Дерево успіху і щастя

        Це дерево є  найвідомішим у світі символом Японії та її культури.  У  тутешніх жителів навіть побутує  вислів:  «Той  не жив,  хто не бачив цвітіння сакури»…

Сакура - декоративне штучно виведене дерево. І хоч багато хто називає його японською вишнею, біологи зауважують,  що це збірна садова назва для декоративних форм дерев  (як  вишневих,  так  і  персикових,  абрикосових,  сливових,  мигдалевих  тощо), їхні  суцвіття  зазвичай  складаються  з  7-9 здебільшого  махрових  квіток,  які  мають від яскраво-рожевого до білого забарвлення.

Сьогодні  відомо  200  видів  сакури,  але  нині  мова саме  про  найвідомішу у світі  - японську.  Це дерево виростає до  10 метрів заввишки. Навесні розкидиста крона східної красуні  повністю  покривається  рожевою піною густомахрових квіток. Здалеку квітучі вишні  мають вигляд хмаринок,  що опустились  із  неба  на  землю.  Недарма  японці прозвали  свою сакуру  «божественним  даром  небес»...

У Країні Східного Сонця цей час настільки обожнюють,  що  навіть  завели  традицію «ханамі»,  яка  полягає  у  милуванні  квітами цієї  особливої  вишні  та  прогулянках  між квітучих  дерев.  Щойно  сакура  розпустить свої пишні  квіти, японці масово поспішають до парків. Милуватися  ними  йдуть великою компанією,  яка  може  складатися  як  із членів  сім’ї,  так  і  з  друзів,  родичів, колег по  роботі  або  навчанню.  Сотні  людей  розстеляють  на землі,  газонах  парків  килимки  або  циновки  і  влаштовують  веселі  пікніки.

Особливо цінуються передостанні дні цвітіння, коли дерева ще рясно вкриті квітками, але  пелюстки  вже  легко  відділяються  і  літають  навколо  з вітерцем,  що  часто  порівнюється  зі  сніговою  хуртовиною.  Задля цього була навіть створена спеціальна служа  повідомлення,  яка  з  допомогою  радіо та телебачення інформує, де і коли почалося цвітіння, скільки днів триває та чи спостерігається  вже опадання.

Згідно  з  географічним  розташуванням країни,  ця  подія  неодночасна. Початок, закінчення  і  тривалість  цвітіння  залежать  від температури та опадів. Синоптики заздалегідь складають прогнози термінів цвітіння сакури  для  окремих  островів  і  міст.  Зазвичай  цвітіння  починається  з  субтропічної  Окінави, затим  приходить  в  Кіото  і  Токіо,  а  ще через  кілька  тижнів  досягає  і  крайнього північного  острова  Хоккайдо...  У  новинах щороку відстежується, як просувається «божественна рожева хмара» з півдня на північ країни.  Тож якщо  рухатися  за сакурою  від початку її цвітіння  на півдні до кінця  на півночі Японії, то цей  процес можна спостерігати  цілий  місяць.

Загалом же щорічний  період цвітіння сакури  триває  менше  тижня  -  всього  п’ять діб. Тому її квіти стали ще й символом скороминущості  юності  і  всього життя.

Та  ось  настала  осінь,  і  зелене  листя дерев  забарвлюється  пурпуровими,  часом майже  коричневими  тонами.  Проте,  хоч  японська  сакура  і  належить  до  роду  вишневих, годі чекати від неї плодів. Більшість цих дерев узагалі їх не дають, бо спеціально були виведені виключно для краси. А якщо деякий  вид  сакури  і  дає  кісточковий  плід, він  дуже  дрібний.  Утім,  навіть  їх,  як  і засолені  листя  і  квіти  сакури,  японці  використовують  при  приготуванні  страв  національної  кухні,  традиції  якої  вони  також оберігають.

