Гриф чорний

 

Це дуже  великий  птах  -  разом  із таким же своїм  родичем  американським  кондором  він  є  найбільшим  у світі серед хижих пернатих.  Його тіло виростає завдовжки  з метр,  при  цьому розмах широких крил часом  може  сягати  і трьох  метрів.

Колись чорних грифів можна було побачити  майже  в  усіх  куточках  планети,  крім Антарктиди  і  Австралії.  Нині  ці  птахи  вже зникли  в  Північній  Африці,  катастрофічно зменшується їхня  популяція  в Азії,  на Далекому  Сході. А  в  усій  Європі  їх  залишилося не більш як 800 пар.  Чорний гриф значиться у  Червоній  книзі  України,  проте  й  у  нас  він настільки  рідкісний,  що  мало  кому  бодай раз  щастило побачити  на волі. Зустріти  його можна на перешийку Кримського півострова. Зрідка  в  голодні  часи  грифи  залітають  на  Чернігівщину,  бачили  їх  і  Хмельницькі  орнітологи...

Чорного грифа легко впізнати за подобою.  Його гачкуватий дзьоб великий  із широкими  ніздрями,  а  очі  круглі  та  лупаті.  Голова  та шия  голі,  вкриті  лише  світло-сірим  пухом,  через  що  видаються  непропорційно маленькими проти великого тулуба з коротким клиноподібним хвостом. Саме за цими ознаками  та  завдяки  світлому  комірцю  з  довгого  загостреного  на  кінці  пір’я  навколо  шиї грифа й  відрізняють  від інших  птахів своєї родини.

Може,  на Землі  грифу конкурс краси  й  не виграти, зате в польоті небагато птахів можуть із  ним  конкурувати.  Розгорнувши  величезні крила, витягнувши голову і хвіст, птах повільно та  плавно  ширяє  в  небі,  оглядаючи  свої  володіння  вистежуючи  здобич.  Зір  у  нього чудовий, а тому і  літає високо, часом  на висоті  кількох  кілометрів  -  там,  де  йому  не заважають  маленькі  метушливі  пташки.

Треба схазати,  що живляться чорні  грифи виключно  м’ясом  і  кістками  мертвих  тварин (істот, що  харчуються  падаллю,  біологи  називаюсь  некрофагами).  Тільки  нестерпний голод  може  змусити  птаха  напасти  на живу тварину. Та й то, якщо вона буде знесилена, нездатна чинити опір. Попри свої великі розміри  гриф не  може  впоратись із дужою твариною.  Бо  в  нього  кігті,  хоч  і  великі,  проте слабкі,  пристосовані  лише  для  того,  щоб притримувати  здобич.

Побачивши  з вишини  тіло  тварини,  біля якої  вже  хазяйнують ворони  і  коршуни, гриф складає крила і з великою швидкістю, наче  камінь,  летить  до  землі.  Ті,  кому  доводилось  бачити  це,  розповідали,  що  до останньої  хвилини  їм  здавалося,  що  птах ось-ось  розіб’ється,  бо  не  встигне  загальмувати  на  такій  швидкості.  Втім,  коли  до землі  стає  зовсім  близько,  гриф  миттєво розправляє  крила  і  спокійно  та  граціозно сідає біля здобичі. Угледівши це, до першого грифа летять інші,  і  невдовзі  птахи  починають трапезу.

Поїдаючи загиблих від старості та хвороб тварин, грифи перешкоджають розповсюдженню  інфекцій  та  виникненню  епідемій. Самі  птахи  від такої небезпечної їжі  не  гинуть,  бо  їхній  шлунок  виробляє  сильну кислоту,  яка  миттєво  знищує  всі  шкідливі мікроорганізми. Тому до  них люди завжди ставилися  з  повагою,  у  багатьох  народів вони були священними  птахами,  які охороняли  спокій  померлих  пращурів.

Грифи живуть у степових і  гірських районах,  гніздяться  зазвичай  високо  на скелях, вершинах  і  в  дуплах  велетенських  дерев, куди  важко дістатися  людині  і  тварині.

