Краса небачена: Врієзія

 

Ця  примхлива королева сповна віддячить за всю вашу турботу, варто лише дотримуватися  певних порад з догляду.

Фрізея або врієзія (Vriesia) – одна з найбільш популярних рослин-епіфітів родини Бромелієві (Bromeliaceae). Її  батьківщина – вологі тропіки Центральної і Південної Америки, де вона мешкає на скелях, старих корчах, корі дерев. Серед усіх своїх родичів, їх нараховується близько 250, врієзія найбільш теплолюбна. Цвіте непримітними  квітками, які швидко відмирають. Справжня ж її окраса — квітконоси із прицвітками жовтого, помаранчевого або ж яскраво-червоного кольорів, яскраві «пера» котрих прикрашають кущики фрізеї впродовж кількох місяців, ефектно височіючи на тлі напрочуд декоративного темно-зеленого листя з більш світлими поперечними смужками. Зустрічається також й інше забарвлення листків: однотонне, плямисте, мармурове... Загалом у кімнатному квітникарстві вирощується біля 150 видів цих дивовижних рослин, найпопулярніші серед котрих — врієзія блискуча та врієзія кілевата.

Пересадка. Після цвітіння на врієзії з’являється кілька  «малят»,  котрих,  після  відростання  коріння,  коли  розмірами вони сягають хоча б третини «мами», акуратно  відділяють  і  «переселяють» в окремі вазони у рихлий повітропроникний  субстрат для  бромелієвих.

Місце. Хоча врієзія може жити й у напівтіні, краще все ж їй буде на західних або східних вікнах. На південному вікні обов’язкове притінення від прямого сонця,  яке  може  «випалити» малюнок на листі рослини.

Температура. Тропічна красуня потребує теплого (весна-літо — 22-26°С, осінь-зима — не  нижче  18-20°С)  приміщення  без різких перепадів температури.

Полив. Помірний  полив  добре  відстояною, краще дощовою водою. У період, коли фрізея не квітне, — тільки обприску­вання. До появи квітконоса рослину поливають  і  в  розетку,  і  в  горщик, стежачи, щоб у розетці постійно зна­ходилася  певна  кількість  води,  піс­ля — лише по краю горщика.

ВАЖЛИВО. Періодично, не рідше одного разу на місяць, поновлюйте воду в розетці й очищайте її від пилу.

Підживлення. Позакореневе з підвищеним вмістом фосфору та калію в період закладання  квітконоса  готовими  спеціальними  (для  орхідей  і  бромелієвих) листяними, або ж наполовину розведеними кореневими добривами для орхідей, дозу котрих ще удвічі зменшують  після  відцвітання  «пера». Узимку фрізею не підживлюють.

Секрети догляду

1.       У ґрунті рослину-епіфіта вирощують за постійної, але легкої вологості субстрату.

2.       Для нормального розвитку жительці тропіків і субтропіків потрібна вологість повітря мінімум 60-70%, підвищувати котру обприскуванням можна тільки так, щоб вода не потрапляла на прицвітки. А ще краще — тільки тоді, коли на рослині немає суцвіть.

3.       Узимку полив фрізеї проводять дуже акуратно, зменшуючи вологість ґрунту, та тримають горщик із квіткою подалі від батарей центрального опалення, обов’язково штучно зволожуючи повітря у домі.

4.       Хоча квітка і витримує брак сонця, щоб змусити її зацвісти потрібне яскраве розсіяне світло.

Шкідники і хвороби. Найчастіше врієзія потерпає від бромелієвої щитівки. Зі шкідниками борються, видаляючи комах з нижнього боку листя ганчіркою, змоченою у мильному розчині,

Якщо на рослині з’явиться грибок, вона може почорніти. Потрібно видалити почорнілі ділянки і перенести врієзію у добре провітрюване приміщення.

Можливі проблеми.

•   Коричневі плями на листі швидше за все свідчать про сонячний опік — поставте рослину подалі від вікна.

•   Сухі та темні кінчики листків —нестача вологи. Покращити стан врієзії найкраще допоможе тала або ж дощова вода.

•  Втрата суцвіттями яскравого забарвлення і блідість — нестача світла.

Зацвітає  врієзія зазвичай  через 2 -4   роки  після  пересадки «маляти»  від материнської рослини.

Ганна Терн//Жінка, квітень 2019 р.