До речі,  щойно в Країні Східного Сонця саме  закінчилася  пора  цвітіння  сакури, помилуватися  якою  з  усього  світу  традиційно  прибувають  натовпи  закордонних туристів.  І  кожен  неодмінно  привозить додому сувенір із зображенням  класичної квітки сакури,  п’ять пелюсток якої в японській  культурі  символізують  успіх,  щастя, довголіття,  радість  і  мир.

Чи бувають шульги серед тварин?

 

І  справді  цікаве  запитання: чи мають «ведучу»  передню лапу ті ж собаки, коти чи дикі звірі?  Ось  що  з  цього приводу  кажуть  зоологи.

Хоча  мозок  людини (а  за  біологічним  визначенням, людина  - це  теж  хребетна  тварина)  і  складається  з двох півкуль, працюють вони  неоднаково:  за праву  сторону  тіла  відповідає  ліва  півкуля  і,  навпаки,  за  ліву - права.  При  цьому виявляється, що писати та їсти нам зручніше завжди однією і тією ж рукою.  Ця властивість часто передається генетично,  тому у  батьків-лівшів скоріше  народиться  дитина-лівша, хоча й  у  правшів  може  народитися  така,  як  і  навпаки...

Водночас дослідники припускають, що подібне явище поширене і  в  дикій  природі:  більшість  тварин  також  має  «ведучу»  лапу, якою  й  переважно  виконує  всі  дії.  Це  стосується  і  домашніх тварин, що засвідчують різні багаторічні спостереження: на якому боці їм  зручніше спати,  з якої лапи  починають  підніматись  і  спускатись сходами, якою при потребі дістають їжу з контейнера,  відбиваються від надокучливих людей, пробують прочинити дверцята тощо.  Так,  коли  домашньому  улюбленцю  треба  поцупити  ласий шматочок із хазяйського столу, одні тварини завжди використовують лише  праву лапу,  -  ліву.

Морський коник: риба з шиєю

 

Морські коники-єдині на землі риби з шиєю. Плаває коник у вертикальному положенні і так граціозно нахиляє голову, що, дивлячись на нього, неможливо не порівняти його з маленькою чарівною конячкою.

Покритий він не лускою, а кістковими пластинами, його тіло переливається всіма фарбами - від помаранчевої до сизо-блакитної, від лимонно-жовтої до вогненно-червоної.

Морські коники населяють прибережні води тропічних і субтропічних морів. Але зустрічаються і в Північному морі. Серед них є карлики розміром з мізинець, а є велетні сантиметрів під тридцять.  Будь вони карлики або велетні, морські коники схожі між собою як брати: довірливий погляд, примхливі губки і витягнута "кінська" мордочка. Хвіст їх загнутий гачком до живота, а голову прикрашають ріжки.

Вагітні самці. Навіть зараз зоологи не можуть сказати, скільки налічується видів морських коників. Справа в тому, що морських коників важко класифікувати. Аж надто мінливий їх вид. Та й ховатися вони вміють так, що голка, кинута в стіг сіна, позаздрить.

Морські коники зазвичай живуть моногамними парами, люблячи один одного «до труни». Після смерті партнера його половина нудьгує, але через кілька днів або тижнів знову знаходить співмешканця. Морські коники, поселені в акваріумі, особливо сильно страждають від втрати партнера. І буває, що вони вмирають один за одним, не в силах перенести горе.

В чому  секрет такої  прив'язаності? Біологи пояснюють: регулярно прогулюючись і пестячись один з одним, морські коники синхронізують свої біологічні годинники. Це допомагає їм вибрати найліпший  момент для продовження роду. Тоді їх зустріч затягується на кілька годин, а то й днів. Вони світяться від збудження і кружляють в танці, в якому самці роздувають живіт. Виявляється, на животі у самця широка складка, куди самка відкладає ікру.

Дивно, але у морських коників потомство виношує  самець, попередньо запліднивши в черевній сумці ікру.

