Які елементи необхідні рослинам?

  

  Для нормального розвитку рослин їм необхідно одержувати 16 елементів живлення. Вуглець, водень, кисень. Потім ідуть азот, фосфор і калій. Це ті елементи, про які знає кожен. А про те, що рослини потребують ще десять елементів, знають не всі. Ну хто піклувався проте, щоб вносити в ґрунт кальцій, магній, сірку, бор, мідь, залізо, марганець, цинк, молібден і хлор? Але ж без них неможливо одержати високий урожай. І отчому.

Азот забезпечує швидкий ріст і великий вміст білка.

Фосфор сприяє здоровому росту коріння.

Калій дає здорові рослини.

Кальцій сприяє великій потужності рослин.

Магній пов’язаний з утворенням олій і жирів.

Сірка необхідна для зеленого забарвлення, допомагає росту коріння.

Бор збільшує врожай коренеплідних культур (картоплі та ін.).

Мідь впливає на ферментні системи тільки-но утворених тканин.

Залізо сприяє утворенню хлорофілу.

Марганець сприяє проростанню насіння моркви та ін.

Цинк впливає на зелене забарвлення рослин.

Молібден відіграє життєво важливу роль у фіксації азоту.

Хлор необхідний для росту рослин.

     Не буде якогось із цих елементів, рослина хоч і не зачахне, але й не дасть повної віддачі,  не  порадує  максимальним урожаєм.

Травневий хрущ

 

Багатоїдний, шкодить плодовим і овочевим культурам. Личинки часто пошкоджують картоплю, моркву, буряки, огірки, капусту, цибулю, горох. Тіло личинки вигнуте у формі букви С;  голова руда, блискуча,  3  пари  ніг.  Жуки  жовто-бурі, покриті волосками, великі, завдовжки 20-30 мм.

Зимують у ґрунті.  Виходять  із  місць зимівлі на початку розпукування листя берези. При масовому розмноженні обгризають листя,  залишаючи  цілими лише жилки.  Через два тижні  після  вильоту самки приступають до відкладання яєць у ґрунт. Личинки живляться тонкими корінцями  рослин,  не завдаючи  великої шкоди.  Вони живуть у ґрунті  3-4 роки, йдучи зимувати на глибину до 1 м. Улітку в пошуках їжі пересуваються в горизонтальному  напрямку.  Найнебезпечніші ненажерливі личинки 2 й 3-го років життя, які до кінця розвитку досягають у довжину 50-60 мм. Вони підгризають молоде коріння плодових і корінці овочевих культур, утому числі бульби картоплі. Заляльковуються личинки в ґрунті на глибині 30-50 см у червні-липні. Через 1 -1,5 місяця з’являються молоді жуки, які залишаються зимувати.

Чисельність хрущів значно знижують їхні природні вороги - кріт, кажан, птахи й корисні комахи - жужелиці, великі оси, мухи тахіни.

Заходи боротьби:

1.  Обтрушування  жуків  із  дерев  на розстелений  папір  рано-вранці  з  подальшим знищенням їх.

2. Осіннє або весняне перекопування  ґрунту на ділянці, збирання і знищення личинок.

3. Перед внесенням гною й компосту ретельний огляд їх на предмет можливого заселення органічних добрив личинками шкідника.

Кільцева гнилизна

 

Хвороба  викликається  бактеріями. Проявляється у формі зів’янення рослин і гнилизни бульб.

В’янучі дорослі рослини мають пригнічений вигляд, хлоротичне забарвлення листя; листя поступово скручується й відмирає.  Ураження  бульб  супроводжується двома  формами  гнилизни: кільцевою і ямчастою. При кільцевій гнилизні помітна зміна кольору судинного кільця бульби (на зрізі воно має лимонно-жовте забарвлення). При натисненні на бульбу із судин виділяється ясно-жовта рідина. Зміна кольору судинного кільця (потемніння або побуріння) також буває при ураженні бульби сторонньою інфекцією - грибами, або може відбуватися під впливом  причин фізіологічного характеру. Але при цьому судинна тканина не ослизнюється й не загниває, як це має місце в результаті бактеріального зараження.

Уражені бульби зовні нічим не відрізняються  від здорових.  З  розвитком хвороби вони згнивають повністю, перетворюючись на кашку.

