Водяні буйволи на Півдні України

      У  село  Орлівка  Ренійського  району Одеської області,  розташоване  в  україн-ській  частині  дельти  Дунаю,  привезли  14 водяних буйволів.

Іще торік Україна  взяла участь у  перемовинах  щодо  Паризької кліматичної угоди, яка  нинішнього  року  була  ратифікована  і вже  набула  чинності.  Наша  країна  зобов’язалася  розробити  національну  стратегію  щодо  адаптації  до  зміни  клімату,  а також локальні  стратегії і  плани  дій.

Проект  взялася  реалізовувати  Одеська громадська організація  «Центр регіональних  досліджень»  та  Національний  екологічний центр  України  (НЕЦУ)  за  підтримки  Європейського Союзу, Австрійського агентства з  розвитку  та  Австрійського  Червоного Хреста.  Частину  цих  тварин  надав  і  голландський  фонд  True  Nature  Foundation.

-  Досвід  Орлівки  дуже  важливий  на національному  рівні,  -  сказала  координатор  проекту  Надія  Артем’єва.  -  Це фактично приклад, який  можуть наслідувати інші  сільські  громади.

Індокитайські  ваговози  непогано  витримали  довгу  дорогу  із  Закарпаття, де  вже створено подібне фермерське господарство, втім,  їм  знадобиться  певний  час,  аби  обжитися  на  новому  місці.  Та  вже  зараз можна спостерігати  за  випасом  буйволів  у природних умовах українського  Придунав’я після  їх  нетривалої  адаптації  на  закритій фермі.  Попри  свій  досить  грізний  вигляд легендарні тварини  поводяться  абсолютно спокійно.  Завдяки  появі  в  Орлівці  цього гурту тут буде створено п’ять нових  робочих місць.  Отримають  роботу пастух, охоронці виробники  сиру,  а  згодом  і  гіди  для  майбутніх  туристів  екологічного  парку,  який передбачається  незабаром  створити  в  цій мальовничій  місцевості.

Загалом  же,  на думку екологів,  буйволи повинні  істотно  поліпшити  стан  місцевої екосистеми,  що  вже  відчуває  впливи  зміни клімату.  Адже  ці  потужні  тварини  є  природними  «меліораторами»,  які,  поїдаючи водну  рослинність,  зокрема  інвазійні  різновиди  флори,  яку  не  споживає  місцева худоба,  захищатимуть  від  заростання  дунайські  протоки.  А  це  сприятиме  різноманіттю  ландшафтів  і  слугуватиме  поліпшенню біологічного  потенціалу території.

Варто також зазначити,  що  громада Орлівки  стала  однією  з  пілотних,  які  почали роботу з адаптації до зміни  клімату.  Всього ж  таких  громад  в  Україні  вже  чотири.

Ігор Галущак //Сільські вісті №105 (19437) від 02.12.2016 р

Броненосець

       Ці  тварини  ведуть  свій  рід  відтоді, коли  Землю  ще  населяли динозаври.  Щоправда,  відтоді  вони  дуже здрібніли...

Нещодавно  у  Південній  Америці археологи  виявили  скам’янілі  рештки броненосця  -  гліптодонта,  який  був завбільшки  з  величезного  носорога! Нині  ж  найбільші  представники  цього виду  ссавців  габаритами  не  перевершують добре  вгодовану свиню,  а  найменші  і  поготів  мають  довжину  близько  15 сантиметрів.  Проте  всі  вони  так  само мешкають  на  піщаних  рівнинах,  полях та  галявинах  лісів  Південної  та  Центральної  Америки  аж  до  Півночі  Мексики.

Броненосці – досить незграбні істоти. Навіть трохи кумедний вигляд мають витягнута довгоморда голова з великими свинячими вухами, товстелезний хвіст та  коротенькі  ніжки  з  величезними  кігтями.  Їхнє  тіло  заховане  у  панцир, звідси  й  іще  одна  назва  цих  істот  - панцерники.  До  речі,  у  Південній  Америці  їх  називають  армадилами,  що  в перекладі  з  іспанської  (а  саме  вони були  першими  європейськими  підкорювачами  цих  земель)  означає  «той,  що несе  на  собі  збрую»

Панцир тварини складається  з товстих рогових  щитків,  які повністю  вкривають її  спину. Рожево-сірі  або  бурі,  вони тягнуться  від  шиї  до  хвоста,  з’єднані між  собою  еластичними  шкірястими зв’язками.  Завдяки  цьому  броненосець може  згорнутися  у  дуже  щільну  кулю. Її   можна  вільно  котити  у  будь-якому напрямку,  а  от  розкрутити  лише  тоді, коли  підняти  і  з  силою  гепнути  об  землю.  Але зробити  це  звірові,  який  прагне вполювати  броненосця,  навряд  чи вдасться.  Адже  він  надзвичайно  важкий і  щільно  стиснутий.