Гніздо  будують  із  сухих  довгих  сучків, вимощують  травою,  вовною,  дрібними  гілками.  Воно  виходить  велике  -  близько двох  метрів  діаметром.  У  такій  просторій оселі,  як  правило,  десь  наприкінці  лютого з’являється лише одне яйце, і то не щороку. Висиджують  його  батьки  по  черзі  55  днів. Пташеня  народжується слабке й безпомічне. Майже чотири місяці  воно повністю залежить від  батьків,  які  буквально  трусяться  над своїм  дитинчам,  адже  через  несподівані приморозки,  сильні  зливи  та  інших  хижих птахів багато пташенят недоживає до часу, коли  з  батьками  має  вперше  вилетіти  на пошук  здобичі.  Якби  грифи  не жили  так довго,  до  50  років,  не  всі  пари  залишали  б потомство.

 

Таємнича наперстянка

 

Якщо вірити англійському садовому фольклору, феї використовували дзвіночки наперстянки в якості наперстків.  Доказ? Придивіться до квітки наперстянки: крихітні цяточки і точки, що присипають його зсередини - не що інше як відбитки торкнулися пелюстки від мініатюрних пальчиків фей.

В Уельс  наперстянку називають "рукавичками маленького народця" - фей, ельфів та інших мініатюрних повітряних створінь. А в Ірландії вважають, що всередині дзвіночків наперстянки знаходять надійне укриття від людей крихітки-ельфи. І що ельфи також надягають дзвіночки на голову - немов ковпачки з мереживною облямівкою.

За наперстянкою закріпилася аура таємничості. У давнину існувало повір'я, що рослина володіє магічними властивостями і надає своєму власникові чарівної сили. У той же час наперстянка на борту судна була передвісником  лиха і нещастя. Мовою квітів ця рослина асоціюється з юністю і вічною молодістю.

Вбивча краса. Однак краса ця вбивча в повному сенсі слова: рослина виключно отруйна, глікозиди що містяться в ній  вражають серце, нирки і нервову систему. Але, як кажуть, що калічить, то і лікує, - наперстянка широко використовується у фармакології для приготування лікарських препаратів проти захворювань серцево-судинної системи.

Честь відкриття лікувальних властивості наперстянки належить англійському лікарю Вільяму Візерінгу, який зацікавився рослиною після того, як виявив, що настій її листя здавна застосовувалася у народній медицині для зцілення від водянки. Було це в кінці XVIII століття, і пройшло чимало часу, перш ніж медицина з точністю визначила призначення і дозування препаратів на основі цього вкрай отруйної рослини. Будьте обережні! На відміну від більшості лікарських рослин наперстянка ні в якому разі не підходить для самолікування- у ній містяться речовини що можуть привести до фатальних наслідків.

Наперстянка пурпурна. Наперстянка найчастіше культивується як дворічна рослина, хоча існують і багаторічні види. У садівництві найбільш популярна наперстянка пурпурова, серед видів якої, незважаючи на її назву, є рослини з білими квітками. Сучасні квітникарі явно не обмежені у виборі, з'явилася маса сортів наперстянки з квітами найрізноманітнішої забарвлення і розміру. У цьому особливо виділяються гібриди, серед яких є рослини з квітками білого, кремового, жовтого, рожевого і фіолетового забарвлення. Є дуже мальовнича наперстянка, виразні "шпилі" якої, висотою 60 см, щільно усипані дрібними помаранчевими квітками. Трохи вище (75 см) багаторічна наперстянка великоквіткова, відрізняється кремовато-жовтими квітками і чудовою морозостійкістю.

Наперстянка невибаглива, вона прекрасно росте як на сонячних ділянках, так і в притінених місцях, і цвіте навіть на самому мізерному грунті.

Якщо ви хочете створити своїй  наперстянці оптимальні умови, то врахуйте, що найкраще вона росте в кислому, багатому гумусом вологоємному грунті і віддає перевагу легкій півтіні. Підживлення найкраще проводити весною.

Цвітіння наперстянки тривале. Почавшись в червні, воно триває більше місяця. Задля того щоб продовжити його і навіть домогтися повторного цвітіння, видаліть відцвілий центральний квітконіс. Це впливає на розвиток і цвітіння  бічних пагонів.