 

Первоцвіти – повісники весни

   Погодьтеся: жодним іншим квітам ми не радіємо так, як першим тендітним підсніжникам, проліскам, крокусам… Як і які запашні та яскраві первоцвіти виростити у садку, щоб закликати весну – наші поради.

1.Ніжні підсніжники та білоцвіти. Уже в лютому бутони тендітних квіточок найпоширенішого у нас підсніжника звичайного або білосніжного (Galanthus nivalis) — трав’янистого багаторічника родини амарилісових —сміливо долають снігові замети і тягнуться назустріч сонцю. Ще раніше зацвітає підсніжник південний або Ельвеза (G. elwesii). Пізніше з’являються, але також цвітуть довше за інші, підсніжник складчастий (G. plicatus) та кавказький (G. caucasicus).

Не відстає від них й інший представник цієї ж родини, — білоцвіт весняний (Leucojum vernum), який вирізняється тривалим цвітінням.

Підсніжники й білоцвіти не дуже вибагливі щодо ґрунту. Єдина вимога: ділянка поживного субстрату має бути добре дренованою, інакше при застої води  цибулинки гинуть.  Пристосовані  до  життя в  напівтіні,  вони найкраще почуваються у прихистку під листопадними чагарниками й деревами. Але ці квіти приживуться і на сонячних добре зволожених ділянках. Додаткового поливу ці первоцвіти потребують тоді, коли зима була малосніжною, а весна — сухою.

Рослини-ефемероїди, чиї надземні частини живуть лише впродовж кіль­кохтижнів (решту року перебуваючи у стані спокою у вигляді цибулинок), підсніжники і білоцвіти найкраще пересаджувати до закінчення періоду вегетації, коли квітки вже відцвіли, але листя ще не всохло. Вони витримають переселення з контейнерів у ґрунт з червня по вересень.

Розмноження - раз на 3-4 роки разом із грудкою землі, ділять на кілька частин  та якомога швидше прикопують на таку саму глибину.

2.Пишні крокуси. Калька  «крокус»  з  латинської  (Crocus)  назви  шафрану — трав’янистої багаторічної рослини родини півникових (Iridaceae) - давно  прижилася та вживається на означення будь-якого з-поміж більш ніж 90-та його видів. Сьогодні існує вже понад три сотні його сортів!

Найпершими напровесні прямо у снігу починають яскраво квітнути крокуси групи сортів Хризантус (Chrysanthus). Яскраво-жовті, іноді майже помаранчеві нащадки золотистого (С. chrysanthus) та сніжно-білі, лілові, бузково-блакитні з коричневими або темно-фіолетовими жилками  на  зовнішніх  пелюстках  — двоквіткового (С. biflorus) крокусів особливо виразний вигляд мають у групових посадках.

За два тижні починають квітнути й найпопулярніші голландські гібриди крупноквіткових крокусів з великими однотонними та смугастими квітками фіолетових та бузкових тонів, також у поєднанні з білим кольором, їх почали виводити на межі XIX-XX ст. із трьох видів крокусів: весняного (С. vеrnus),  жовтого (С. flаvus) та вузьколистого (С. аngustіfоlіus).

Весняні крокуси — одні з найкрасивіших первоцвітів, квітнуть упродовж 7-10 днів. Особливо їх ніжні квітки вирізняються на тлі статичних каменів та аскетичних валунів, тож ними переважно прикрашають рокарії та альпінарії. Висаджують квіти і на газонах, але варто враховувати, що косити траву тоді можна буде лише після того, як листя крокусів зів’яне.

З настанням спокою, коли у середині червня в’януть і листочки, бульбоцибулини  можна  викопувати, щоб видалити хворі та пошкоджені. На сонці цвітіння крокусів рясніше і починається раніше. Їм підходять будь-які родючі пухкі ґрунти без застою води. На зиму рослини можна вкривати компостом чи листям.

Розмноження. Садять і розмножують весняні крокуси кожні 2-3 роки (за потреби й частіше) поділом цибульного гнізда восени. Вони ростуть на одному місці до 5 років.