Але,  на жаль,  від міцних  ікол  великих хижаків  лати  панцерника  не  рятують, бо  вони  усе ж затонкі. Тож  при  зустрічі з  ворогом  звірятко  намагається  якнайшвидше  сховатися  у  колючих  заростях,  яких  чимало  у  південноамериканській  савані.  Відтак доводиться  сподіватися  лише  на прудкість  власних  ніг.

Втім,  щоб  уникнути  небезпеки,  броненосець  може  стрибнути  й  у  воду, адже  він  чудово  плаває.  При  цьому тварина  заковтує  побільше  повітря,  надуває  черево,  і  тоді  навіть  важкий  панцир  не  заважає  їй  плисти.  Вона  може затримувати  дихання  майже  на  6 хвилин.  Трапляється,  неглибокі  річки просто  переходить  по  дну.

Броненосці  ще  й  чемпіони  із  риття нір.  Ті,  хто  бачив  цих  тварин  у  живій природі,  розповідають,  що  вони  просто зникають  під землею.  Організм  цієї унікальної  тваринки  влаштований  так,  що в  момент  риття  м’язи  передніх  лап  завдяки  великій  кількості  кровоносних  судин  миттєво  насичуються  киснем.  Це,  а також  міцні  і  довгі  кігті  дають  можливість  рити  з  великими  силою  і  швидкістю.  Навіть  у  тверду  кам’янисту  землю савани  він  заривається  за лічені  секунди.  А один  американський  мандрівник  розповів,  що  на  його  очах  броненосець  за хвилину  розгріб  асфальтове  покриття на  дорозі  і  пішов  собі  під  ним  блукати -  рити  далі  ходи.

Зазвичай  він  має  більш  як  10  «стаціонарних»  нір  із  кількома  входами-виходами.  Вдень  тваринка  дрімає  у  своїй схованці,  а з  настанням сутінок вилазить на  поверхню.  їсть  равликів,  черв’яків, змій,  а  також  ягоди  і  корені  рослин.  А найулюбленіша  страва  -  терміти  та інші  комахи.  Розривши  величезний, іноді  більший  за  нього  самого,  мурашник,  він  устромлює  в  нього довгий  липкий  язик,  який  за  секунду  укривається тисячами  комах.

Новонароджені  броненосченята,  вкриті лише  м’якою  шкірою,  вже  через  кілька годин  після  народження  починають  ходити.  Цікавий  факт:  у  тварин  завжди народжується  четверо  або  восьмеро одностатевих дитинчат (близнюків),  тобто  це  або  тільки  «хлопчики»,  або  ж самі  «дівчатка».

Південноамериканці  по-різному  ставляться  до  броненосців.  Бразильські фермери  навіть  спеціально  їх  приручають  і  випускають  на  поля  -  щоб  вони поїдали  шкідливих  комах.  А  от  мексиканці  тваринок  переслідують,  стверджуючи,  що  ті  псують  посіви.  Крім того,  на  них  полюють  заради  їстівного м’яса та  панцира,  з  якого  виготовляють сувеніри  та  музичні  інструменти.  Тому їх  популяція  постійно зменшується, отож існує  реальна загроза,  що,  проіснувавши на  Землі  понад  55  мільйонів  років  і  переживши  не один  природний  катаклізм, армадили  все-таки  зникнуть,  не  витримавши  наступу  людей.

//Сільські вісті №84 (19731) від 29.10.2019 р.

Як кити їдять у воді і не захлинаються?

         Тому що їхні  дихальні  шляхи відділені  від стравоходу...

У більшості представників теплокровних хребетних тварин гортань набагато надійніше відділена від стравоходу, ніж у людей. Як стверджують учені, у наших предків  ці  органи  зблизились  лише (а ми теж є ссавцями) у процесі розвитку  звукової  мови.  Тож, можна сказати  й так,  небезпека вдавитися  стала  для  нас  своєрідною еволюційною платою за здатність розмовляти.

Кити також належать до класу ссавців.  їхні дихальні  шляхи  повністю  відділені  від  глотки  і  стравоходу. Зовнішні отвори дихальних шляхів (ніздрі, або дихала) оснащені клапанами, котрі щільно затуляються  при  пірнанні. Ясна річ, під водою  кит  узагалі  не  дихає.

