Ротики садові

Історія ротиків садових

Нехай на землі росте незліченна кількість розкішних і пишних квітів, але кумедна «паща» лев’ячого зіву в усі часи  приводила дітлахів у захват. Ця квітка ніколи не залишала байдужими садівників і ботаніків. Форма,  котра нагадує розкриту пащу, завжди робила кумедними ротики садові, або антиррінум (ботанічна назва квітки, століттями відома садівникам). Антиррінум -  це комбінація грецьких  слів  аntir,  що  означає  «як», і rhinum, тобто «морда».

Історія  походження  ротиків  не до кінця  зрозуміла.  Квітка,  котру  ми  звикли  вирощувати у себе  в саду,  -   це  вид антиррінума  великого.  Вважається,  що він  родом  із Середземномор’я, хоча ніхто точно не знає, де вперше було його виведено, але  ще  римський  письменник  Гай  Пліній  радив лікувати листям цієї рослини запалені сльозоточиві очі. На  Сході  його  відвар  пили  при  всіх  видах отруєнь. Також цей відвар змішували з олією лілії і мастили ним обличчя, «щоб бути приємним  кожному».

Історія ротиків садових сягає в минуле на сотні  років. Рослина володіє і лікувальними, і кулінарними властивостями, не  кажучи  вже  про декоративну красу. В Середньовіччі ротики садові вважалися засобом  захисту від підступів диявола, відьом і всякої нечисті. У книгах того часу можна було зустріти вказівки, так би мовити, інструкцію, як себе захистити: «Носіть ротики садові як амулет або поставте квіти  у воду в будинку,  коли  ви  відчуєте необхідність захисту від зла». Саме в Німеччині, котру вважають піонером у селекції ротиків садових, цю квітку носили в мішечку на шиї як оберіг від чаклунства.

У деяких народів є повір’я про добрих духів, котрі часто приходять на допомогу людям, коли біля їхнього помешкання  ростуть ротики  садові. Так це чи ні,  сказати  важко,  але  зовсім  не  важко посадити цю красиву квітку у себе в квітнику. Як знати, можливо, вона і приведе до вашого  ґанку добрих духів,  щоб захистити  вас  від зла  і  всіляких  вибриків ваших заздрісників.

Легенда про ротики

У  міфах  Давньої  Греції  є  гарна і трішки сумна легенда про походження цієї красивої квітки. Давно  це  було...  В  лісі  неподалік від міста Немеї поселився страшний лев, куди  його  відправила  богиня  веселки Іріда.  І  став  той  лев тримати  у страху всіх  мешканців  міста  й  околиць.  Мало того,  що  він  крав  свійську  худобу, так повадився  викрадати  й дітей,  іще  й  на подорожніх,  котрі  проходили  повз,  нападав. Люди дійшли до того, що боялися  виходити  з  власних домівок.  Ні  сну, ні  спокою  в них не стало.

І ніхто не міг упоратися з цим страшним  чудовиськом.  Немало  вже загинуло хоробрих  воїнів,  котрі  відважились битися  з  цим  тираном.  Ні  їхні  списи, ні стріли, ні гострі мечі не могли пробити його товсту шкіру.

У цей час у служінні царя Еврісфея перебував могутній Геракл, котрого вирішила позбутися його мачуха -  дружина громовержця, богиня  Гера.  Нашептала вона  на  вухо немейському царю кілька слів, той  і  повелів  Гераклу вбити  жахливого лева.  Герой  не став сумувати  -  треба, значить треба.

Попросив  Геракл  мешканців містечка  показати  йому  шлях до  печери  страшного  звіра,  але  не  знайшлося  такого  сміливця,  котрий  би погодився  на  це.  Ніхто  не  захотів іти  з  Гераклом.  А  мудрі  старійшини  сказали:  «Лев  сам  знайде  тебе і вмить розірве». Нічого не залишалося Гераклові -  вирушив сам шукати лева. А ліс  став  стіною  -   не  хотів  пускати героя  в хащі. Тисячолітні  велетні  хитали головами, молодші дерева заступали дорогу. Дика троянда намагалась утримати сміливця, колючками чіпляючись за  його  одяг.  Сполохані  птахи кружляли над його головою і криками застерігали про смертельну небезпеку.

Але  герой  був  незворушний. Він продирався крізь хащі, сподіваючись відшукати лева по залишеному слідові. Аж ось  і  лев  прокинувся у своїй  печері,  оповістивши ліс жахливим  ревом, так що всі дерева довкола загойдались і з них посипалося листя. Герой же зняв із плеча лук і випустив стрілу просто в око звіра. Однак лев і  вухом не повів  -   відмахнувся від стріли, як від надокучливої мухи, і заревів іще страшніше.

