Шефлера у домі: приваблива і невибаглива краса

 

Догляд за шефлерою досить простий,  що  робить  рослину  привабливою  для  квітникарів-початківців.

Світло.  Рослина світлолюбна,  але може стояти і в напівзатінених місцях. Ряболистим сортам потрібно більше сонця. Але навіть при недостатньому освітленні рослині буде комфортно. А ось надлишок світла може призвести до появи плям на листі.

Температура.  Оптимальна температура  навколишнього  середовища  для шефлери становить 15-20° С.  Рослина не любить спеки, що робить її ідеальною горщиковою культурою для офісного озеленення, де температура зазвичай нижча від середньої кімнатної. Взимку шефлеру слід  тримати  подалі  від  опалювальних приладів,  в іншому випадку листя  почне жовтіти  й  опадати.  Не  любить  рослина і  протягів,  а  ось  на  відкритому  повітрі  в літній період вона буде почуватись чудово.  Ряболисті форми більш вимогливі до підвищеної  температури.  Бажано,  щоб протягом  усіх  місяців  року  температура повітря  в приміщенні становила близько +20° С.

Вологість і полив.  Шефлера любить вологість, причому це стосується як субстрату,  так  і  повітря.  Безумовно,  полив не повинен бути занадто частим: закисання  ґрунту  призведе  до  загнивання коріння  і  подальшої  загибелі  рослини.  І все-таки як тропічна рослина, вона почувається комфортно у вологому середовищі.  Пересихання ґрунту вкрай небажане. Причому  поливати  шефлеру  необхідно тільки теплою  м'якою водою.  Якщо  температура  води  для поливу буде нижчою,  ніж температура  ґрунту,  рослина  почне втрачати листя. Добре реагує на обприскування теплою водою  з  пульверизатора.  Велике  листя  шефлери  збирає багато  пилу,  тому  його  слід протирати вологою губкою або влаштовувати  рослині  душ (якщо дозволяють її розміри).

//Журнал для жінок, грудень 2020 р.

Яструб

 

Яструб великий – типовий лісовий мешканець.Оселяється в гущавинах  хвойних і листяних лісів, інколи  у  вільхових  гаях.  Через  свою  утаємниченість  рідко  трапляється  на  очі.  Зустрічається  в лісових смугах Північної Америки, Європи та Азії, на Мадагаскарі та островах Середземного моря, зафіксований навіть в Африці (на півночі Марокко). Поширений на  всій території України.  У Лісостепу,  Поліссі,  Карпатах і в горах Криму —  осілий.  В степовій зоні яструб малий гніздиться тільки за наявності  значних  ділянок  старого  лісу.  В  безлісих місцевостях  з’являється  лише  під  час  перельотів. Найчастіше в Україні зустрічається яструб великий. Самка важча за самця.  Забарвлення дорослих птахів мінливе в межах від синювато-сірого до чорного. Самець зверху бурий або сірий, на голові білуваті  “брови”, які майже сходяться на потилиці. Покривні пера вух темно-бурі, білий низ, із сірувато-бурими поперечними смугами.  Райдужна оболонка ока оранжева. Ноги і восковиця жовті. Дзьоб темно-сірий. Доросла самка за кольором оперення мало відрізняється від самця.

Порівняно  короткі крила дають можливість легко пролітати між деревами і гілками, а довгий хвіст забезпечує хорошу маневреність. Тримається середнього  ярусу  гілок,  рідко  сідає  на  верхівки дерев. На  відміну  від  багатьох  хижих  птахів,  не  сідає  на стовпи і дроти. Корм здобуває переважно у лісі або поблизу нього. Полює на птахів у повітрі. Виглядає здобич з укриття, а потім раптово нападає.  Взимку переслідує свійських голубів. Може робити неймовірні піруети, маневрувати, грудьми проломлювати гущавину очерету або тонких гілок — цьому хижаку немає  рівних.  Птахів  переслідує  як  на  відкритому просторі, так і в лісі. Здобич убиває, стискаючи кігтями. По'щає, сидячи на дереві або пні і роздираючи на шматки. Лише в гніздовий період подає голос — звуки нагадують “кьє”, “кі”, “ке”.

