі?  Тут науковці  знову  зіткнуться  з рядом  проблем.  По-перше, для  успішного  клонування (або відновлення)  їм  потрібна буде жива  яйцеклітина  цього виду.  По-друге,  тварина,  яка могла  б  виносити  яйце.  В  тих же  мамонтів  у  заморожених тканинах  у  вічній  мерзлоті були  вилучені  цілі  клітинні  ядра,  які  можуть  бути  пересаджені  в  яйцеклітину  іншого ссавця.  А   оскільки  мамонти мають дуже близьких до себе живих  родичів  (слонів),  теоретично  тварини  могли  б  народити  мамонтеня.

У динозаврів же  на Землі взагалі  вже  немає  таких близьких  родичів.  Тому, навіть  маючи  їх  ДНК, було  б  украй  складно відтворити  цей  вид. Зрештою,  та чи  й  варто це  робити? З точки  зору біологічної  етики  (є  й  така світова  наука),  це  розглядається  як  втручання  в  еволюційний  процес,  яке  може  порушити  гармонію  в  природі.

//Сільські вісті №45 (19893) від 18.06.2021 р.

Чому хліб печуть зі злаків, а не з насіння будь-яких рослин?

 

Тому  що  насіння  злакових  рослин  за  своїм біологічним  складом  найліпше  для  цього  підходить.  І саме воно, розмелене до порошкоподібного стану,  замішане  й  випечене,  найбільше  припало до смаку людям.  Хоча...

Власне, хліб і подібні до нього продукти можна випікати з тіста,  замішаного з  будь-якої харчової сировини,  яка багата на крохмаль  і  містить певну кількість рослинного білка. І  необов’язково навіть це  робити  з  насіння  злакових.  Відомі  рецепти хліба  із  насіння  гарбуза,  соняшнику,  кунжуту, клубнів  маніоку,  навіть  картоплі,  батату.  Але  основна  маса  хліба  у  світі  все  ж  випікається  з насіння злаків.  Саме вони містять специфічні збагачені амінокислотою білки  -  глютеніни. У цілих сирих  насінинах вони  компактно запаковані у так звані  ліпідні  мембрани-оболонки.  А  коли  зерно вже  розмелене  і  змішане  з  водою,  ці  глютеніни змінюють  свою  форму  -  розплітаються  у  довгі нитки, складаються  в ланцюжки тонкими  молекулами.  При  цьому  інший,  коротший,  рослинний білок - гліадин - формує містки між ланцюжками глютеніну.  Отримана сітка з  цих  двох білків  і  називається  клейковиною,  яка надає тісту в’язкості. Завдяки  чому  при  випіканні  дріжджовий  хліб  виходить  пишним.  А  якщо  він  бездріжджовий,  то роль дріжджів у тісті зазвичай виконують молочні закваски  або  синтетичні  розпушувачі,  які  тепер повсюди  продаються  у  магазинах.

Щоправда,  переважання злакових хлібів має й історичні  причини. Адже відомо,  що з усіх крохмаленосних  рослин  саме  злаки  прадавні  люди окультурили  найпершими.  І  до  того  моменту, коли  ранні  землероби  почали  вирощувати  інші рослини, злаки  вже  пройшли  певну селекцію під харчові  потреби  людини.

//Сільські вісті  №35(19883) від 14.05.2021 р.

Чому морські свинки так називаються?

 

А  й  справді,  дивна  назва  у цих  милих  звіряток,  адже  вони ніякі не родичі свиням і не живуть у  морській  воді.  Ба  більше,  не вміють плавати...

Морська свинка  (вона ж  кавія  свійська  або  мурчак)  -  це  домашній гризун, який у дикій природі  не зустрічається. Як вважають дослідники, кілька тисячоліть тому їх вивели селективним шляхом  індіанські  народи,  що  проживали  на  території  Південної Америки.  Предків одомашнених морських  свинок  досі  вдосталь на території континенту.