3.Витривалий чемерник. Чемерник (Неllеbоrus)  — рід рослин родини жовтецевих (Rаnunсulасеае), що нараховує близько 20 видів багаторічних трав’янистих квіткових рослин. Із них в Україні найпоширеніші чотири: у Карпатах та на Західному Поділлі у букових лісах зростає чемерник червонуватий (Н. рurрurаsсеns), а три інші види — звичні мешканці садів та квітників. До них належить: чорний (Н. nigеr), чагарниковий (Н. dumеtоrum) тазелений (H. viridis), — які добре почуваються не тільки на клумбах, а й утікачами у дикій природі. Це — чи не єдині первоцвіти України, квітки яких з’являються навіть і посеред зими, коли довкола сніг і мороз. Квітнучи напровесні, легко переносять приморозки до -6°С. Пелюстки квіток можуть бути найрізноманітніших кольорів: білі, бордові, жовті із зеленим відтінком, темно-червоні, персикові, ефектні брунатні, забарвлені у два кольори.

Найкраще висаджувати чемерник у вологий, пухкий, нейтральний глинистий добре дренований ґрунт у притінку, враховуючи, що рослина болісно реагує на часті пересадки: в одному місці чудово ростиме 10 років. Чемернику добре під яблунею, листя якої слугує йому природною мульчею.

Розмноження  насінням (цвітіння настає за 3 роки), але найчастіше — діленням куща навесні (чемерник чорний), після того, як рослина відцвіте, або ж восени.

4. Розсипи весняника. Золотий килим з дрібних жовтеньких квіточок весняника зимуючого (Еranthis huemalis) може вкрити землю, тільки-но проб’ється перший теплий промінь сонця. Починають відростати ці весняні квіти ще під снігом, варто ґрунту лише трохи відтанути. Часто це найперші провісники сонця.

Квітне  весняник упродовж двох тижнів. Крізь шар снігу пробиваються й поодинокі жовті чашоподібні квіточки діаметром до 3 см в оточенні бронзово-зеленого листя. Найефектніший вигляд мають у групових посадках, у тому числі й з іншими первоцвітами.

Як і вони, весняник полюбляє селитися у напівтіні під листопадними деревами та чагарниками на легкому нейтральному поживному добре дренованому, але досить вологому ґрунті — рослині протипоказані як застій води, так і посуха

Розмноження насінням (починає квітнути на третій рік після посадки) та надалі досить добре поширює свої насадження самосівом.

5. Витончений  іридодиктіум. Рослини нечисленного роду іридодиктіум (Іridоdісtyum) родини півникових (Іrіdасеае) ще називають півниками-пролісками: деякі сорти зацвітають уже у лютому-березні, тільки-но зійде сніг, інші — пізніше, у квітні. Невисока (7-10 см заввишки) морозостійка цибульна багаторічна рослина з квітками 5-7 см у діаметрі дуже нагадує звичні півники, але напрочуд витончені, з яскравими, оригінального забарвлення квітками (блідо-блакитні, фіолетові, бузкові, сині, блакитні, пурпурні, червоні, помаранчеві) з химерними візерунками з плям і смуг на пелюстках. Іридодиктіуми підтримають компанію іншим первоцвітам та завдяки своїй мініатюрності чудово підійдуть для альпійських гірок.

Ці рослини люблять легкі, добре дреновані поживні ґрунти та, на відміну від інших первоцвітів, — яскраво освітлені сонячні ділянки. Після того, як листя відімре, цибулини краще викопати, відсортувати та висадити, як і тюльпани, восени.

Розмноження вегетативно: біля однієї дорослої цибулини зазвичай утворюються одна-дві нові.

Другий шанс на життя вигнаним у горщиках на продаж узимку та навесні гіацинтам, нарцисам і тюльпанам можна дати, переселивши їх у відкритий ґрунт. Для цього потрібно дочекатися, поки квітки повністю не зів’януть. У разі, коли у старому горщику — зовсім мало місця, рослини треба відразу акуратно перевалити у більший.

•  Цибулину гіацинта при цьому не обов’язково присипати землею і, головне, не заглиблювати її шийку. Коли квітки відцвітуть — зріжте квітконіжку та, якщо не зробили цього раніше, переваліть рослину у більший горщик, додавши шар дренажу, у суміш садової землі, торфу та піску.

•  Цибулину гіацинта  присипте ґрунтом до самої шийки. Далі тримайте рослини у світлому прохолодному місці (утеплені лоджія, балкон), помірно, не перезволожуючи субстрат, поливайте та зрідка підживлюйте комплексними добривами: так цибулинки накопичать потрібні для наступного сезону поживні речовини.

•  Тільки-но встановиться стала тепла погода у квітні-травні — пересадіть квіти у відкритий ґрунт. За необхідності прикривайте від нічних приморозків агроволокном або картоном.

•  Цибулини краще викопувати на літнє зберігання у липні, на пару тижнів пізніше від інших цибульних.