У морських коників ми маємо справу з процесом, схожим на вагітність. Тканина з внктрішньої сторони виводкової сумки у самця потовщується, як і в матці ссавців. Ця тканина стає свого роду плацентою, вона пов'язує організм батька з ембріонами і живить їх.

З початком вагітності прогулянкі по підводних лісах припиняються. Самець тримається на ділянці площею близько одного квадратного метра.

Через місяць-півтора наступають «пологи». Морський коник прижимається до стебла водорості і знову надуває живіт. Іноді проходить цілий день, поки з сумки на волю вислизає перший мальок. Потім дитинчата  почнуть вибиратися парами, швидше і швидше, і незабаром сумка розшириться настільки, що з неї випливуть десятки мальків одночасно. Число новонароджених у різних видів різне: деякі морські коники  виводять до 1600 малюків, а у інших народжується всього два малька.

Іноді «пологи» протікають так важко, що самці вмирають від виснаження. Крім того, якщо з якоїсь причини ембріони гинуть, то загине і самець, що виношував їх.

Але ось «пологи» пройшли успішно - і мальки спливають в різні сторони, надані самі собі. Отже, батьківські обов'язки позаду-і задоволений коник поспішає на зустріч до своєї половини.

Чим займаються морські коники, якщо не фліртують і не очікують потомства? Велику частину часу морський коник нерухомо висить у воді, зачепившись хвостом за водорость, корал або навіть шию родича. Втім, при видимій ліні він встигає наловити чимало здобичі-крихітних рачків і мальків.

Морський коник не кидається за здобиччю, а чекає, поки вона сама підпливе до нього. Тоді він втягує в себе воду, проковтуючи необережну малечу. Все відбувається так швидко, що простим оком цього не помітити. Апетит цієї риби вражаючий: ледь з'явившись на світло, морський коник встигає за перші десять годин життя  проковтнути близько чотирьох тисяч мініатюрних креветок.

Зараз поголів'я морських коників стрімко скорочується. Винна в цьому скоріше всього екологія. Інша причина-масовий вилов морських коників біля берегів Таїланду, Малайзії, Австралії та Філіппін. З цих милих рибок, висушивши їх, виготовляють сувеніри - брошки, брелоки, пряжки для ременя. До речі, краси заради, їм вигинають назад хвіст, надаючи тілу форму літери S.

Однак більша частина спійманних морських коників потрапляє до фармацевтів Китаю, Тайвані, Кореї, Індонезії та Сінгапура. Найбільшим перевалочним пунктом з продажу даної «медичної сировини»  являється Гонконг. Звідси його продають в тридцятьом  з гаком країном, у тому числі в Індію і Австралію. Тут кілограм морських коників коштує близько 1300 доларів.

З цих висушених риб, подрібнених і змішаних з іншими речовинами (наприклад, з корою дерев), готують зілля, настільки ж популярні в Японії, Кореї, Китаї, як у нас - аспірин або анальгін. Вони допомагають при астмі, кашлі, головному болі тощо.

//Современная жизнь

Квадратні кавуни

 

За смаком вони нічим не відрізняються від традиційних, проте японці, а саме вони додумалися надавати смугастим ягодам таку форму, непогано на цьому заробили. І не дивно, так як люди готові багато заплатити за квадратний кавун, тому що хочуть здивувати дітей або похвалитися солодкою дивиною перед знайомими. До того ж, їх легше помістити в холодильник. Ті ж, хто такі кавуни вирощує вважають, що головна перевага в легкому транспортуванні (ризик того, що вони можуть викотитися з кузова машини мінімальний), а ще вони рідше розбиваються від падінь.

Їстівний каштан

 

Любителям краси і здорового способу життя радимо звернути увагу на каштан. Це прекрасний декоратор садів і відмінний лікар для наших душ і тіл. Чому? Та тому, що прямий контакт з каштаном цілком може зарядити вас бадьорістю на цілий день, а його плоди надзвичайно корисні для здоров'я.

