Броненосець

       Ці  тварини  ведуть  свій  рід  відтоді, коли  Землю  ще  населяли динозаври.  Щоправда,  відтоді  вони  дуже здрібніли...

Нещодавно  у  Південній  Америці археологи  виявили  скам’янілі  рештки броненосця  -  гліптодонта,  який  був завбільшки  з  величезного  носорога! Нині  ж  найбільші  представники  цього виду  ссавців  габаритами  не  перевершують добре  вгодовану свиню,  а  найменші  і  поготів  мають  довжину  близько  15 сантиметрів.  Проте  всі  вони  так  само мешкають  на  піщаних  рівнинах,  полях та  галявинах  лісів  Південної  та  Центральної  Америки  аж  до  Півночі  Мексики.

Броненосці – досить незграбні істоти. Навіть трохи кумедний вигляд мають витягнута довгоморда голова з великими свинячими вухами, товстелезний хвіст та  коротенькі  ніжки  з  величезними  кігтями.  Їхнє  тіло  заховане  у  панцир, звідси  й  іще  одна  назва  цих  істот  - панцерники.  До  речі,  у  Південній  Америці  їх  називають  армадилами,  що  в перекладі  з  іспанської  (а  саме  вони були  першими  європейськими  підкорювачами  цих  земель)  означає  «той,  що несе  на  собі  збрую»

Панцир тварини складається  з товстих рогових  щитків,  які повністю  вкривають її  спину. Рожево-сірі  або  бурі,  вони тягнуться  від  шиї  до  хвоста,  з’єднані між  собою  еластичними  шкірястими зв’язками.  Завдяки  цьому  броненосець може  згорнутися  у  дуже  щільну  кулю. Її   можна  вільно  котити  у  будь-якому напрямку,  а  от  розкрутити  лише  тоді, коли  підняти  і  з  силою  гепнути  об  землю.  Але зробити  це  звірові,  який  прагне вполювати  броненосця,  навряд  чи вдасться.  Адже  він  надзвичайно  важкий і  щільно  стиснутий.

Але,  на жаль,  від міцних  ікол  великих хижаків  лати  панцерника  не  рятують, бо  вони  усе ж затонкі. Тож  при  зустрічі з  ворогом  звірятко  намагається  якнайшвидше  сховатися  у  колючих  заростях,  яких  чимало  у  південноамериканській  савані.  Відтак доводиться  сподіватися  лише  на прудкість  власних  ніг.

Втім,  щоб  уникнути  небезпеки,  броненосець  може  стрибнути  й  у  воду, адже  він  чудово  плаває.  При  цьому тварина  заковтує  побільше  повітря,  надуває  черево,  і  тоді  навіть  важкий  панцир  не  заважає  їй  плисти.  Вона  може затримувати  дихання  майже  на  6 хвилин.  Трапляється,  неглибокі  річки просто  переходить  по  дну.

Броненосці  ще  й  чемпіони  із  риття нір.  Ті,  хто  бачив  цих  тварин  у  живій природі,  розповідають,  що  вони  просто зникають  під землею.  Організм  цієї унікальної  тваринки  влаштований  так,  що в  момент  риття  м’язи  передніх  лап  завдяки  великій  кількості  кровоносних  судин  миттєво  насичуються  киснем.  Це,  а також  міцні  і  довгі  кігті  дають  можливість  рити  з  великими  силою  і  швидкістю.  Навіть  у  тверду  кам’янисту  землю савани  він  заривається  за лічені  секунди.  А один  американський  мандрівник  розповів,  що  на  його  очах  броненосець  за хвилину  розгріб  асфальтове  покриття на  дорозі  і  пішов  собі  під  ним  блукати -  рити  далі  ходи.

Зазвичай  він  має  більш  як  10  «стаціонарних»  нір  із  кількома  входами-виходами.  Вдень  тваринка  дрімає  у  своїй схованці,  а з  настанням сутінок вилазить на  поверхню.  їсть  равликів,  черв’яків, змій,  а  також  ягоди  і  корені  рослин.  А найулюбленіша  страва  -  терміти  та інші  комахи.  Розривши  величезний, іноді  більший  за  нього  самого,  мурашник,  він  устромлює  в  нього довгий  липкий  язик,  який  за  секунду  укривається тисячами  комах.

Новонароджені  броненосченята,  вкриті лише  м’якою  шкірою,  вже  через  кілька годин  після  народження  починають  ходити.  Цікавий  факт:  у  тварин  завжди народжується  четверо  або  восьмеро одностатевих дитинчат (близнюків),  тобто  це  або  тільки  «хлопчики»,  або  ж самі  «дівчатка».

Південноамериканці  по-різному  ставляться  до  броненосців.  Бразильські фермери  навіть  спеціально  їх  приручають  і  випускають  на  поля  -  щоб  вони поїдали  шкідливих  комах.  А  от  мексиканці  тваринок  переслідують,  стверджуючи,  що  ті  псують  посіви.  Крім того,  на  них  полюють  заради  їстівного м’яса та  панцира,  з  якого  виготовляють сувеніри  та  музичні  інструменти.  Тому їх  популяція  постійно зменшується, отож існує  реальна загроза,  що,  проіснувавши на  Землі  понад  55  мільйонів  років  і  переживши  не один  природний  катаклізм, армадили  все-таки  зникнуть,  не  витримавши  наступу  людей.

//Сільські вісті №84 (19731) від 29.10.2019 р.