Після  відкриття  Нового  світу європейськими  мореплавцями морські  свинки  з  успіхом  перетнули  Атлантику  і  підкорили своїм  добродушним  виглядом  і поступливим  характером  серця жителів Старого світу.  Ці  істоти швидко  стали  популярними  в будинках знатних осіб. Їх навіть розводили при королівських дворах  як  декоративних  тварин.  Із плином  часу  вже  на  нашому континенті було виведено велику кількість порід,  що здебільшого різняться  шерстю.

Що ж  стосується  назви  цього виду, то тут багато нерозв’язних загадок  і  протиріч.  Саме  латинська  назва Саvіа  роrсеllus  має  у складі слово роrсеllus, яке перекладається як «маленька свиня». Вважається,  що  порівняння  зі свинею пов’язане з характерними «свинячими» звуками, які видають морські свинки.  Вони стиха хрюкають і повискують, як поросятка.

У  різних  мовах  назва  цієї тварини часто містить слово «свинка» чи «свиня», наприклад, «індійська свиня»,  «голландська  свиня», «перуанська свиня»  або  «індіанське  порося».  А  от  морською свинкою  її  прийнято  називати  у слов’янських  та  ще  кількох  європейських  країнах,  і  з  чим  це може  бути  пов’язано,  досі  до кінця  не  ясно.  Можливо,  слово «морська»  в  назві  вказує  на той факт, що вона потрапила в Європу в  результаті  морської  подорожі. Хай  там  як,  а  ці  тваринки  дуже милі  і  товариські.  У багатьох українських  родинах  вони  також стали  справжніми  домашніми улюбленцями.

//Сільські вісті №74 (19922) від 08.10.2021 р.

Яку найбільшу відстань без зупинки може пролетіти птах?

      

     Це  дивлячись  який  птах!  Але  рекордсменом  за  перельотами  на  найбільші відстані  все ж  вважається  грицик  малий (Limos  lарроnіса).  Цей  пернатий  із  сімейства  бекасових  гніздиться  поблизу мулистих  мілин  арктичної  тундри  від північного  краю  лісової  зони  Лапландії до  Західної  Аляски,  звідки  відлітає  на зиму  у  багату  на  зволожені  луки  Нову Зеландію.  При  цьому  одні  його  зграї рухаються  вздовж  узбережжя  Тихого океану  і  можуть  відпочивати  дорогою, інші  ж  летять  прямо  через  океан  без зупинок.

Учені  вже  неодноразово  відстежували рекордні  за  дальністю   безпосадкові маршрути  цього  пернатого  за  начепленими  на  його  лапки  спеціальними  навігаційними  приладами.  Це  5-грамові  приймачі,  котрі  передають  дані  про  місцезнаходження  птаха  на  супутник.  Зокрема,  достеменно  підтверджено,  що восени  2020  року самець  грицика  малого всього  за  11  діб  без  зупинок  пересік Тихий  океан  і  долетів  із  Аляски  до  берегів  міста  Окленд  у  Новій  Зеландії, здолавши  відстань  12,2  тис.  кілометрів. Як  засвідчили  супутникові  дані,  птах постійно  летів  зі  швидкістю  88,5  кілометра  за  годину!..

Ясна  річ,  здійснювати  такі  рекордно тривалі  безпосадкові  перельоти  грицикам малим  допомагає  унікальна  будова  їхнього тіла,  яке  в  довжину складає  37-41 сантиметр,  а  важить усього  190-300  грамів.  Образно  кажучи,  вони  «сконструйовані»,  як  реактивні  винищувачі.  Адже мають довгі  загострені  крила й  ідеально обтічний  для  небесних  потоків  повітря «дизайн»  тіла.  Особлива техніка польоту ще  й  дозволяє  їм  економити  м’язові зусилля.  Проте  досі  невідомо,  як  же  ці птахи  обходяться  у  дорозі  без  сну  по 6-9  і  більше  діб.