Друга форма гнилизни - ямчаста - виявляється на бульбах через 5-6 місяців після збирання врожаю. До зараження цією формою гнилизни призводить зіткнення здорових бульб із зараженим бадиллям, хворими бульбами й забрудненою тарою. На поверхні бульб, під шкірочкою, з’являються жовті маслянисті плями.  Загниваючи,  вони перетворюються на ямки. З ураженої паренхімної тканини бактерії проникають у судинну систему бульби,  і  виникає  кільцева гнилизна.

Джерелом хвороби є уражені бульби. При  висадженні таких бульб бактерії розвиваються в судинах стебла, і рослина в'яне.  Із хворих стебел бактерії переміщаються в столони й по них у молоді бульби,  що утворюються,  викликаючи кільцеву гнилизну.  Поверхневе зараження бульб відбувається восени, під час збирання.

Бактерії проникають через сочевички, через механічні пошкодження, особливо при недостиглій шкірочці.

Розвитку кільцевої гнилизни сприяє           висока вологість.

Заходи боротьби:

1. Відбирання здорових бульб для посадки.

2. Внесення підвищеної кількості калійних добрив,  що підвищують стійкість рослин.

3. Просушування насінних бульб після збирання на світлі до позеленіння зовнішніх шарів м’якоті (5-7 днів).

4. Дезінфекція сховищ.

5. Дезінфекція тари й інвентарю шляхом занурення їх у розчин мідного купоросу (50 г на 1 л води).

6. Скошування бадилля за 7-10 днів до збирання врожаю для посилення опробковіння шкірочки бульб.

7. Зберігання картоплі при температурі 1 -3⁰С й достатній ветиляції.

8.  Переважна посадка цілими бульбами.

Часник

 

      

За народними повір’ями, часник має таємничу силу. Доданий до напою або використаний як оберіг, він охороняв від злих сил, а підвішений над порогом – відганяв хвороби. Недарма прислів’я говорило: «Тікає, як нечиста сила від часнику».

Здавна часник використовувався у весільній обрядовості. У день весілля його вплітали у вінок молодої або зав’язували між її волоссям для охорони від усього злого.

На Гуцульщині зубок часнику постійно носили з собою дорослі та молодь, його прив’язували до руки або зашивали в сорочку дитині. Перед тим як нести дитину хрестити, мати жувала зубець часнику й «хукала» на неї, щоб уберегти немовля від хвороб і злих духів.

Напередодні Івана Купала часником натирали вим’я корові, щоб відьма не могла відібрати молоко.

На Різдво часник клали на чотири кутки столу, щоб уберегтися від хвороб та зурочень.

За легендою, часник походить із зубів баби-чаклунки. Коли померла ця баба та її поховали, то з зубів, які згодом у неї випали, на могилі виріс часник,  через що його гріх їсти. Вважалося: хто наїсться часнику, тому впродовж дванадцяти днів гріх ходити до церкви: він молитиметься не  Богу, а лукавому,  і  від цієї людини відступиться ангел на дванадцять днів. Особливо не годиться їсти часник проти ночі: хату, в якій хто-небудь наїсться часнику, ангел обминатиме за дванадцяти дворів.

Часник відігравав також важливу роль у народній медицині. Він використовувався для профілактики інфекційних захворювань, вважався добрим дезінфікувальним засобом при хворобах дихальних шляхів. Часником виводили пігментні плями натілі; водою, в якій намокали зубки, промивали гнійні рани. Освяченим часником змащували на Великдень над очима, щоб мати здорові очі. Застосовували його також і як протидію укусові гадюки.

 Він  популярний  у  багатьох  народів  світу, оскільки не тільки має неперевершений гострий смак і характерний запах, невибагливий і  може  рости  в  різних кліматичних умовах  і навіть на бідних ґрунтах, а й є типовим компонентом багатьох національних кухонь.  Піфагор називав часник королем  прянощів.  В Європі  ця  рослина  з’явилася  близько  5000 років тому. Вона вважалася основним лікарським  засобом  в  Стародавніх  Греції  і  Римі.

Часник варили у воді, поєднували з іншими ліками і використовували як дезінфікувальний і  загоювальний  засіб.  Найпопулярнішими лікарськими  препаратами за тих часів були часник  і  опіум:  із  макових  зерен  робили опійну  витяжку,  змішували  її з  часниковим соком  і  підмішували у вино.  Цією сумішшю напоювали хворих перед проведенням операцій,  а  також  просочували  пов’язки  на ранах,  щоб тамувати  біль  і  запобігти  зараженню  крові.  Також  в  давнину  вважалося, що  запаху  часнику  боїться  нечиста  сила, тому гірлянди  із засушеним  часником були оберегом у багатьох помешканнях.