//Сільські вісті №27 (19775) від 10.04.2020 р.

Чому від м’яти холодіє в роті?

     Тому  що  ця  рослина містить ментол - речовину,  яка діє  на холодові рецептори  організму.

...За  сприйняття холоду  на  шкірі  й  слизових оболонках відповідають  холодові терморецептори.  При  зниженні температури до певної  межі  вони  надсилають  у  мозок нервовий  імпульс. Але! Водночас терморецептори реагують не лише на зміну  температури,  а й  на  деякі  хімічні  речовини. Зокрема,  вони  збуджуються ментолом. Навіть дуже слабкий його  водний  розчин  (концентрація  1:10000)  чинить  відчутний  охолоджувальний  ефект.

1951  року  команда  німецького  фізіолога  Герберта  Хензеля  довела,  що  дію  ментолу можна повністю компенсувати температурою,  якщо  язик  занурити у досить тепле середовище.  Тому,  скажімо,  гарячий чай  із  м’ятою  не  охолоджує язика, а деякі м’ятні льодяники від кашлю його буквально «заморожують».  Тобто  ментол справді спрацьовує подібно до низької температури.  Водночас ця речовина, як і холод, справляє  легкий  знеболювальний ефект,  тому  її  часто  додають до лікувальних  мазей.

До  речі,  подібним  чином, але  зі  зворотним  ефектом  на організм  людини  діє  капсаїцин.  Ця  речовина,  яку містить гострий перець, так само збуджує теплові рецептори на шкірі  й  слизових  оболонках.  От  людині  й здається,  що їй сильно  пече...

//Сільські вісті №84 (19731) від 29.10.2019 р.

Ця рослина широко використовується в кулінарії та косметології. Найпопулярніший різновид  —  перцева,  гібрид  водяної  та  садової  м’яти.  У листі  цієї  рослини  міститься  багато  ментолу, який  допомагає  позбутися  безлічі  захворювань: алергій,  ревматизму,  пов’язаних  із  органами  дихання  тощо.

У м’яті  польовій, або луговій,  уміст  ментолу менший, але вона теж застосовується і в медицині, і  в  кулінарії.  Таку  м’яту  ще  називають  дикою  — вона  не вимагає жодного догляду.

М’ята  запашна  є  незамінною  в  кулінарії,  адже вона  має сильний  аромат.  її додають  в лікеро-горілчані  вироби.  Настоянка  м’яти  запашної чудово зігріє  в зимовий  вечір  і  потішить  прекрасним  ароматом.

Крім ментолу,  в м’яті  присутній цілий  перелік лікарських речовин абсолютно натурального походження:  аскорбінова  кислота,  дубильні  речовини, каротин, рутин, фітостероли.  Ця рослина втамовує біль,  має  сильну  бактерицидну,  судинорозширювальну,  жовчогінну,  а  також  протиракову  дії, тонізує, заспокоює.

Всі  зазначені  властивості  м’яти  роблять  спектр її  застосування  досить  широким.  Причому  використовується вона не тільки в рецептах нетрадиційної медицини,  а  й  у  офіційній  фармакології.  Всім відомі  м’ятні  пігулки  від нудоти, засоби  від кашлю і  нежитю.  А  настої,  відвари,  мазі чи  чаї з  цієї рослини  допомагають  при  лікуванні  застудних  захворювань, бронхітів, ларингітів, болів у горлі, хвороб верхніх дихальних шляхів.

Відвари допоможуть впоратися з головним болем, нервовим збудженням, безсонням і депресією, позбавлять  закрепів  і  кольок  (гіркота  м’яти  сприяє відтоку  жовчі  й  очищенню  печінки),  стабілізують серцевий  ритм,  розширять судини  і знизять підвищений тиск. Також м’ята добре дезінфікує порожнину  рота,  освіжає  подих,  помічна  при  запаленні ясен.  Не  варто  забувати  і  про  косметологічні якості  м’яти  —  вона  тонізує  шкіру,  лікує  волосся та  позбавляє подразнень та  висипів.

Дуже корисний чай із цієї рослини з додаванням імбиру:  на  літр  окропу  взяти  дві  столові  ложки листя  м’яти,  три  —  натертого  або  порізаного  на скибочки  імбиру, чотири  — лимонного соку,  п’ять —  меду.  Можна змішати  зі  свіжозавареним  чаєм. При  застуді  чи  переохолодженні  додаємо  дрібку чорного або червоного перцю. Мед можна замінити на  цукор  (як  кому  до  вподоби),  лимонний  сік  — на  апельсиновий.  Можна  також  додати  корицю, гвоздику,  тертий  часник,  перець  чилі.  У  холод  треба  пити  напій  гарячим, у спеку  —  з льодом.