Також  установлено,  що  перед  початком  міграції  грицики  малі  накопичують жир  і  вирушають  у  дорогу,  коли  запаси цієї  речовини  в  організмі  зазвичай  становлять  до  55%   маси  тіла.  У  складній і  суворій  дорозі  левова  частка  жиру витрачається  як  джерело  енергії  для організму  і  захист  його  від  холоду.

//Сільські вісті №26 (19874) від  09.04.2021 р.

Алоє

 

Невибаглива у догляді  кімнатна рослина-сукулент завоювала популярність і стала бажаним  мешканцем наших домівок завдяки своїм  цілющим  властивостям.

Здавна алое відоме цілющими властивостями: сік та м’якоть листя деяких його видів використовують для приготування ліків і косметичних продуктів. Здатне алое лікувати і на відстані:  це одна з небагатьох кімнатних рослин, яка виділяє кисень вночі. Тримайте алое у спальні - воно забезпечить вам більш здоровий та якісний нічний відпочинок.

У світі відомо понад п’ятсот видів  алое. Деревоподібне Aloe arborescens - «столітник» та алое вера Барбаденсис Міллер (Aloe vera Barbadensis Miller) серед них - найпопулярніші. Останнє вважається й найкращим серед «справжніх» - вера алое. Ця багаторічна тропічна й субтропічна трав’яниста рослина з довгастим м’ясистим листям, укритим по краю шипами, призвичаївшись переносити тривалі посухи в пустелях Америки та Африки, перша у хіт-параді найневибагливіших кімнатних рослин.

Місце.  Алое  любить  багато  світла, тому  радо  оселиться  на  південних вікнах.  Взимку рослині  слід  забезпечити додаткове освітлення, а влітку притіняти лише від інтенсивного прямого сонячного проміння. Після тривалого  перебування  у тіні  привчати алое до сонця слід поступово.

Полив.  Головна  умова  -  уникати надмірного  зволоження,  особливо восени та взимку. Влітку рослину поливають щедріше, але після повного просихання ґрунту. Алое зазвичай не потребує  обприскування,  але  часом корисно змити з його листя пил під душем. Слідкуйте, щоб волога не лишалася в пазухах листкових розеток.

Підживлення. Кімнатні алое щомісяця підживлюють комплексами мінеральних добрив для сукулентів та кактусів від середини весни до початку осені.  Взимку краще  зробити  перерву. Молоді та щойно пересаджені рослини протягом наступних шести місяців підживлення не потребують.

Температура. Річна-20-26°С,взимку, у період спокою, її слід знизити до 13-17°С. Влітку алое корисно тримати  на  відкритому  повітрі  на  балконі, терасі, у садку і навіть висаджувати у відкритий ґрунт, щоб підживити рослину.

Посадка. Легкий субстрат для рослин компонують з дернової і листової землі, піску та перегною  (2 :1:1:1), чи купують суміш «Для кактусів та сукулентів». Щоб розрихлити ґрунт, додають деревне вугілля, подрібнену цеглу. Пересаджують алое у міру потреби навесні: молоді рослини - раз на 1-2, а дорослі - на 3-4 роки. При зміні «місця проживання» дорослих рослин у новому горщику варто лишити частину старої землі.

ВАЖЛИВО!

•  ЗА ДОБУ ДО ПЕРЕСАДКИ ґрунт у горщику з рослиною слід гарно зволожити - так алое з паростками (якщо такі є) легше буде витягти.

•  ПІСЛЯ ПЕРЕСАДКИ алое ставлять у притінене місце на декілька днів та не поливають, надлишок вологи може стати причиною загнивання коріння. Рослині обов’язково потрібен час, щоб гарно вкорінитися та зміцніти

УМОВИ  УСПІШНОГО ДОГЛЯДУ

·     Прохолодна, суха зимівля забезпечить рослині спокій.

·     Обережність (але не відмова) у використанні добрив.

·     Полив у дозах, що зростають від зими до літа та поступове переведення рослин із затіненого зимового на більш світле й сонячне літнє утримання з притіненням.

·     Пухкий водопроникний ґрунт з мінімальним вмістом перегною.

·     Підтримання зволоженою внутрішньої поверхні горщиків для уникнення пересихання коріння.