Залежно від виду висота рослин коливається від 60 см до 2 метрів. Високі рослини особливо ефектно виглядають на задньому плані квітників, в той час як низькорослими видами можна заселити середній ярус.

Для занадто зайнятих або просто ледачих садівників наперстянка-справжня знахідка, нею можна засадити ті куточки, до яких руки не доходять, і, незважаючи на на повну відсутність догляду, навіть запущені місця саду, пронизані стрункими свічками наперстянки, будуть виглядати колоритно і ошатно.

Наперстянку розмножують насінням. Посів проводиться оскільки для проростання їм потрібне світло. Після пікіровки підрослу розсаду бажано загартувати у відкритому грунті, а восени до настання заморозків пересадити на постійне місце. Висаджуйте рослини на відстані 10-15 см один від друга.

Наперстянка легко розмножується самосівом, але при цьому, як правило, частина рослин з білими квітками неминуче повертається до вихідної фіолетового забарвлення. Якщо ви хочете уникнути цього і зберегти тільки белоквіткові  рослини, то видаліть всі проростки з червоними стеблами.

//Современная жизнь №21 (387) від  23.05.2012 р.

Ця чудова копуша

 

Якщо тримати вдома чотирилапого друга у вас немає і не передбачається, а рибки здаються швидше деталлю інтер'єру, ніж домашніми тваринами, заведіть водяну черепаху - одну або парочку. Спостерігати за цими незграбними повільними тваринами, прямі предки  яких були ровесниками динозаврів, величезне задоволення, до того ж черепаха прив'язується до свого господаря нітрохи не менше, ніж собака або кішка.

Я на сонечку лежу. Водяні черепашки значну частину життя проводять у воді, тому, перш ніж придбати тваринку, потрібно обладнати йому житло - акватераріум з силікатного скла об'ємом не менше 100 літрів, а краще більше - при належному догляді і харчуванні черепахи ростуть дуже швидко і буквально за пару років досягають довжини 30-35 см, і якщо ви не хочете ще раз пережити процес покупки-підготовки тераріуму, беріть його відразу "на виріст". Тримати черепашку в ємності з акрилового скла дуже небажано, таке скло може бути подряпане гострими кігтями.

Внутрішній простір житла потрібно умовно розділити на басейн і сушу. Берегом може служити вклеєне щільне скло, закамуфльоване під галявину з травою. На цю галявину вихованець або вихованці будуть вибиратися за необхідною дозою ультрафіолету. Щоб забезпечити її, вам знадобляться ультрафіолетова і теплова дзеркальна лампи. Потужність дзеркальної лампи повинна становити не менше 40 і не більше 60 Вт. Її завдання-створювати на бережку  теплову точку температурою 35-37 градус. Позначити місце, в яке світять лампи можна великим плоским каменем - на нього черепашки і будуть вибиратися, щоб поніжитися під променями свого штучного сонця.

Міцний горішок. Коли житло готове, можна приступати до вибору тваринки. В домашніх акватераріумах тримають переважно три види черепах: болотяну, каспійську або тріонікса - черепаху з м'якою шкірою без рогових пластин. Зупиняючи свій вибір на тріоніксі, пам'ятайте, що м'якотілі черепахи вимагають дуже уважного поводження: не можна допускати повного висихання, перегріву або переохолодження такого вихованця, тому, якщо ви не зможете приділяти йому достатньо уваги, краще зупинити свій вибір на іншому

варіант. Правила утримання болотної або Каспійської черепахи набагато простіші, умов люкс ці водяні мешканці не вимагають, господареві потрібно всього лише виконувати загальні правила по догляду за ними. Бар'єром на шляху неприємностей, якими кишить зовнішній світ черепах цих видів, стає панцир. До речі, панцир-це не суцільна "коробочка", як думають багато, він складається з двох-трьох десятків пластин, кожна з яких окремо закріплена на кістках тварини. Він являє собою кістковий щит, який захищає свого володаря від будь-яких зазіхань на життя і здоров'я. Черепахи практично не видозмінилися з юрського періоду, тільки тоді у деяких з них не було панцира. Очевидно, саме в жорстокому стародавньому світі беззахисні перед величезними кровожерливими ящерами черепахи відростили собі надійну броню.