Стародавні  римляни  були  впевнені,  що часник  додає  сил,  зміцнює  дух,  лікує  від усіх  хвороб.  Цей  овоч  входив  до  раціону легіонерів.  Вихованці  гладіаторських  шкіл вживали  його  кілька  разів  на день  - вважалося, що часник примножував хоробрість і  народжував презирство до смерті.

До його складу входять клітковина, білки, жири,  карбогідрат,  аскорбінова  кислота,  а також  найширший  спектр  мікро-  і  макроелементів: натрій, калій, кальцій, марганець, залізо, фосфор, магній, йод і цинк, вітаміни С, В, D, Р, а також сполуки сірки, фітонциди й ефірна олія.

Наявність сірки особливо важлива, оскільки сірковмісні  речовини,  або  сульфіди,  мають дивовижні  властивості.  Вчені  налічують  у часнику понад 100 сірковмісних компонентів. Саме  сульфіди  забезпечують  часниковому соку  силу  в  боротьбі  проти  стафілококів, збудників дизентерії і тифу, незліченної кількості патогенних грибів і дріжджів. Сульфіди часнику  склеюють  вільні  молекули  отрути, поки  ті  не  встигли  вплинути  на  людський організм. Молекули отрути стають інертними, пасивними, організм відторгає і виводить їх.

У  часнику  також  містяться  інші  корисні для людини сполуки: аденозин, аліцин, ейхоен,  пектини, діалло-трисульфід тощо.  Ці речовини успішно нейтралізують збудників інфекції,  мають  протипухлинну  дію,  знижують рівень глюкози в крові, нормалізують уміст холестерину,  запобігають згортанню крові та утворенню тромбів.  Подразнююча дія, що викликається часниковими зубками, обумовлена вмістом сапонінів.

Дослідники  виявили  ще одну дивну властивість цієї рослини - її компоненти здатні пригнічувати синтез нітрозоамінів- запеклих канцерогенів.  Крім того, часник має значну кількість  селену  та  інших  речовин  із  групи антиоксидантів. Останні захищають молекулу ДНК від нападок вільних радикалів та інших хімічних агресорів, запобігаючи появі мутацій у протоонкогенах. Вважається, що у країнах, де  часник  є  традиційним  компонентом  національної  кухні,  частота  захворювання  на рак нижча у порівнянні з тими країнами, де цей  продукт у фаворитах не значиться.

Представники  нетрадиційної  і  народної медицини стверджують: щоденне вживання з  їжею  двох  зубків  сирого  часнику  дає змогу  знизити  ймовірність  розвитку  раку простати  у  чоловіків.  Він  містить  сіркоорганічні  сполуки,  відомі  своєю  здатністю скорочувати  ризик  розвитку  злоякісних пухлин  передміхурової  залози  майже  на 50  відсотків.

Часник  нормалізує  травлення  -  допомагає  шлунку  перетравлювати  важку  і жирну їжу, а також справляє благотворний вплив на печінку, жовчний міхур, селезінку і скорочує накопичення шкідливого холестерину. Він очищає горло і голос, корисний при легеневій астмі, забудькуватості, частковому  паралічі  обличчя,  тремтінні  рук, при  закрепах,  болях  у  суглобах,  подагрі.

Цей  овоч  також  корисний  для  ясен  і зубів, особливо печений.  Він підвищує апетит,  посилює  секрецію  шлунка,  печінки, кишківника,  має  сечогінну, протиглисну, протимікробну, спазмолітичну, болетамівну властивості, а також перешкоджає агрегації тромбоцитів  і  сприяє  кращому  перебігу біохімічних  процесів в організмі.

Дуже часто для  лікування  застосовують настоянку часнику і спиртову витяжку, тим самим  посилюючи  рухову  і  секреторну функції  шлунково-кишкового  тракту.  Доведено  противірусну  і  протизапальну  дії часнику,  зокрема  він  допомагає запобігти  грипу  і  бродінню  в  кишківнику  (при  зниженій  моториці).

Завдяки гарній дії на шлунково-кишковий тракт рослина є чудовою приправою, хоча через  досить  різкий  запах  багато  хто  від неї відмовляється.  І  все ж варто потроху  і регулярно  додавати  часник  в  їжу.  Страви від цього не тільки краще засвоюватимуться, а й  набудуть вишуканого смаку.