Для початку уточнимо, що красиво квітнучі свічками дерева-зовсім не той каштан, про який йде мова, а кінський каштан з неїстівними (але лікарськими) плодами. Незважаючи на деяку схожість, ці дерева відносяться до різних видів і навіть сімейств. Каштанові входять в сімейство букових, а кінський каштан відноситься до сімейства кінськокаштанових.

Каштани вважаються «сонячними деревами», тому як «вбирають» в себе енергію сонця і вважають за краще відкриті сонячні місця. Вони - індивідуалісти. Як би ви не старалися, під ними нічого не виросте, адже каштан створює дуже густу тінь, а його потужні поверхневі корені не дають суперникам успішно розвиватися.

Посадка каштана. Найзручніше висаджувати каштан 1-2-річними саджанцями. При цьому враховуйте, що під кожен саджанець слід виділити місце не менше 3 м в діаметрі. Тільки в цьому випадку доросле дерево порадує розлогою кроною, рясним цвітінням і хорошим плодоношенням.

Насіння каштана (горішки) прекрасно проростають у відкритому грунті навіть без нашого втручання, тому висадити його насінням не складе великої праці. Для цього зберіть восени опалі горіхи і проведіть процедуру стратифікації (витримування в холоді). Потім можна помістити насіння у відкритий грунт. Закладіть в борозенки насіння-горішки на відстань 10-15 см один від одного, потім засипте їх опалим листям (закопувати непотрібно). Все-насіння готові до зимівлі, а навесні ви побачите зелені сходи, тоді вам залишиться лише прорідити розсаду, залишивши найбільш сильні рослини.

Використання в кулінарії. Свіжий їстівний каштан має приємний солодкий смак, завдяки чому його з успіхом використовують в кулінарії.  Плоди можна просто їсти, як горіхи, а можна приготувати, обсмаживши на сковорідці, або запекти на багатті або в духовці. Вийде цікавий гарнір до м'ясних страв.

Перед кулінарним використанням свіжі їстівні каштани слід очистити від гіркої шкірки. Найпростіше це зробити методом бланширування: шкірочка хрестоподібна, але надрізається, каштан опускається на пару хвилин в окріп. Після цього він почиститься легко і швидко. А потім його можна додавати в різні страви і готувати з нього всілякі смаколики.

У кулінарії, наприклад, порошок з плодів каштана додають в борошно при випіканні хліба і різноманітної кондитерки, а ще кладуть у всілякі суфле і навіть заварюють замість кави. Їстівні каштани застосовують в супах, фарширують ними індичку, додають в солодку випічку або в плов.

Що лікує. У їстівному каштані користь приносять не тільки плоди, але і кора, листя, нирки і навіть деревина, які з успіхом використуються в лікуванні багатьох хвороб.

Так, наприклад, відвар зі свіжих плодів і/або листя знімає легеневі запалення. Він ефективний при бронхітах, пневмоніях і катарах верхніх дихальних шляхів, а також при каклюші.

Достаток дубильних речовин у взварі кори їстівного каштана робить примочки з нього корисними при шкірних гнійничках і фурункульозі. А настій з плодів і кори на спирту допомагає позбутися від проблем з кишечником і сечовивідними шляхами.

У народі плодами їстівного каштана часто лікують шлунково-кишкового тракту, т. к. вони містять пектини і рослинні ферменти, що покращують  травлення. Каштан також ефективний при діареї. Крім того, він допомагає при набряках і сильних кровотечах (наприклад, підсмажені плоди використовуються при маткових і гемороїдальних кровотечах). При правильному використанні свіжий каштан також може допомогти хворим варикозом і тромбофлебітом. Він поліпшить стан при трофічних язвах, проблеми з кровообігом (атеросклеротичні зміни і тромбоемболія з артритом) і зніме запалення гемороїдальних вузлів (але не кровоточивих!).

Оскільки свіжий їстівний каштан довго не зберігається, його обсмажують і перетирають в борошно, з якого потім готують порошки для внутрішнього приймання. А ось для профілактики і лікування діареї, а також при малярії, краще використовувати свіжі плоди.