Корисний раціон. Водяні черепахи у природі в основному хижаки, у дикій природі вони не зовсім вибагливі до їжі і харчуються всім, що  вдається зловити: пуголовками, равликами, тритонами. У неволі їх також слід годувати їжею тваринного походження. Сиру рибу, дрібну або шматочками, можна давати раз в тиждень, м'ясо - раз в 2-3 дня. Обов'язково треба включати в раціон комах: тарганів, жуків, личинок. З водяних равликів придатні тільки два види: великий ставковик і котушка рогова. Під воду водяні черепахи пірнають на 15-20 хвилин-для того щоб поживитися чимось смачненьким. Недоїдені шматочки їжі та інші продукти життєдіяльності черепашки забруднюють басейн, тому міняти воду слід часто: в ідеалі-кожен день, в крайньому випадку-1 раз в тиждень, рідше - абсолютно неприпустимо.

Черепашачий ринок. Як вибрати в магазині здорову черепаху? Перш ніж розплатитися з продавцем, візьміть черепашку в руки, захватившм пальцями за обидві сторони панцира. Здорова черепаха миттєво втягне голову і кінцівки. Якщо тварина не відреагувало, значить воно нездорова.

Сам панцир твердий, як кістка: м'який панцир у черепахи, яка не відноситься до м'якотілих, говорить про кальцієву недостатність.

Черепаха повинна бути важкою - вона важить трохи менше, ніж камінчик такого ж розміру.

Очі у підводної мешканки повинні бути ясними, що не сльозяться, носові ходи сухими, а дихання свіжим, без хрипів. Черепашки схильні до пневмоній, тому послухати дихання так само необхідно, як і перевірити "рефлекс небезпеки" .

Незвичайний вихованець буде дуже довго радувати вас своєю присутністю -водяні черепахи в належних умовах здатні жити до 40-50 років.

Барвінок малий

 

Про  лікувальні  та  специфічні  властивості  цієї  рослини  було  відомо  ще  в  середні  віки.  За  тих  часів  ходили  легенди про  те,  що  барвінок  має  певну  магічну силу,  завдяки  якій  здатний  відганяти злих  духів  і  притягувати  любов.  Тому  з нього  плели  вінки  та  вішали  їх  у  хатах.

Також  барвінок  був  незамінним  атрибутом  судових  процесів  над  відьмами. Тобто  з  допомогою  рослини  визначали вину  або  навпаки.  Відтоді  її  почали  називати  фіалкою  відьми.

На  сьогодні  барвінок  часто  застосовується  в  традиційній  і  народній  медицині.  З  кожним  роком  відкриваються нові  лікувальні  властивості  цієї  рослини та  виготовляються  дедалі  ефективніші препарати.  Деякі  лікарі  стверджують, що  ця  рослина  помічна  при  таких  тяжких  хворобах,  як  лейкоз,  лімфогранулематоз та  інших  патологіях  крові  і  головного  мозку.

З лікувальною метою  використовується надземна частина - стебла, листя,  квіти. Заготовляють барвінок у період цвітіння - від травня до липня.  Стебла зрізають ножем  або  серпом.  Виривати  рослину не  можна,  оскільки  при  цьому  пошкоджується  коріння.

Барвінок  малий,  як  і  всі  інші  рослини, сушать  під  навісом  в тіні  та зберігають  в паперових або полотняних мішках у приміщенні  з хорошою  вентиляцією.  Термін зберігання  до  2  років.

Відвар  барвінку  малого  є  ефективним засобом  при  гіпертонії  І  та  II  ступеня, спазмах  судин  головного  мозку,  аритмії та  інших  порушеннях  діяльності  серця, авітамінозі,  мігрені,  коліті,  проносах,  висипках, туберкульозі, емфіземі,  носових, маткових,  легеневих  та  кишкових  кровотечах.

Відвар трави  застосовують для  полоскання  ротової  порожнини  при  зубних болях,  неприємному  запаху  з  рота, запаленні слизових тканин.  Ним  промивають  гнійні  рани, у вигляді  примочок помічний при  пухлинах та екземі.  Можна вмиватися відваром  для  покращання  еластичності шкіри  обличчя.