Ганна Терн//Жінка, лютий 2017 р.

Чому птахи не падають, коли сплять, сидячи на гілці?

 

Коли  пташка  не  спить,  вона час  од часу  вмощується  на гілці якогось  дерева,  щоб  трохи  перепочити.  Тоді  вона  приймає положення тіла,  при якому можна максимально розслабити свої м’язи  й  так  при  похитуванні гілки  майже непомітно балансувати  на  ній.

Але  все  відбувається  по-іншому,  коли  птах  на  гілці  спить. Для більшості пернатих спокійний сон,  навпаки,  можливий  лише за  умови  сильної  напруженості м’язів  на  їхніх  лапах,  що  й  допомагає  їм  стало,  не  втрачаючи рівноваги,  тривалий  час  сидіти десь  на  гілці  або  жердинці.  Ці м’язи довгими сухожиллями з’єднані  з  пальцями  їхніх  лап  (ніг). Коли  птах  сідає,  м’язи  скорочуються,  сухожилля  натягуються  і пальці  щільно  стискаються  довкола  гілочки.  Ясна  річ,  під  час сну  птах  не  може  випрямити ноги  (бо  тоді  його  тіло  нерухоме),  тому  пальці  не  випускають опори.  Прокидаючись,  він  передовсім трохи  піднімає своє тіло, сухожилля  розслабляються,  відтак  замок  із  пальців  миттєво розмикається.

А  втім,  є  птахи,  які  сплять  і стоячи  у  воді  (наприклад,  фламінго  або  чаплі).  Часто  уві  сні вони  ще  й  піджимають  одну ногу. Так цибаті довгоногі птахи віддають воді  менше тепла і довше зберігають оптимальну температуру тіла.

Проте  навіть  сон  на  гілці  або ж  стоячи  не  єдиний  спосіб  відпочинку  для  птахів.  Приміром, лелеки під час перельотів клином примудряються  по  черзі  спати прямо  на льоту.  А  така  морська чайка,  як  темний  крячок,  яка гніздиться у  колоніях  на скелястих або коралових островах Південної півкулі, полишивши гніздо, і  поготів,  може  кілька  років  без зупинки літати  над  морем.  Учені з’ясували,  що  ноги  у  неї не  пристосовані  до  посадки  на  воду, тому  вона  на  бриючому  польоті ловить водяних комах  і  рибку та спить,  як  то  кажуть,  «на  крилі».

//Сільські вісті №52 (19900) від 16 липня 2021 р.

ВІЛ зупинять соняшники

 

Німецькі вчені з Університету Бонна виявили, що соняшники виробляють речовину, яка зупиняє розмноження вірусу ВІЛ.

Дослідники стверджують, що можлива поява абсолютно нового класу препаратів проти СНІДУ, повідомляє Likarlnfo.

При вивченні грибка Sclerotinia sclerotiorum, який знищує врожай соняшників, з'ясувалось, що деякі рослини нечутливі до «нападу» грибка. Це відбувається завдяки тому, що вони синтезують певні речовини.

В результаті досліджень хімічних речовин, які виробляє стійкий до грибка соняшник, вчені ізолювали кислоту DCQA (dicaffeoyl quinic acid), яка відома в науці, як речовина, що призупиняє розмноження мікроорганізмів.

Проблема, яка стоїть тепер перед вченими-забезпечити досить високий рівень синтезу цієї кислоти соняшниками, щоб знизити передбачену ціну на ліки. Для цього культуру клітин рослини намагаються вирощувати разом з грибком.

//Експрес, 5-12.04.2007 р.

Ехінацея: краса і користь

 

 Ехінацея-трав'яниста багаторічна рослина, що володіє високою декоративністю, лікувальними властивостями і стає популярною рослиною у садівників.

Відноситься  ехінацея до родини  складноцвіті, а родом вона з Північної Америки. Назва рослини походить від грецького слова "ехінос", що означає їжак.  Швидше за все, це пов'язано з її суцвіттям, яке при повному дозріванні стає круглим і колючим.

Найбільш поширені два види ехінацеї: пурпурна і дивна.  Перша володіє великими вишуканими квітами (до 12 см в діаметрі) пурпурного кольору. Квітки розташовуються на прямостоячих жорстких стеблах, які досягають в середньому 1,5 м у висоту. Серцевина квіток спочатку буває м'якою, але до початку серпня визріває і стає колючою.