Ганна Терн//Жінка, травень 2016 р.

Жасмин

     

   Ця  витончена  рослина  із  запашними  квітами  має багато лікувальних властивостей, якими успішно користуються  народна  медицина  і  косметологія.  Квітки  й листя жасмину багаті  на флавоноїди,  містять корисний алкалоїд  жасминін,  ефірні  олії,  урсулову,  саліцилову, бензойну, мурашину кислоти. Завдяки цим компонентам рослина  справляє  протизапальну  та  антибактеріальну дії.  Крім  того,  препарати  на основі жасмину  мають  ранозагойні,  жарознижувальні,  заспокійливі  та  знеболювальні  властивості.

У народній медицині настої і відвари з листя жасмину найчастіше  призначають при  застуді,  кашлі та задишці. А відваром  квітів полегшують стан хворого при хронічному бронхіті та бронхіальній астмі. Завдяки корисному хімічному складу препарати на основі рослини позитивно впливають  на  дихальні  шляхи,  виявляють  помітну  жарознижувальну дію, усувають дискомфорт при перебігу легеневих  хвороб  і  прискорюють  одужання.  Помічено також сприятливий  вплив жасмину при туберкульозі.

Його широко застосовують при захворюваннях печінки та  шлунково-кишкового  тракту.  При  внутрішньому прийомі  препаратів  на  основі  цієї  рослини  значно  поліпшується  стан  хворого  на  гепатит  і  цироз  печінки. Завдяки спазмолітичним та знеболювальним властивостям засоби  з жасмину заспокоюють шлунковий і  кишковий біль. Відваром листя успішно лікують коліти, дизентерію, порушення  роботи травної системи.

Раджу  використовувати  ароматний  жасмин  жінкам для зменшення післяпологової депресії та у разі хвороб матки. Також відзначена його користь при захворюваннях передміхурової  залози.  Засоби  з  цієї  рослини  здатні посилити потенцію.

Використовують жасмин і як косметичний засіб. Препарати на його основі здатні поліпшувати та омолоджувати шкіру, м’яко відбілювати, усувати сухість і  подразнення.  Відваром  або  настоєм  протирають  обличчя  для зволоження,  заспокоєння  подразнень  на  шкірі.  Олію  жасмину можна використовувати для відновлення еластичності шкіри, усунення слідів від розтягнень і шрамів, у разі  алергічних висипань, запалення.

У  народній  медицині  цією  рослиною  також  лікують мозолі,  виразки,  екземи,  дерматози  та  інші  шкірні  захворювання. Ефективними вважаються лікувальні ванни і  компреси  з її компонентів.

Жасмин  є  потужним  природним  антидепресантом,  з його допомогою можна зміцнити нервову систему. Рослина помічна  при  безсонні  та  апатії,  зменшує  головний  біль, усуває відчуття тривоги, занепокоєння та страху, посилює чуттєвість і статевий  потяг,  надає  впевненості  в собі,  стабілізує  нервовий стан.  У  цих  випадках  найчастіше застосовують ефірну олію  або  олійний  екстракт,  який  можна  приготувати в домашніх умовах. З допомогою жасминової олії нерідко долають депресію та дратівливість.

Квітки  жасмину  часто  додають  у  чай  або  готують  із ними  прохолодні  напої.  Жасминовий  чай  вирізняється своїм  неперевершеним  смаком  і  багатим  умістом вітамінів,  що  робить  його  дуже  корисним.  Такий  чай знімає  втому,  підвищує  працездатність  організму,  а приємний  аромат  стимулює  функції  головного  мозку. Крім того, він здатний очистити печінку і кров, поліпшити зір  і  настрій,  зігріти  холодної  пори.  А ще  зелений  чай із  жасмином  допоможе  у  боротьбі  із  зайвою  вагою. Отже, жасминовий чай  -   це ефективна профілактичнафітотерапія.  Однак  при  цьому  важливо знати,  що  його не  варто  пити  у  великих  кількостях  та  на  голодний шлунок,  оскільки  він  стимулює  виділення  шлункового соку.  Також  не  рекомендую  пити  його  перед  сном, адже  потім,  імовірно, буде важко заснути.