Трава  рослини  застосовується  при  порушеннях мозкового кровообігу і багатьох захворюваннях неврологічного характеру, вегетативні  неврози, поліневрити,  розлади координації  рухів,  наслідки  менінгоенцефаліту.

Барвінок  є  допоміжним  засобом  для лікування  емфіземи легенів,  діареї (пронос),  маткових  та  кишкових  кровотеч, безпліддя,  статевого  безсилля,  екземи та інших захворювань  шкіри.

Зовнішньо  наносять  препарати  із  барвінку  малого при  ранах, свербінні  шкіри.

Ефективна рослина як заспокійливий засіб, зменшує запаморочення та головний біль,  також  покращує  роботу  серця  та еластичність  капілярів.  Полегшує  стан при  сильних  болях  під час  місячних.

Увага!  Слід  пам’ятати,  що  барвінок малий  належить  до  отруйних  рослин  і використовувати  його  треба  лише  після консультації  та  під  наглядом  лікаря. Обов’язково  необхідно  дотримуватися дозувань!  При  передозуванні  виникає пригнічення  серцевої діяльності.

Оксана Скиталінська, дієтолог//Сільські вісті від 21.05.2021 р.

 

Чому в яйця один кінець загострений, а інший тупий?

 

А й справді,  чому  яйце,  наприклад,  не  кругле?  Виявляється,  у  цьому також мудра задумка матінки  природи.  І  вона полягає, як стверджують учені, не  лише  у  біологічній доцільності,  тобто  необхідності  для  розвитку плода  в середині...

Як  ви  знаєте,  птахи, земноводні, плазуни відкладають яйця не  лише  у глибоких  кубельцях і  норах.  Нерідко це  трапляється  і  на  гладких, скелястих  виступах над морем  чи  бурхливою  річкою. Або  ж  у  зовсім  не глибоких заглибинах у ґрунті.  Зазвичай кладку охороняють  і  висиджують  батьки. Може  так  трапитися,  що  їм  знадобиться  ненадовго, а все ж відлучитися  від дитинчат.  А тим часом  може  налетіти  буревій. Або ж якась тварина пробіжить, зненацька  розбурхавши  кладку... Якраз така форма дозволяє яйцю не відкотитися далеко  від місця насиджування. А якби  воно  було  правильної,  симетричної, форми  (наприклад, кругле),  то  могло б  покотитися  далеко  просто  по схилу  чи  якійсь прямій  твердій поверхні. 

Несиметрична  ж форма  змушує яйце  крутитися по колу (можете провести  такий експеримент  удома, покотивши яйце по  поверхні  столу). Тобто  якщо  воно знаходиться,  приміром,  на  краю  прірви,  то  шансів відкотитися далеко і  впасти вже значно менше. Так природа турбується про збереження  яйця  і його  вмісту.

//Сільські вісті №30 (29878) від 23 квітня 2021 р.

Красуня-годувальниця

 

Яка  рослина  родить яблука?  Кожний упевнено  відповість:  «Ну, звичайно,  це яблуня».  Втім,  і  на  горобині  ростуть  яблука, тільки  мініатюрні...

Це  дерево  з  гладенькою  сірою  корою можна назвати всюдисущою рослиною, адже воно  росте  повсюди  у  світі,  оскільки  має просто унікальну здатність пристосовуватися до  довкілля.  Чим  тепліший  клімат,  тим більша висота, якої може досягати горобина. Зокрема,  у  теплих  умовах  ця  рослина  виростає до  15  метрів,  а в холодних  і  суворих рідко  досягає  хоча  б  одного  метра.  До речі,  горобина  здатна  рости  навіть  у  вічній мерзлоті...

Той, хто восени або рано  навесні посадив молоде  деревце  горобини,  залишив  після себе  добру  згадку  на  цілих  300  років.  А  то й більше.  Саме стільки літ живе ця  рослина, з  яких  добрих  два  століття  ще  й  щороку плодоносить.  Причому  20-річна  горобина уже  здатна  приносити  до  сотні  кілограмів ягід  щорічно.