Сам по собі свіжий їстівний каштан навряд чи здатний нанести шкоду людському здоров’ю. Але, як у всьому, потрібно знати міру. Свіжий каштан має приємний горіховий смак, тому завжди є небезпека  з'їсти його занадто багато. При зловживанні наслідки можуть бути досить неприємними: блювота, запор, діарея. Тому, навіть незважаючи на те, що серед горіхів каштан вважається найдієтичнішим, будьте обережні. Він,  звичайно, насичує організм (каштани дуже ситні) і при цьому сприяє схудненню, але навіть в дієтичному вегетаріанському харчуванні не можна забувати про міру.

Незвичайний фрукт

 

Безумовно, будь яка їжа повинна приносити не лише користь, але й задоволення. А от у випадку з цим екзотичним фруктом справа йде не так просто. Дуріан росте в Таїланді та Малайзії. Цей колючий фрукт може важити до 4 кг і досягати довжини 40 см. Але це чи не найвідоміша його особливість. Стиглий плід має дуже в'їдливий, солодкувато-гнильний запах, що нагадує суміш часнику, прілого лука, тухлої риби і каналізації. Зберігання дуріана у закритих приміщеннях просто виключено. Ось чому в багатьох місцях вживання дуріана заборонений. Цікаво, що його не можна запивати алкоголем і кавою-це може привести навіть до смерті!

Розумна гієна

 

Про цих диких собак ходять чутки  і легенди. І багато людей ставляться до цих тварин негативно. І марно, так як гієни, нарівні з африканським сипом (грифом), чистять савану. Харчуючись падлом, вони значно зменшують поширення хвороб.

«Гієни прекрасно вирішують проблеми», - стверджує Крістіан Дреа, доктор з університету Йорку. Вона провела експеримент: закрила у вольєрі двох гієн. У них був доступ до годівниці, з якої висипалася їжа, лише у тому випадку, коли обидві гієни тягнули за два шнурка одночасно. Вже через пару хвилин тварини зрозуміли, як саме працює даний механізм. Вони взагалі швидко вчаться і здатні передавати знання іншим гієнам в зграї.

Кофеїн зневоднює організм

 

Щодня по всьому світу люди випивають 1,6 мільярда чашок кави і приблизно вдвічі більше чаю. Комусь просто подобається смачно для багатьох головне-те, що кофеїн, що міститься у них, додає бадьорості. При цьому ми часто чуємо, що ці напої викликають зневоднення організму. Звучить трохи страхітливо, але чи є такому твердженню реальні докази?

Так, кофеїн дійсно зневоднює. Однак він подіє таким чином лише в тому випадку, якщо ми будемо вживати каву без води, та ще й в дуже великих кількостях. Але ж так ніхто не робить. Звичайно, не варто пити занадто багато цього напою, а також замінювати їм воду. Однак 2-3 чашки кави в день не принесуть шкоди здоров'ю.

Хижий, білий, волохатий

 

Цього звіра  можна зустріти тільки  на просторах  Арктики.  Він  є  найбільшим хижаком  суходолу. Довжина  його тіла сягає  3 метрів,  а  вага  -   більше півтонни.

Здавалось би, такому громадищі важко  пересуватися.  Нічого  подібного!  Білий ведмідь  легко  лазить  по  торосах,  ходить по снігу, добре  почувається  й у воді  -   він чудово плаває на далекі  відстані, ще й глибоко  пірнає.  При  цьому  вуха  і  ніс  у  нього щільно затуляються, а очі, навпаки, широко розплющуються.  Встановлено,  що  білий ведмідь однаково добре бачить і на поверхні,  і  під  водою.  Загалом  майже  все  своє життя цей звір проводить серед дрейфуючих арктичних морських крижин. Здається, все у  нього  пристосоване  до  напівводяного способу життя:  обтічний  тулуб,  високо  посаджені  на  вузькій  голові  очі,  довга  шия  і широкі лапи, котрі слугують ще й відмінними веслами.