У  листі  є  безліч  речовин,  необхідних  для  функціонування  організму:  вітаміни  В,  С,  А,  Е,  D, ефірні олії, каротин, фітонциди; оцтова, валеріанова, лінолева  кислоти;  бетаїн;  мінеральні  елементи: цинк,  залізо,  магній,  фосфор,  калій,  марганець, кальцій  і  натрій.

Вживання  рослини у вигляді  відварів,  настоянок  або як ароматної добавки в чай допомагає швидко  впоратися  з  м’язовими  спазмами.  Справляє  розширювальну  дію  на  судинну  сітку.  За  рахунок цього  поліпшується  процес  кровообігу  в  усьому організмі,  клітини  і  м ’які  тканини  отримують  достатню кількість поживних речовин і кисню. Завдяки наявності в складі рослини ментолу вона незамінна у боротьбі з таким симптомом вірусних і застудних захворювань,  як закладеність носа.

А  ще м’ята справляє позитивний  вплив  на шлунково-кишковий  тракт.  Усуває  метеоризм,  напади нудоти, знищує патогенну мікрофлору, нормалізує кишкову перистальтику, дозволяє прибрати набряки та  попередити  їх  повторну  появу.  Купірує  напади астми  завдяки  різкому  насиченому  аромату.  Заспокійливо діє на центральну нервову систему, покращує  психоемоційний  стан,  прибирає  симптоми  фізичної  й  моральної  перевтоми,  допомагає  нормалізувати  сон.  Одночасно  з  цим  має  тонізуючу дію, що дає змогу застосовувати її при боротьбі  із синдромом хронічної втоми.

Вона допомагає організму самостійно протистояти вірусним  та  інфекційним  збудникам,  швидше  відновлюватися  після  перенесених  захворювань.  Покращує  процес  відтоку  жовчі,  знижуючи  таким чином  ризик  розвитку  жовчнокам’яної  хвороби, нормалізує функціонування печінки.

Ця  рослина  є  профілактичним  засобом  проти онкологічних новоутворень. М’ята підвищує опірність організму  та  імунної  системи  до  радіоактивних речовин.

Корисна  також  для  жіночого  організму,  використовується  в  лікуванні  ряду  гінекологічних  захворювань, допомагає в усуненні неприємних симптомів.  Відвари  і  настоянки  на  основі  ароматної  рослини полегшують перебіг менопаузи, знижують інтенсивність  хворобливих  відчуттів  при  місячних. Прийом ванн із листям помічний у лікуванні циститу, швидко  минуть  такі  ознаки  захворювання,  як  печіння,  біль,  свербіж.  Проте наскільки  сильними  не були б лікувальні  властивості  м’яти,  вона не може замінити  традиційні  методи.  Тому  препарати  на її основі можна використовувати тільки як допоміжний елемент комплексної терапії.

Є у м’яти  і  протипоказання.  Найголовніше з  них—  індивідуальне несприйняття або алергія.  Не рекомендується  вживати  м’яту  людям  зі  зниженим артеріальним  тиском  —  вона  може  ще  більше знизити  його.  А  втім,  це  не  сувора  заборона. Взагалі  вилучати  м’яту  з  раціону  не  потрібно.  Необхідно тільки  порадитися з лікарем  про кількість її споживання.  Не  можна  вживати  м’яту  людям  із варикозним  розширенням  вен,  а також дітям.  Педіатри  сперечаються,  до  якого  віку: до 3 чи до 5 років.  У  будь-якому  разі  найкраще  порадитись  зі спеціалістом.

Оксана Скиталінська//Сільські вісті від 16.07.2021 р.

Як літає кажан?

    Кажан, або летюча миша (усупереч  своїй  назві  зі  звичайними мишами їхні летючі тезки навіть не  родичі),  -  єдиний  у  світі ссавець,  який  ширяє  у  повітрі, наче птах.  Бо передні  кінцівки у цих істот в процесі тривалої еволюції  перетворилися  на  крила, що й дало змогу зарахувати цих тварин до ряду рукокрилих.

Крила  миші  утворені  тонкою шкірястою перепонкою, яка з’єднує передні кінцівки з боковими частинами  тулуба.  Подовжені пальці  стали  служити  каркасом крила. При цьому перший палець із  кігтем  залишається  вільним. З  його  допомогою  кажани  можуть  навіть їсти  і  робити  різні інші  дії,  хоча  у  деяких  із  них, як,  наприклад,  у димчастих летючих мишей,  він  не є функціо­нальним.