Ехінацея дивна-єдина в роду жовта ехінацея, її особливістю також є більш низька, ніж у інших ехінацей, морозостійкість.

В якості декоративної рослини частіше вирощують ехінацею пурпурову і дивну-на їх основі створені сучасні сорти і гібриди.

Всі сорти ехінацей люблять світле і родюче місце розташування, де вони добре ростуть і радують око своїми прекрасними квітами.

Розмножують ехінацею в основному насінням.  Насіння збирають, коли шишки-суцвіття повністю визріють і стануть колючими. Відбирати самі повновагі і цілком визріли насіннини. Слід врахувати, що насіння ехінацеї мають знижену схожість через високий вміст ефірних масел. Насіння висівають у березні на глибину 0,5 см. Для кращої схожості  ящик з висіяним насінням можна помістити на 2 тижні в холодильник, а потім накрити плівкою і поставити в тепле місце. Сходи з'являються через 8-14 днів. Під час росту сіянців головне-підтримувати вологість грунту, не слід ні заливати, ні пересушувати її. Як тільки минуть заморозки, сіянці висаджують на постійне місце за схемою 30x30 см. Перший час ніжні сіянці, щоб не згоріли від сонця, бажано притіняти.

Ехінацею розмножують також шляхом ділення кореневищ, до того ж це бажано робити кожні 5-6 років, оскільки кореневище з часом старіє, і рослина відчуває себе пригнічено - починає погано розвиватися і цвісти.

Ехінацея не тільки декоративна, але і цінна лікарська культура. На її основі створено понад 50 медичних препаратів. Ехінацея допомагає при ангіні, грипі, герпесі, скарлатині. Використовується вона і як стимулятор імунітету, підвищує стійкість до інфекційних захворювання.

//Современная жизнь №11 (377) от 14.03.2012 г.

Популярний екзот

 

Ця  екзотична рослина швидко завоювала прихильність  квітникарів завдяки своєму ефектному вигляду і  цілковитій пристосованості до умов міського помешкання.

Листки заміокулькасу містять отруйний сік! Це не становить небезпечної загрози, проте неодмінно мийте руки щоразу після догляду за рослиною. Пильнуйте, щоб вона знаходилася у недоступному для дітей  і домашніх тварин місці.

Заміокулькас замієлистий (Zamioculcas zamiifolia), хоч і має африканське походження, дуже затишно почувається в умовах слабкого освітлення і пересушеного центральним опаленням повітря наших квартир. Ця декоративна рослина не має стовбура: кілька темно-зелених, блискучих завдяки восковому нальоту листків перистої форми завдовжки аж до метра височіють прямо від прихованих у землі бульб. їй не зашкодить пересушування, адже бульби мають властивість накопичувати багато вологи. Заміокулькас не боїться протягів, тож влітку його можна переселити на балкон, відкриту терасу або в сад.

Розміщувати заміокулькас краще там, де достатньо світла. Брак освітлення у період росту дається взнаки ослабленням листків. Рослина витримує широкий діапазон температур, але краще почувається у теплому приміщенні. Взимку цього африканського прибульця краще утримувати за температури 16-18°С.

Поливати заміокулькас потрібно рясно, але рідко, тільки після повного просихання ґрунту. Взимку полив скорочують до мінімуму. Періодичне обмивання листків від пилу та обприскування матиме сприятливий вплив, хоча рослина не потерпає через сухість повітря.

Підживлювати рослину можна вкрай дозовано і тільки у період росту добривами для кактусів чи сукулентів. До ґрунту заміокулькас також не висуває особливих претензій — згодиться будь-який, але не глинистий (можна скористатися готового земляною сумішшю для кактусів).

Порада  експерта та основне правило. Чітка відповідність між температурою, освітленням, поливом і живленням. За нестачі одного із факторів,  решта також мають бути скорочені (за недостатнього освітлення зменшують полив, живлення та температуру), за надмірності одного із факторів потрібно збільшити  й інші (у спеку, коли сонячного світла забагато, збільшують полив і живлення).

Поширені помилки

Неправильна пересадка. Заміокулькас потребує пересадки тільки, коли його корені заповнять весь простір горщика. Зверніть увагу на те, що бульби рослини не можна повністю заглиблювати у землю.

Надмірний полив. Призводить до загнивання коренів. У такому разі належить дістати рослину з горщика,  відокремити загнилі частини, а решту -обсипати товченим  вугіллям,  підсушити і  пересадити у новий  ґрунт.