У  білого  ведмедя  дуже  густа  і  довгошерста  шуба.  До  того  ж  на  надзвичайно теплій  «підкладці»  -   підшкірному  жирі, який  і гріє, і є коморою поживних речовин для організму за голодних часів. Особливо важливий  він  для  ведмедиці.  Тому  ще  з літа,  мандруючи  на  крижинах  арктичними морськими  просторами,  вона  всіляко  нагулює  жир.  Він  допоможе  їй  витримати багатомісячне  голодування,  під  час  якого ведмедиця  ще  й  годує  молоком  2-3 своїх  новонароджених дитинчат.

Але  перед  цим  вона  вирушає  у  «пологовий  будинок»  -   на  берег,  зазвичай  на острів Врангеля або архіпелаг Земля Франца-Йосифа. Там,  на підвітряному боці  гори або схилу, ведмедиця  викопує у снігу барліг.  Спочатку  це  невелика  ямка,  куди  самиця  лягає.  Перша  ж  сильна  хурделиця занесе  її  снігом,  утворивши  над  нею товстий  сніговий  дах.  Після  того,  як  сніг злежиться,  ведмедиця  починає  облаштовувати  барліг -  викопує  коридор,  «житлову  кімнату»,  вбиральню  (білі  ведмеді дуже  охайні)...  І  лише  потім  прокладає вихід.  Улаштовує  його  нижче  рівня  «житлової  кімнати»,  тому  нагріте  повітря  не виходить  із  барлоги,  у  ньому  завжди тепло.  Це  важливо,  бо  малята,  хоч  і  народжуються у шубах, іще 4-5 тижнів мерзнуть  і  тремтять.

Лише  місяців  у 4  вже десятикілограмові  ведмежата  виберуться  зі  своєї снігової хати  і  вперше побачать сонце,  котре у  цей  час  на  їх  батьківщині  світить  цілодобово.  І  починаються у малюків  «ведмежі університети».  Навчання  триває  півторадва  роки.  Весь  цей  час  дитинчата  ні  на крок  не  відходять  від  мами,  наслідуючи її в усьому.

Полярне  літо  коротке.  Втім,  ведмежата встигають  гарно  підгодуватися,  підрости  і в  серпні  вже  важать  60-80  кілограмів. Щоби  перезимувати,  таким  діткам  барліг уже  не  потрібний.  Разом  із  матір’ю  вони видираються на тороси, невтомно мандрують крижинами,  віддаляються дуже далеко  від берега, перепливають широкі протоки, якщо такі трапляються  на шляху.

Відтоді  вони  тільки  те  й  роблять,  що полюють. Найулюбленіша здобич  -  тюлені. З  дивовижним  терпінням  лежить  ведмідь біля ополонки, з якої час од часу випірнають голови тюленів, що прагнуть ковтнути повітря. Білий ведмідь на кризі  непомітний. Тільки  чорний  ніс  та  очі  можуть  його  виказати.  І,  нібито  розуміючи  це,  ведмідь прикриває  лапою  морду.  Лежить  отак  на краю ополонки  -  не ворухнеться. Нарешті з’явився  тюлень.  Блискавичний  удар  могутньою  лапою  -   і  ластонога  істота  уже викинута  на  кригу.

Поїсть,  відпочине  ведмідь  і  рушить далі.  Куди?  Ніхто,  навіть  він  сам,  не знає.  А   може,  блукає  не  просто  так,  а ходить  якимись  тільки  йому  відомими дорогами?  Ймовірно.  Принаймні  встановлено,  що  ведмеді,  блукаючи  дрейфуючими  крижинами, завжди рухаються у  протилежний  до  дрейфу  бік.  Хоча крижини  при  цьому описують дивовижні криві,  ведмідь завжди  вибирає дуже точний  напрямок.  Яким чином  він  це робить -   таємниця  природи.

//Сільські вісті