Не всі люди однаково реагують на часник. Слід враховувати індивідуальні особливості організму: хтось  може з’їсти  багато і  після цього почуватиметься чудово, іншому може стати  навіть зле  від зовсім  невеликої кількості.

Проте часник має і деякі протипоказання. Не можна вживати його людям, які страждають на виразку шлунка і дванадцятипалої кишки або на гастрит, щоб не спровокувати загострення захворювання. Також не варто його їсти  при анемії, захворюваннях сечостатевої системи,  при  індивідуальній  непереносимості.

Небажаний  він  у  свіжому  вигляді  при панкреатиті -  запаленні  підшлункової залози.  Не  можна  споживати  часник  тим, хто  має  хвороби  нирок,  геморой,  надто  в період їх загострення. Протипоказаний цей овоч  при  вагітності,  лактації,  ожирінні. Врахуйте,  що  надлишок часнику в  щоденному  раціоні  людини  може  викликати  головний  біль,  неуважність  і  навіть  напад епілепсії.

Не  слід  закапувати  в  ніс  сік  часнику  чи цибулі.  Особливо  небезпечно  проводити таку процедуру дітям, оскільки  вона може спричинити опік слизової оболонки і суттєво погіршити  стан хворого.

Оксана Скиталінська//Сільські вісті від 22.01.2021 р.

Міцна голова

 

Ви, напевно, помітили, що капустини нагадують голову. Але ж назва «капуста» і походить від давньоримського (латинського) слова «капут», що означає «голова».

Уперше етапи обробляти капусту, найімовірніше,  давні  іберійці,  які  населяли теперішню Іспанію. Називали вони капусту «ащі». Звідси вона поширилася в Грецію, Єгипет і Рим, а потім і в інші країни.

Судячи  з  археологічних  знахідок, капуста використовувалася первісними людьми вже в кам’яному й бронзовому століттях. Вона була добре відомадавнім жителям  Єгипту.  Відварену  капусту єгиптяни подавали наприкінці обіду як солодку страву.

У древньому світі вважали, що капуста має  цілющі  властивості  при  різних захворюваннях.

Багато цілющих властивостей, приписуваних  капусті  в  стародавності,  не підтверджено, але капуста дійсно досить корисна, незважаючи на те, що в її складі багато (до 92%) води.

Римляни споживали  велику кількість капусти не тільки в їжу, але й як ліки майже проти всіх хвороб. Давні лікарі особливо рекомендували годувати капустою маленьких дітей, щоб вони росли дужими й стійкими проти всяких захворювань.

Капуста й ріпа - найдавніші овочі, що з ’явилися  на  території Давньої  Русі. У стародавніх писемних пам’ятках Київської Русі історики знаходять згадування про капусту.  Одним  із  перших руських джерел,  у  якому згадується  капуста, можна вважати «Ізборник» Святослава, датований  1073 р. У пізнішому літописі говориться, що смоленський князь Ростислав Мстиславович у 1150 р. подарував своєму другові Мануїлові капусник. Капусником у старі часи називали город, де вирощували  капусту. До речі, давні слов’яни  першими  навчилися  квасити капусту, заготовляючи її про запас.

Капустянка

 

Один із найнебезпечніших багатоїдних шкідників. Велика комаха - до 35-55 мм, бурого кольору, із широкими плоскими, зубчастими передніми ногами, пристосованими для риття ґрунту. Веде переважно підземний спосіб життя, роблячи нори й ходи.

Зимують дорослі комахи й личинки в ґрунті або в гнойовій компостній купі. На поверхні з’являються, коли температура ґрунту на глибині 20 см досягне 8,5-10°С.

Навесні самки роблять гнізда (земляні печерки) на глибині 10-15 см, у які відкладають яйця.  Самка залишається біля гнізда й охороняє яйця, а потім личинок, які починають відроджуватися наприкінці травня. Частіше зустрічається на зволожених низинних місцях і добре вгноєних ділянках. На поверхні з'являється рідко. Про присутність шкідника свідчать отвори в ґрунті й земляні валики, помітні після дощу, тому що ґрунт на них просихає швидше. За сезон дає одне покоління.

При побудові гнізд і численних ходів капустянки  перегризають корінь і підземні частини стебла, виїдають бульби, коренеплоди. Сильно шкодять розсаді в парниках, поїдаючи насіння й сходи рослин. Часто навколо гнізда на грядках утворюються залисини розміром близько 1 м у діаметрі.