На місцях гніздування з'являється в березні.  Поводиться обережно  і виказує  себе лише криком та залишками  їжі.  Гніздуванню  передують  повітряні шлюбні ігри:  на світанку самець і самка високо літають,  переслідуючи одне одного і видаючи різкі й дзвінкі крики.  Птахи моногамні.  Гніздо будують самі або займають чужі (переважно хижих або воронових  птахів).  Розташовують  його  на  гілці  біля стовбура, частіше в  лісі недалеко від відкритих місцин — боліт, луків або доріг. У гнізді або під ним часто можна помітити пір'я линяючої самки, рештки їжі. Одне гніздо можуть використовувати протягом багатьох  років.  Свою  територію  пара  активно  захищає.  Повна кладка з 2-3 зеленкувато-блакитних  яєць. Насиджує переважно самиця протягом 38 діб, а знаходиться з пташенятами 25 діб. У цей час їх годує  самець.  Через  35-45  діб пташенята  починають літати. До 70 діб їх годують батьки, до 90-ї доби вони повністю самостійні. Молоді птахи стають статево-зрілими у віці одного-трьох років.

Яструб великий, як і багато інших хижих птахів, до недавнього часу вважався шкідником. Внаслідок багаторічного переслідування, яструб став настільки потайним і обережним, що його практично неможливо  побачити.  Але яструб великий  —  санітар,  що регулює кількість популяції своїх постійних жертв. Тому замість того, щоб бездумно знищувати яструбів,  слід подбати про схованки для своїх свійських птахів: будки, насадження кущів, високих трав, тощо.  Ручних дорослих яструбів використовують для відлякування інших птахів із летовищ. Розширення вирубок лісів — головна загроза для популяції яструба великого. Не слід забувати, що цей вид занесено до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори.

//Жінка, червень 2014 р.

 

Літопси: «живе каміння»

 

Свою  назву, яка  в  перекладі з  грецької означає «подібний до  каменя»,  ці  ні  на  що  не схожі  суперсукуленти  родини Аїзових отримали  завдяки неймовірній  подібності до  каміння.

На своїй батьківщині – Південній Африці – рослини живуть у кам’янистих посушливих пустельних місцинах, своїм зовнішнім  виглядом імітуючи гальку, на котрій ростуть. Такою мімікрією — літопс не лише імітує камінь, але точно повторює забарвлення та текстуру кам’янистого фону всієї місцевості, у котрій мешкає, — рослина  намагається врятуватися від тварин, що нею живляться. У  природі сьогодні  відомо близько 37 видів цього суперсукулента, який являє собою «копитце» з двох розсічених змінених м’ясистих листків,  з’єднаних унизу.  Глибина розсічення залежить від виду літопса та може бути як незначною, так і доходити майже до рівня ґрунту. При гарному догляді літопс радує господарів білими чи жовтими квітками діаметром до 5 см.

Місце. Для світлолюбного «живого каміння» найкраще підійдуть південні  вікна. Треба зауважити, що рослини дуже погано переносять зміну місця та навіть положення горщика. Раз обравши  місце для вазона з літопсом, його більше не можна переставляти.

Полив. У період активного росту від квітня до вересня, коли літопс змінює листя, — стара оболонка тріскається і всередині з’являється нова, — рослини не дуже рясно поливають раз на 2 тижні, роблячи перерву від кінця липня до половини серпня, один із періодів спокою. У цей час, або коли влітку особливо спекотно, а також від січня до березня — у період зимової  стагнації — рослину зовсім не поливають.

Дозволяється лише  вечорами освіжати повітря навкруги вазонів  з розпилювача, якщо оболонка надміру зморщена.

Температура. Літопси прекрасно почуваються у приміщеннях із помірною температурою повітря: влітку оптимальна температура 22-25°С, а взимку, під час стагнації, їм потрібна прохолодна — 10-12°С.

Підживлення. Від червня до вересня раз на місяць літопси підживлюють добривами для кактусів, зменшивши дозу удвічі.