Наведу кілька  рецептів при лікуванні жасмином певних хвороб.

Настій  при  високій  температурі.  Чайну  ложку  подрібненого листя жасмину залити склянкою окропу,  настояти під кришкою годину, процідити і віджати. Приймати по столовій ложці  3-4 рази на день за  15 хвилин до їди.

Чай загальнозміцнювальний. Дві чайні ложки сухих квітів жасмину та дві  чайні  ложки  чорного  чаю залити чотирма склянками окропу, дати настоятися 4-5 хвилин. Такий  чай  знімає втому,  підвищує працездатність організму.  Пити  його ліпше  вранці.

Відвар при бронхіті та бронхіальній астмі. Столову ложку подрібненого сухого цвіту жасмину залити склянкою  води,  довести  до  кипіння  на  слабкому  вогні  та прокип’ятити  протягом  5  хвилин.  Настояти  годину  та процідити.  Приймати  по  1-2  столові  ложки  тричі  на день до їди.

Настоянка  для  зовнішнього  застосування  при шкірних  захворюваннях.  100  грамів  квіток  жасмину залити  100  мл  70-процентного  спирту,  настояти  7  днів у  темному  прохолодному  місці,  процідити.  Розвести чайну  ложку  готової  настоянки  у  100  мл  холодної кип’яченої  води,  змочити  ватний  тампон  і  протирати уражені ділянки  шкіри.

Засіб для лікування  ран  та опіків.  Обшпарити окропом  подрібнений  цвіт жасмину,  злегка остудити,  помістити  на  марлю,  накласти  на  уражену  шкіру,  зверху прикрити  шматком  целофану  та  зафіксувати  бинтом. Змінювати  пов’язку двічі  на день.

Засіб  для  обвітреної  шкіри  рук.  Змішати  у пляшці  жасмин,  троянду  і  липу  в  співвідношенні 1:1:1, залити кукурудзяною олією та настояти протягом 30 днів.  Отриманим  засобом  змащувати  шкіру  рук.

Засіб  од  мозолів.  Листя  жасмину  подрібнити  і прикладати  на ділянку  мозоля  протягом  3-4 днів. Олійний  засіб  при  паралічі,  захворюваннях  дихальних шляхів, судомах, мігрені, запаленні сідничного нерва.  100  грамів  квіток жасмину  висипати  у  скляну ємність,  залити  2,5  л  натуральної  рослинної  олії, щільно  закрити  і  поставити  на  сонце  на  40  днів. Струшувати  кожен день.  Готовою жасминовою олією змащувати  тіло  раз  на  день.  Можна  застосовувати під  час  масажу.  Зберігати  засіб  у  прохолодному темному  місці.

Маска для обличчя. Листя жасмину залити окропом у співвідношенні  1:4  і дати  настоятися  30 хвилин.  Готовий  настій  процідити, змішати зі столовою ложкою крохмалю  і  чайною  ложкою  вершків.  Прикласти  отриману  масу  між двома  шарами  марлі  на обличчя  на 20  хвилин.  Після  процедури  вмитись  теплою  водою.

Лікувальна ванна  при  безсонні, стресі. Змішати столову ложку квіток жасмину з 2 столовими ложками лаванди, залити літром окропу,  настояти під кришкою 30 хвилин,  процідити  і  віджати.  Отриманий  настій  вилити  у  ванну.  Приймати  такі  ванни  по  15  хвилин через  день.  Курс  лікування  -  до  поліпшення  стану.

Є  й  деякі  протипоказання.  Це  індивідуальна  непереносимість, вагітність, період лактації, захворювання серцево-судинної  системи,  підвищений  артеріальний тиск,  захворювання  нирок,  загострення  шлунково-кишкових  хвороб,  виразка,  гастрит.

Оксана Скиталінська//Сільські вісті від 09.07.2021 р.