Заходи боротьби:

1.  На початку травня  розкласти  на ділянці невеликі принадні купки зі свіжого гною, куди капустянка заповзає для відкладання яєць. Через 25-30 днів купки переглянути і, виявивши в них капустянок і їхні яйця, спалити.

2.  Наприкінці  травня  -  у червні  на ділянках, заселених капустянкою, дво-три разове розпушування  міжрядь на глибину  10-15 см для знищення  яєць і личинок шкідника.

3. Для  відлякування  комахи уздовж парників варто прокопати невеликі канавки, заповнивши їх піском, змоченим гасом.

4. Розкласти за кілька днів до посадки овочевих культур готові отруйні принади типу «Грім» (15 г на 1 кг) або приготовлені самостійно (зерно, розварене 8 підсоленій воді з додаванням на 1 кг 50 г карбофосу й 30 г соняшникової олії) з подальшим закладанням у борозенки на глибину 3-5 см (і на відстані 5-7 см одна від одної) у місцях, де найчастіше зустрічається шкідник; після появи сходів принаду варто розміщати в міжряддях (норма витрати - 600-800 г на 100 м²).

5. Для відлякування капустянки серед овочевих культур устромляють зелені гілки вільхи на відстані 1,5 м одна від одної (час від часу заміняючи їх свіжими).

6. Восени знищують гнізда комах, заливаючи в нірки по 30 мл розведеного у воді гасу (100 мл на 1 л води).

7. Осіннє перекопування ґрунту з одночасним знищенням личинок і дорослих комах.

8.  Наприкінці  вересня  -  на початку жовтня при високій чисельності шкідника використання принадних ям із гноєм, який із настанням морозів розкидають, у результаті чого капустянка гине.

 

Скільки людина може протриматися без скафандра на різних планетах?

 

Як  стверджують  учені,  на  всіх інших планетах Сонячної системи шанси людини без скафандра на виживання дорівнюють нулю.

Так,  найближчим  до  Сонця  є  Меркурій,  звідки  до  світила  58 мільйонів  кілометрів.  Через  наближеність до  розпеченої зорі, досить  повільне  обертання  навколо  осі,  а  також  розріджену атмосферу  Меркурій  водночас є  дуже  гарячою  і  холодною планетою.  Вдень  температура тут досягає плюс 400°С, а вночі спадає  до  мінус  180°С.  Та  й дихати  тут  нічим,  адже  в  атмосфері  немає  кисню.

Тим  часом  Венеру  прозвали  близнюком Землі, оскільки вона подібна  до  нашої  планети  розмірами, щільністю, масою і складом  надр.  То,  може,  на  ній можна  прожити?  Аж  ніяк.  Ця планета все ще занадто близька до  Сонця -   температура  тут досягає плюс 465°С. Усі апарати, які  коли-небудь  посилалися  для вивчення  Венери,  щойно  опинялися  в  її  палаючих  «обіймах», одразу  ж  згорали.  Крім  того, 98%  складу атмосфери  Венери - чистий вуглекислий газ.  Ще й атмосферний  тиск  у  92  рази дужчий за допустимий для людського організму.

А  от  через  наявність  на  Марсі води вчені підозрюють, що життя тут цілком можливе. Якщо бути у скафандрі, то, можливо, й можна буде  протриматись  кілька  діб. Тамтешній  шар  атмосфери  настільки тонкий, що не захищатиме людей  од  космічної  радіації.  Та й  сама  атмосфера  -  це  вуглекислий газ. Температура на Марсі коливається від мінус 46° (удень) до мінус  143°С (уночі).

Тоді як на Юпітер навіть ступити ногою  взагалі  неможливо,  адже ця  планета газова,  на 90%  складається  з  водню  і  на  10%  із гелію. Так що у неї взагалі немає твердої поверхні.

Сатурн  теж  являє  собою  гігантську  газову  планету  з  таким само  складом.  Окрім  того,  на Сатурні  вирують  урагани,  швидкість яких сягає  1800 км/год.

По  суті,  газовим  гігантом  є  й Уран. Але на відміну від Сатурна та Юпітера в його надрах є багато низькотемпературних модифікацій льоду, через що фахівці віднесли його  до  окремої  категорії  кржаних  планет.  Це  найбільш  негостинна планета.  її атмосфера складається з водню,  гелію,  метану,  аміаку.  Через  украй  отруйну  атмосферу  неможливо навіть  наблизитись  до  Урана. Водночас він має найхолоднішу планетарну атмосферу у Сонячній  системі  з  мінімальною  температурою  мінус  224°С.

