Цього звіра можна зустріти тільки на просторах
Арктики. Він є
найбільшим хижаком суходолу.
Довжина його тіла сягає 3
метрів, а вага -
більше півтонни.
Здавалось би,
такому громадищі важко
пересуватися. Нічого подібного!
Білий ведмідь легко лазить
по торосах, ходить по снігу, добре почувається
й у воді - він чудово плаває на далекі відстані, ще й глибоко пірнає.
При цьому вуха і ніс
у нього щільно затуляються, а очі,
навпаки, широко розплющуються.
Встановлено, що білий ведмідь однаково добре бачить і на
поверхні, і під
водою. Загалом майже
все своє життя цей звір проводить
серед дрейфуючих арктичних морських крижин. Здається, все у нього
пристосоване до напівводяного способу життя: обтічний
тулуб, високо посаджені
на вузькій голові
очі, довга шия і
широкі лапи, котрі слугують ще й відмінними веслами.
У білого
ведмедя дуже густа
і довгошерста шуба.
До того ж
на надзвичайно теплій «підкладці»
- підшкірному жирі, який
і гріє, і є коморою поживних речовин для організму за голодних часів.
Особливо важливий він для
ведмедиці. Тому ще з
літа, мандруючи на
крижинах арктичними морськими просторами,
вона всіляко нагулює
жир. Він допоможе
їй витримати багатомісячне голодування,
під час якого ведмедиця ще й годує
молоком 2-3 своїх новонароджених дитинчат.
Але перед
цим вона вирушає
у «пологовий будинок»
- на берег,
зазвичай на острів Врангеля або
архіпелаг Земля Франца-Йосифа. Там, на
підвітряному боці гори або схилу,
ведмедиця викопує у снігу барліг. Спочатку
це невелика ямка, куди самиця
лягає. Перша ж
сильна хурделиця занесе її
снігом, утворивши над
нею товстий сніговий дах.
Після того, як
сніг злежиться, ведмедиця починає
облаштовувати барліг - викопує
коридор, «житлову кімнату»,
вбиральню (білі ведмеді дуже
охайні)... І лише
потім прокладає вихід. Улаштовує
його нижче рівня
«житлової кімнати», тому
нагріте повітря не виходить
із барлоги, у
ньому завжди тепло. Це
важливо, бо малята, хоч
і народжуються у шубах, іще 4-5
тижнів мерзнуть і тремтять.
Лише місяців
у 4 вже десятикілограмові ведмежата
виберуться зі своєї снігової хати і
вперше побачать сонце, котре
у цей
час на їх
батьківщині світить цілодобово.
І починаються у малюків «ведмежі університети». Навчання
триває півторадва роки.
Весь цей час
дитинчата ні на крок
не відходять від
мами, наслідуючи її в усьому.
Полярне літо
коротке. Втім, ведмежата встигають гарно
підгодуватися, підрости і в
серпні вже важать
60-80 кілограмів. Щоби перезимувати,
таким діткам барліг уже
не потрібний. Разом
із матір’ю вони видираються на тороси, невтомно
мандрують крижинами, віддаляються дуже
далеко від берега, перепливають широкі
протоки, якщо такі трапляються на шляху.
Відтоді вони
тільки те й
роблять, що полюють.
Найулюбленіша здобич - тюлені. З
дивовижним терпінням лежить
ведмідь біля ополонки, з якої час од часу випірнають голови тюленів, що
прагнуть ковтнути повітря. Білий ведмідь на кризі непомітний. Тільки чорний ніс
та очі можуть
його виказати. І,
нібито розуміючи це,
ведмідь прикриває лапою морду.
Лежить отак на краю ополонки - не
ворухнеться. Нарешті з’явився тюлень. Блискавичний
удар могутньою лапою - і
ластонога істота уже викинута
на кригу.
Поїсть, відпочине
ведмідь і рушить далі.
Куди? Ніхто, навіть
він сам, не знає.
А може, блукає
не просто так, а
ходить якимись тільки
йому відомими дорогами? Ймовірно.
Принаймні встановлено, що
ведмеді, блукаючи дрейфуючими
крижинами, завжди рухаються у
протилежний до дрейфу
бік. Хоча крижини при
цьому описують дивовижні криві, ведмідь
завжди вибирає дуже точний напрямок.
Яким чином він це робить -
таємниця природи.
//Сільські
вісті
Немає коментарів:
Дописати коментар