Посадка. Суміш ґрунту для висадки чи пересадки дорослої рослини (коли старий горщик вже повністю заповнено корінням) із піску і листяного перегною в рівних частинах обов’язково стерилізують — прогартовують в духовці чи обробляють фунгіцидами.

Особливості  догляду

·     Літопси можуть витримати затінення (за рахунок втрати декоративності й здатності до цвітіння), неправильно підібраний ґрунт, але занадто рясний або несвоєчасний полив може їх знищити — він повинен  відповідати ритмові росту цих рослин.

·     Для гарного росту літопсам необхідні  горщ ики заввишки  від п’яти сантиметрів, тому нижній полив не рекомендований: такий  шар ґрунту швидко не просохне і  при раптовому похолоданні  це загрожує загниванням коріння.

·     Під час зимового періоду спокою літопси можуть вражатися червцем, тому від початку росту рослину краще обробити захисними засобами.

·     Щоб рослина почувалась, «як удома», їй потрібно створити схожі умови, прикрасивши землю у горщ ику кольоровими камінчиками. У таких «декораціях» літопси набагато краще ростуть та розвиваються.

Ганна Терн //Жінка, Серпень 2016 р.

Помічник, друг і оберіг

 

Наші пращури завжди з повагою ставилися до  представників тваринного світу: не тільки послуговуючись їхньою силою і відданістю, але й наділяючи магічними здібностями.

Лелека. Ці птахи, як люди: розуміють мову, шукають собі пару, турбуються про дітей, плачуть, а через ревнощі можуть покінчити життя самогубством.

Таку неймовірну подібність пояснює  одна народна легенда: нібито лелека походить від людини, яка зогрішила колись перед богами і тепер, у пташиній подобі, спокутує свою провину.

Чорногузи — перші провісники весни, по них ворожать на врожай, погоду, здоров’я і навіть заміжжя. Разом із пернатими до садиби, на якій бусол зів'є гніздо, приходять злагода, добробут і здоров’я; це подвір’я буде захищене від пожежі та блискавки. В Україні з давніх-давен лелек вважали святими, тому руйнування гнізда чи вбивство птаха розцінювали як великий гріх, існувало повір’я, ніби скривджений чорногуз може сам помститися кривднику — підпалити будівлю, принісши у дзьобі жарину.

Кінь. Справжню революцію у житті людини зробив кінь, одразу ставши основним транспортом і робочою силою.  І так було тисячоліттями, аж поки поява автомобілів витіснила тварину на задній план. Але десь у далекому селі, де немає гарних доріг, кінь і досі виступає в усій своїй славі.

Перший помічник господарів і бойовий товариш  козаків, здавна кінь — істота священна, яку пов’язували з народженням сонячного божества. Вважали,  він може принести як успіх, так і загибель. Особливу нішу тварина посідала у праукраїнській міфології та фольклорі, а завдяки своїй швидкості стала символом Світового Дерева. Образ коня невід’ємний у язичництві та християнстві, в обрядах українського весілля, постриженні, колядуванні, проводах у потойбічний світ. Досі у переказах розповідають і  про богатирських коней, які самі шукають собі господаря,вміють літати та мають дивовижну силу.

Собака. Люди завжди стежили за їх поведінкою. Тварини, як народні синоптики, — відчувають природні зміни, виттям попереджають про землетрус чи повінь і здатні бачити «тонкий світ».

Учені стверджують, що прототип сучасної собаки з’явився  ще сто тисяч років тому. Відтоді тварина нерозлучна з людиною, а в усіх культурах світу — це вірний друг і надійний сторож.

Свійський пес найпопулярніший серед службових та компанійських тварин. Про нього згадують і в давній міфології про створення людини, і зображують на трипільських глечиках.

Це прообраз арійського Симаргла, охоронця райського Дерева Життя, небесного доглядача сходів, який має унікальну здатність перетворюватися на «собаку-птицю». Про песиків існує безліч повір’їв: «якщо приблудиться до двору чужий пес — на добро»; «зустрінете собаку в дорозі — до прибутку»; «якщо дівчині сниться, що її вкусила собака, — скоро вийде заміж».

Ольга Головецька//Жінка, Серпень 2016  р.