Нептун  також  належить  до крижаних  планет.  Тут  бушують урагани  настільки  потужні, яких немає  на  жодній  планеті  Сонячної  системи.  їхня  швидкість перевищує 600  метрів за секунду. А температура верхніх шарів атмосфери ніколи не буває вища за  мінус  220°С  -  нереально для життя людини.

//Сільські вісті №11 (19859) від 12.02.2021 р.

Сонячні кошички з медком

 

Уже на луках та сонячних схилах пагорбів буяє ясно-зелена травичка.  Повсюди на осонні з-поміж її стебелець випинаються  кущики з суцвіттями  «сонечок»  із жовтогарячими  пелюстками  на струнких і  м’ясистих ніжках, облямовані  вишукано вирізьбленими листками.

Це  кульбаба.  Цієї  пори  вона  особливо милує око.  Та,  крім  краси,  ця  рослина  має й  великий  життєлюбний  характер.  Бо  не вибаглива до ґрунтів,  росте повсюди, надто на осонні. А ще, скільки б її не витоптували люди та не поїдали тварини  на пасовищах-луках,  вона все одно ростиме. Довге міцне коріння  дає  їй  можливість  швидко  відродитися  - за лічені  дні.

Втім,  у людей  досить складні  стосунки  з кульбабою.  Бо і любуються нею,  і  водночас часто  винищують.  Як-ось  на  городах  чи полях.  Бо  вона  загарбує землі  й  витісняє з них інші, тендітніші,  рослини.  Проте на тих же луках чимало від неї й  користі. Особливо весняним  комахам.  Адже  кульбаба - медонос.  Не  вельми  який,  але  ж  зацвітає  саме  тоді,  коли  інших  квітучих  рослин  іще мало.  Тому  бджоли  радіють  їй.  Для  них  о цій  порі  кожна квітка кульбаби  -  це такий  собі  «кошичок  із  медком».

До  того  ж   це  ще  й  вельми  цілюща  рослина, яку знав іще один  із батьків медицини знаменитий Авіценна.  А стародавні  греки  і римляни  навіть уклали лікувальні властивості  рослини  в  її  назву  -  «тераксакум  офіцінале».  Перше  слово  -  грецьке,  означає «заспокійливий»,  друге - латинське,  «лікувальний».  Римські воїни-легіонери увечері після виснажливого походу обкладали ступні листям  кульбаби,  яке  живило  і  тонізувало стомлену  шкіру  і  гоїло дрібні  ранки...

Ще увесь травень і червень квіти-сонечка тішитимуть око на луках,  галявинах та схилах.  До  речі,  за  ними  можна  не  лише  передбачати  погоду,  а  й  визначати  час.  Наприклад,  перед  похмурим  днем  квіти  повністю  не  розкриваються,  а  за  гарної погоди  ще  й  прокидаються  дуже  рано,  годині  о  шостій,  а  «вкладаються  спати» - закриваються - вдень,  годині  о третій.

...Із часом,  коли літо вже буде в розпалі, невидимий художник перетворить кульбабові квіти-сонечка  на  пухнасті  білі  кульки.  Тоді навіть  легенький  вітерець  підніматиме  з них рідесенькі хмарки  пушинок, залишаючи на  квітконіжках  кумедні  «лисі»  голівки.

Якщо  впіймати  таку  пушинку  і  уважно  її роздивитися,  можна побачити довгу ніжку, на  одному  кінці  якої  прикріплений  парашутик,  а  на  іншому  -  гостре  сім’ячко, яке,  мандруючи  за  вітром,  знаходить  собі нове місце поселення. Цікаво, що парашутик із  насіниною  не  тільки  далеко  літає,  а  й опускається  точно  вертикально,  завдяки чому  сім’ячко  завжди  встромлюється  в землю  гострим  кінчиком.  Учені  довго  вивчали  цю властивість кульбабових пушинок і  добуті  знання  використали  при  створенні приладів для  ряду літальних  апаратів.

До  речі,  парашутики  в  усіх  кульбабок однакові. А от барви суцвіть різні. Тільки  в Україні  росте 250 видів цієї рослини! Серед них  є  і  білі,  і  червоні,  і  пурпурові,  і  навіть лілові.  Друзі,  може,  і  ви  знайдете  такі  й упізнаєте  в  них  рослинки  із  дуже  життєлюбним  характером,  які  одними  з  перших дарують комахам  медок, - кульбабки.