Нині, у  розпал  зими,  ці дерева  видаються особливо  гарними.  їхні  багряно-зелені  віти нині  аж  угинаються  від  рясних  кетягів  яскравих  коралово-червоних ягід,  що за формою і  внутрішньою будовою є не чим  іншим, як  мініатюрним  яблуком.  Знаєте,  скільки таких плодів уміщується в одному горобиному кетязі?  Буває  по-різному.  Залежно від  виду від  50  до  200.

Зазвичай  кулясті  ягоди  горобини,  які  достигають  у  вересні,  втрачають свою  гіркоту вже  з  настанням  перших  приморозків.  До речі,  таку ж дію на них справляє і  тримання вдома у  морозильній  камері  холодильника. Хоча  і  взимку  горобині  плоди  залишаються дуже  терпкими.  Проте  вони  дуже  корисні, бо містять чимало поживних для людського організму  речовин.  Як-от  кислота,  яка  є природним  антисептиком.  Приміром,  у  цих ягодах значно більше,  ніж у лимоні,  вітаміну С,  який  «відповідає»  за  імунітет  людини,  її стійкість до  різних застудних  недуг.  І  за  каротином  теж  випереджують  моркву...  Тож недарма  ці  ягоди  називають  справжньою коморою  вітамінів.  До  того  ж  із  першими приморозками  вони  не  осипаються,  не  засихають і  не  гниють.  Ось чому  багато хто з людей  ласує  свіжими  ягодами  горобини. Навіть варення з них варять.  А ще  господині їх сушать,  затим  перемелюють  на борошно і  додають у тісто,  коли  печуть  пироги  та паляниці.  Це надає випічці особливого аромату. Використовують горобину і при  виробництві мармеладу  та  пастили...

Загалом  же  горобина - одвічно  лісова рослина,  яка  зазвичай  росте  у  підліску або другому  ярусі  хвойних  і  мішаних  лісів. Також її можна зустріти  на галявинах та узліссях.  Це  тіньовитривала  рослина.

Холодної  і  голодної  пори  для  звірів  і птахів  горобинові  ягоди  є  надзвичайно  цілющою  поживою.  Дуже  люблять  ласувати ними  лосі,  косулі,  білки,  куниці.  Нерідко прибігають до дешева  підібрати опалі  ягоди зайці  та  лисиці.  Й  навіть  вовки - їм  теж потрібні  вітаміни. А птахів горобинові  плоди  просто  рятують  від  голоду.  Кого  тільки  не побачиш  на  горобині  взимку  -  рябчиків, глухарів, сорок,  куріпок, тетеруків, омелюхів, снігурів,  сойок,  ворон,  синичок...

Однак  і  крім  ягід  горобині  є  ще  чим  похвалитися.  Хоча  б  деревиною.  З  неї,  дуже важкої  і  твердої,  досі,  буває,  виточують деталі  машин  і  колеса  для  возів.  А  з гнучкого  гілля  і  тонких  стовбурів  умільці майструють  чудові  плетені  меблі  -  крісла, столи, скрині, альтанки. Для цього горобинові віти  вимочують  в  окропі,  щоб  можна  було легко  здирати  кору.  Тим  часом  остання містить  цінні  дубильні  та  інші  корисні  речовини.  Вони  стають  у  пригоді  чинбарям  для вичинки  шкур  і  фармацевтам  для  приготування  ліків.

Попри  всі  названі  корисні  для  людини достоїнства горобини,  водночас вона і дуже гарна  будь-якої  пори  року.  Недарма  художники одвічно залюбки зображують її на своїх  пейзажах.  Надто  з  кетягами  дозрілих плодів...

До  речі,  чи знаєте  ви, друзі-читачі,  що  горобина  є  хоч  і  далекою,  та  родичкою  не менш  прекрасної квітки - троянди?  Це дерево  належить  до  родини  Rosaceae - розових,  трояндових  рослин.  Мабуть,  тільки вчені-ботаніки  можуть  назвати ознаки, чому вони  є  родичами.  Та  все  ж  приємно  це знати.  А ще більша насолода - милуватися цими чудовими рослинами, які  прикрашають світ,  рятують  звірів та  птахів  од  голоду,  ще й  дають чималу  користь людям.