У
багатьох людей склалась думка, що
олені і лосі - різні тварини. Втім, лось
- також олень, до того ж велетенський.
Лосі поширені
у лісовій зоні Північної
півкулі, рідше - в Лісостепу і
на околицях степової зони. У
Європі ці тварини
зустрічаються в Польщі, Угорщині,
Чехії, Білорусі, на
Півночі України, з Скандинавії
і Центральній Росії. В Азії -
від Північної Монголії і
Північно-Східного Китаю до північної
частини сибірської тайги. У Північній
Америці водяться на Алясці,
в Канаді і на
північному сході СІІІА...
За зовнішнім
виглядом лось помітно вирізняється
серед інших оленів. Тулуб і шия у нього короткі, загривок
високий, у вигляді горба.
Ноги сильно витягнуті,
тому, щоб напитися, лось вимушений
заходити глибоко у воду або ставати на коліна
передніх ніг. Голова велика, горбоноса, з
нависаючою м’ясистою верхньою
губою. Під горлом м’який
шкірястий виріст (так звана сережка), що
досягає 25-40 см. Шерсть
груба, буро-чорна, ноги
світло-сірі, майже білі.
Ясна річ,
візитівкою самців лосів є
роги, нерідко лопатоподібні за
формою. Вони узагалі найбільші серед
усіх ссавців, їхній розмах
досягає 180 см.
А важать такі
25-30 кг. Щороку у
листопаді-грудні лось скидає свої
роги і ходить без них до квітня-травня.
При цьому самки
рогів не мають.
Ці
тварини - справжні велети. Уявіть, довжина тіла лося може досягати 3 м, а висота у загривку (без
рогів) - до 2,5 м. Вага
дорослих самців - близько
700 кг. Такий
собі здоровило, та
й годі.
Цей
звір навіть ходити багато не
любить. Літня спека
і гнус роблять його нічною
твариною. Глибокого снігу не люблять, бо провалюються і
застрягають у ньому. Голодно
їм узимку, цієї пори вони лише відкушують гілки і
пагони дерев, обгризають кору. В
ці дні добовий
раціон лося рідко коли
перевищує 12 кг поживи.
А влітку лось щодоби
поїдає і 35-40
кг. Це здебільшого листя дерев і
кущів, трава, гриби, мохи,
лишайники. Й мухоморами рогаті велети
часто ласують. Учені вважають,
що саме в цих грибах містяться
вельми помічні для здоров’я
тварин речовини.
У лосів
хороші слух і нюх,
але слабкий зір: вони не бачать нерухомої людини
на відстані десяток метрів.
Лося часто
називають «сохатим». Це
таке собі поширене його
прізвисько, як у
ведмедя - «клишоногий», а у
вовка - «сіроманець». Як воно
виникло? Пояснення цьому дали
вже не вчені-зоологи, а
вчені-фольклористи, які знають багато легенд і
казок народів світу.
Так ось, там лосі
найчастіше зображені як вельми
злостиві і люті істоти. Мабуть, колись люди, які багато промишляли в лісах, дуже боялися цих
великих рогатих тварин.
Зустріч із ними
викликала страх. Тож, щоб
не згадувати справжнє ім’я
«лютого звіра» і тим самим не накликати на себе зустріч із
ним, люди вигадали для
нього прізвисько -
«сохатий».
А тим
часом тварина ця унікальна
своїм цілющим молоком, яке вчетверо жирніше
за коров’яче та містить уп’ятеро
більше білків. При
цьому воно не кисне до 7
діб, оскільки ще й наділене природною стійкістю до бактерій.
Також м’ясо лосів дуже цінне.
Втім,
люди люблять лосів навіть не за м’ясо та молоко, а за те, що
вони напрочуд красиві. На жаль, чисельність
сохатих в країні різко
скоротилася, тому 9 листопада
2017 року лося внесли
до Червоної книги
України. Тож щасливою
можна назвати кожну зустріч
із цією твариною в лісах
України.
Немає коментарів:
Дописати коментар