Швидкість  кажана  залежить від  форми  і  будови  його  крил. Зокрема,  вони  можуть  бути дуже  довгі  або  ж,  навпаки,  з невеликим подовженням. Крила менші не дають змоги розвивати велику  швидкість,  зате  з  ними можна чудово маневрувати, що дуже корисно для летючих  мишей,  що  живуть  у  лісі  і  яким часто  доводиться  літати  серед густих  крон  дерев.  Загалом швидкість  польоту  кажана  коливається  від  11  до  54  км  за годину.  А  от  бразильський

складчатогуб із роду бульдогових летючих  мишей  є  абсолютним рекордсменом за швидкістю польоту  -  він  здатний  розвинути  швидкість  до  160  км  за годину. Спостерігати такого кажана у  польоті  -  захоплююче видовище! Втім, побачити летючу мишу,  яка  ширяє  у  польоті,  - дуже  рідкісна  удача,  адже  ця тварина нічна. Вдень вона спить, склавши  крила  і  повиснувши донизу головою на гілках дерев, у  печерах або на горищах.

//Сільські вісті №53 (19801) від 17.07.2020 р.

Квітка, яку не зірвати

      Найромантичніше  повір’я  пов'язане  з  цвітом папороті,  яка  квітне  тільки  в  Купальську  ніч.  І  той, кому  вдасться  відшукати жаданий  цвіт,  здобуде багатство,  дар  прозріння  майбутнього  і  здатність  розуміти  мову  тварин.  Саме  цієї  ночі  на  папороті  світяться  блідо-зелені  вогники.  Вони  щезають,  варто лиш  доторкнутися  до  цих  таємничих  «квітів».  

    Так виникла  легенда  про  цвітіння  папороті,  квітку  якої, однак, ніхто не може зірвати.  Ці  «ліхтарики»  - жуки-світлячки.  При  дотику  комаха  затаюється,  «ліхтарик» згасає. Коли ж світлячок проявляє активність, горить яскравіше.

Михайло Хащівський-Гуй // Сільські вісті №48(19796) від 01.07.2020 р.

Чому кавун усередині червоний?

Запитання  цілком  слушне,  адже  у диких предків  нашого  «одомашненого»  кавуна -  велетенської за розміром ягоди (а кавун, за визначенням ботаніків,  - це саме ягода, аж  ніяк  не  баштанний  овоч,  як,  приміром, гарбуз)  -  м’якоть не червона, а біла, жовтувата  або  ледь-ледь  рожевувата.  Саме такі  дикі  плоди  завбільшки  з  тенісний м’ячик  і  донині  у  великій  кількості  виростають на просторах Південної Африки, яка вважається батьківщиною кавуна. У пустелях Наміб  і  Калахарі  ця  рослина  займає  велетенські  площі  і  є кормом для  тварин.

Як  культурну  рослину  кавун  почали  вирощувати  ще  понад  4000  років тому. Ймовірно, для стародавніх баштанників плоди з рожевуватою м’якоттю мали вигляд привабливіший, тож вони зайнялися їхньою цілеспрямованою селекцією. Червоний колір серцевини забезпечується високим умістом у  ній  так  званих  каротиноїдних  червоних пігментів,  передовсім  лікопену.  А  позаяк накопичення  лікопену  і  цукру  в  кавуні  відбувається  одночасно,  то  й  колір  м’якоті став  ще  й  зручним  індикатором  його  стиглості.

Щоправда,  вже  в  наші  дні  селекціонери вивели  понад  тисячу  нових  видів  кавунів. Окрім  звичних українцям  смугастих  плодів із  червоною  м’якоттю,  вже  є  кавуни  з м’якоттю  і  бузково-малинового,  і  жовтого, і яскраво-помаранчевого,  і білого кольорів, є  взагалі  без  насіння  і  навіть  із  чорною їстівною шкіркою. Останні  вирощені в Японії   наразі  найдорожчі.  За один чорний кавун завбільшки  з  футбольний  м’яч  доведеться викласти  близько  250  доларів  (6,6  тисячі гривень на наші гроші). Вигадливі фермери вже  почали  вирощувати  і  квадратні,  бо така  форма  найзручніша  для  зберігання  у холодильнику...  І  всі  ці  кавуни  -  солодкі соковиті  ягоди,  які  сьогодні  смакують  народам  усього світу.

//Сільські вісті №5 (19799) від 10.07.2020 р.