Накинувся  він на  Геракла, щоб розправитись із  ним одним  махом, але ухилився герой від важкої туші, дав кийком по голові звірові, й спантеличений лев кинувся тікати,  щоб заховатися  в печері. Коли Геракл добрався до печери, лев  кинувся йому на  груди  і  впився своїми  страшними кігтями. Та герой виявився сильнішим, схопив звіра за горло і задушив.  Витягти лева з печери йому все-таки не вдалося, -  занадто важкою була туша звіра. А от шкуру з нього зідрав разом із головою. Одягнув Геракл цей трофей на себе і вирушив назад, щоб показати його цареві.

Цар  Еврісфей  на  шкуру дивитися не захотів  і  повелів  Гераклу залишити її  собі.  Тож  Геракл  пристосував  її  замість  плаща.  Богиня ж Флора,  будучи в  захваті  від подвигу  героя,  створила прекрасну  квітку.  І  назвала  її лев’ячий зів,  вирішивши,  що  вона  нагадуватиме розірвану пащу немейського лева. А бог Зевс на честь цього подвигу помістив на небо сузір’я Лева. 

Опис квітки

Квіти  у ротиків садових яскраві  й різнобарвні, лише немає синього та бузкового кольорів, а то й білі, й жовті, й помаранчеві, й темно-бордові, й червоні, й насиченого рожевого кольору, однотонні або багатокольорові. В наш час селекціонерами виведено чимало нових сортів цієї квітки, котрі відрізняються один від одного за  висотою,  розміром  і  забарвленням.  Є  ротики  садові  гігантські  -  висотою понад 90 см, середньорослі  -  40-60 см, низькорослі -  25-40 см і карликові  -   15-25 см.

Ротики  садові  вражають не лише багатою  палітрою  кольорів,  а  й  незвичною  формою  квітки.  Від  кущика, густо  всипаного  квітами,  неможливо відірвати  погляд,  а  від захвату  цією красою  просто  перехоплює  подих. Це воістину один із найкрасивіших однорічників, котрий у південних регіонах вирощують як багаторічник.

Ця квітка невибаглива у вирощуванні й може рости на будь-яких ґрунтах, навіть супісках і суглинках. Щоправда, в бідні ґрунти радять вносити перегній, компост (4 кг/м²), деревний  попіл.

Для рясного квітування рослину ліпше вирощувати на сонячних ділянках -  у затінку вона витягується і суцвіття виростають слабкими.

Вирощують  ротики  з насіння  розсадним  способом або живцювати. Насіння  висівають  на  початку березня  в  ящичок  по  поверхні вологого ґрунту, а потім зверху присипають тоненьким шаром такого ж ґрунту, обдавлюють руками, поливають теплою водою і накривають склом або плівкою. Сходи з’являються приблизно через 10-12 днів.  Не пікірують, хоча  і  радять.  У ґрунт  висаджують зазвичай у другій половині травня. Перед висаджуванням прищипують верхівки сіянців, щоб  рослина  краще кущилась і  було  більше  квітів,  котрі  починають розкриватися в червні  й квітують протягом  3,5  місяця. У зрізаному  вигляді квіти  стоять до двох тижнів.  Чомусь наші  флористи  приділяють  цій  квітці мало уваги. А дарма!  Букети  з  ротиків садових красиві та яскраві, як саме літо.

Догляд  -   як за однорічниками: боротьба з бур’янами, підживлення (використовують заброджений курячий послід, куди додають подрібнену кропиву і деревний попіл), полив, але слід пам’ятати  -  рослина не любить перезволоження. Під час квітування обривають засохлі квіти, щоб рослина не витрачала сили  на утворення насіння (крім тих, що залишила на розведення).

Запилюються  квіти  ротиків  садових лише джмелями.  За  цим дійством цікаво спостерігати,  ніби  заглядаєш  за завісу таємного  і  казкового:  підлітає до квітки джміль, сідає на її зігнуту нижню «губу», котра щільно стискає пелюстки, і відразу ж «губа» відтягується вниз, пелюстки  розпускаються,  відкриваючи вхід: «Ласкаво просимо, пане джмелю!» Джміль повагом, не поспішаючи, заповзає всередину квітки  і  незабаром, задкуючи, виповзає, обсипаний світло-жовтим пилком, ніби пудрою. Щойно джміль покидає квітку, нижня «губа» відразу змикається з верхньою. Все відбувається, як у телефоні-автоматі: кинув жетон  або монету -  і телефон запрацював. Тільки і жетон, і монета визначеної форми: коли опустити якусь іншу форму, розмова не відбудеться. У ротиків садових та ж сама картина  -   вони  відкриваються лише під вагою джмеля. І ніяка інша комашка всередину проникнути не може. Так що переносити  свій  пилок  ротики  садові дозволяють лише джмелям.

Незвичайна  і  насіннєва  коробочка  цієї  квітки  -   аж  моторошно  стає, справжнісінький череп.