Зрізання  пожовклих листків. Пожовтіння листків разом з одночасною появою нових  пагонів і сухих темних  плям на  них свідчить про здоровий стан  рослини.  Видаляти  пожовклі листки можна тільки після їхнього повного засихання.

Секрети  успіху:

·        Збіднений, добре дренований, з великим вмістом піску ґрунт.

·        Полив регулярний, але тільки після просихання ґрунту.

·        Світло яскраве, розсіяне.

·        Розміщення за кімнатної температури.

·        Підживлення вкрай нечасті.

Наталя Янкова//Жінка, квітень 2016 р.

Дриміопсис – африканська конвалія

  

  Пишна зелень листя,  вкритого фантазійними плямами, швидко  перетворила  невибагливий щодо догляду Дриміопсис в улюбленця  квітникарів.

У домашніх умовах вирощують два з близько 22-х видів цієї рослини сімейства Гіацинтових (лат.  Hyacinthaceae), роду дриміопсис (лат. Drimiopsis) родом з Південної та Тропічної Африки:  дриміопсис плямистий (Drimiopsis maculata) та дриміопсис Кірка (Drimiopsis  kirkii).  Назву «африканська конвалія» рослини здобули завдяки ним ніжним квіточкам білого або світло-рожевого кольорів, зібраним у суцвіття-китиці (плямистий) або колосок (Кірка), які нагадують конвалії.

Пересадка. Молоді  рослини  щовесни  переселяють до нових горщиків, дорослі — кожні  2-3  роки. Горщик добирають дещо більшого розміру й укладають на дно товстий шар дренажу. Компонують пухкий і насичений поживними речовинами субстрат з дернової, перегнійної, листяної землі та піску в рівних співвідношеннях.

Місце. Рослина чудово переносить пряме сонячне проміння — підійдуть південні вікна. Але влітку її треба притіняти або переставляти у напівтінь. На північних вікнах узимку листя може в’янути, а його колір — вицвітати.

Температура. З весни й до початку зими дриміопсис гарно почувається за кімнатних 18-25°С. Взимку, під час періоду спокою краще, щоб температура не підіймалася  вище  20°С  і  ні  в  якому разі  не  опускалася  нижче  8-10°С, інакше рослина замерзне й загине.

Полив. Помірність і регулярність: ґрунт має завжди бути злегка зволоженим, але без застою води, інакше загниє цибулина. Взимку слід поливати якомога рідше, зволожуючи лише нижні  шари  субстрату.  Обприскувати листя варто тільки у найспекотніші літні дні.

Підживлення. З  весни  й  до  кінця  осені  дриміопсис  підживлюють  двічі  на  місяць рідкими добривами  для  кактусів або ж підкормками для цибулинних рослин. Узимку добрива не вносять.

Тривожні  сигнали

1. Взимку опадає листя: панікувати  не  варто —  для  рослини це абсолютно природньо, і  навесні  з’явиться  нове.

2. Білий наліт на грунті – застій води, можливо, через недостатній шар дренажу —  рослину потрібно пересадити.

3. Темні плями на листі: опіки від прямого сонячного проміння —  слід переставити дриміопсис у затінене місце.

4. Почорніння черешка: загнивання цибулини від надмірного поливу чи  при  недостатньо пухкому ґрунті  —  рослину належить терміново пересадити.

5. Листя блідне, черешки витягуються: недостатнє освітлення —  треба перемістити рослину у світліше місце або організувати штучне освітлення.

Напрочуд стійкий до різних шкідників і захворювань, Дриміопсис, однак, може зазнавати атак:

•  тлі та щитівки: обробити інсектицидами на кшталт «Конфідор», «Актара»;

•  павутинного кліща: протирати листя мильною водою або обприскувати гарячою (температурою близько 60°С).

Розмноження. Дриміопсис найкраще розмножується  відділенням  молодих цибулин під час пересадки. Місця, де цибулинки кріпилися до дорослої рослини,  присипають опісля товченим деревним  вугіллям.  Молоді цибулинки  вкорінюють спочатку у суміші дернової і листяної землі та  піску  (2:1:1). Дриміопсис Кірка також розмножується листям: здоровий  крупний листочок розділяють на кілька шматочків довжиною 5-6 см та висаджують для вкорінення у пісок, тримають при 23°С і після вкорінення пересаджують у горщики висотою 6-7 см.

Ганна Терн//Жінка, листопад 2017 р.