Ротики садові

Історія ротиків садових

Нехай на землі росте незліченна кількість розкішних і пишних квітів, але кумедна «паща» лев’ячого зіву в усі часи  приводила дітлахів у захват. Ця квітка ніколи не залишала байдужими садівників і ботаніків. Форма,  котра нагадує розкриту пащу, завжди робила кумедними ротики садові, або антиррінум (ботанічна назва квітки, століттями відома садівникам). Антиррінум -  це комбінація грецьких  слів  аntir,  що  означає  «як», і rhinum, тобто «морда».

Історія  походження  ротиків  не до кінця  зрозуміла.  Квітка,  котру  ми  звикли  вирощувати у себе  в саду,  -   це  вид антиррінума  великого.  Вважається,  що він  родом  із Середземномор’я, хоча ніхто точно не знає, де вперше було його виведено, але  ще  римський  письменник  Гай  Пліній  радив лікувати листям цієї рослини запалені сльозоточиві очі. На  Сході  його  відвар  пили  при  всіх  видах отруєнь. Також цей відвар змішували з олією лілії і мастили ним обличчя, «щоб бути приємним  кожному».

Історія ротиків садових сягає в минуле на сотні  років. Рослина володіє і лікувальними, і кулінарними властивостями, не  кажучи  вже  про декоративну красу. В Середньовіччі ротики садові вважалися засобом  захисту від підступів диявола, відьом і всякої нечисті. У книгах того часу можна було зустріти вказівки, так би мовити, інструкцію, як себе захистити: «Носіть ротики садові як амулет або поставте квіти  у воду в будинку,  коли  ви  відчуєте необхідність захисту від зла». Саме в Німеччині, котру вважають піонером у селекції ротиків садових, цю квітку носили в мішечку на шиї як оберіг від чаклунства.

У деяких народів є повір’я про добрих духів, котрі часто приходять на допомогу людям, коли біля їхнього помешкання  ростуть ротики  садові. Так це чи ні,  сказати  важко,  але  зовсім  не  важко посадити цю красиву квітку у себе в квітнику. Як знати, можливо, вона і приведе до вашого  ґанку добрих духів,  щоб захистити  вас  від зла  і  всіляких  вибриків ваших заздрісників.

Легенда про ротики

У  міфах  Давньої  Греції  є  гарна і трішки сумна легенда про походження цієї красивої квітки. Давно  це  було...  В  лісі  неподалік від міста Немеї поселився страшний лев, куди  його  відправила  богиня  веселки Іріда.  І  став  той  лев тримати  у страху всіх  мешканців  міста  й  околиць.  Мало того,  що  він  крав  свійську  худобу, так повадився  викрадати  й дітей,  іще  й  на подорожніх,  котрі  проходили  повз,  нападав. Люди дійшли до того, що боялися  виходити  з  власних домівок.  Ні  сну, ні  спокою  в них не стало.

І ніхто не міг упоратися з цим страшним  чудовиськом.  Немало  вже загинуло хоробрих  воїнів,  котрі  відважились битися  з  цим  тираном.  Ні  їхні  списи, ні стріли, ні гострі мечі не могли пробити його товсту шкіру.

У цей час у служінні царя Еврісфея перебував могутній Геракл, котрого вирішила позбутися його мачуха -  дружина громовержця, богиня  Гера.  Нашептала вона  на  вухо немейському царю кілька слів, той  і  повелів  Гераклу вбити  жахливого лева.  Герой  не став сумувати  -  треба, значить треба.

Попросив  Геракл  мешканців містечка  показати  йому  шлях до  печери  страшного  звіра,  але  не  знайшлося  такого  сміливця,  котрий  би погодився  на  це.  Ніхто  не  захотів іти  з  Гераклом.  А  мудрі  старійшини  сказали:  «Лев  сам  знайде  тебе і вмить розірве». Нічого не залишалося Гераклові -  вирушив сам шукати лева. А ліс  став  стіною  -   не  хотів  пускати героя  в хащі. Тисячолітні  велетні  хитали головами, молодші дерева заступали дорогу. Дика троянда намагалась утримати сміливця, колючками чіпляючись за  його  одяг.  Сполохані  птахи кружляли над його головою і криками застерігали про смертельну небезпеку.

Але  герой  був  незворушний. Він продирався крізь хащі, сподіваючись відшукати лева по залишеному слідові. Аж ось  і  лев  прокинувся у своїй  печері,  оповістивши ліс жахливим  ревом, так що всі дерева довкола загойдались і з них посипалося листя. Герой же зняв із плеча лук і випустив стрілу просто в око звіра. Однак лев і  вухом не повів  -   відмахнувся від стріли, як від надокучливої мухи, і заревів іще страшніше.

Накинувся  він на  Геракла, щоб розправитись із  ним одним  махом, але ухилився герой від важкої туші, дав кийком по голові звірові, й спантеличений лев кинувся тікати,  щоб заховатися  в печері. Коли Геракл добрався до печери, лев  кинувся йому на  груди  і  впився своїми  страшними кігтями. Та герой виявився сильнішим, схопив звіра за горло і задушив.  Витягти лева з печери йому все-таки не вдалося, -  занадто важкою була туша звіра. А от шкуру з нього зідрав разом із головою. Одягнув Геракл цей трофей на себе і вирушив назад, щоб показати його цареві.

Цар  Еврісфей  на  шкуру дивитися не захотів  і  повелів  Гераклу залишити її  собі.  Тож  Геракл  пристосував  її  замість  плаща.  Богиня ж Флора,  будучи в  захваті  від подвигу  героя,  створила прекрасну  квітку.  І  назвала  її лев’ячий зів,  вирішивши,  що  вона  нагадуватиме розірвану пащу немейського лева. А бог Зевс на честь цього подвигу помістив на небо сузір’я Лева. 

Опис квітки

Квіти  у ротиків садових яскраві  й різнобарвні, лише немає синього та бузкового кольорів, а то й білі, й жовті, й помаранчеві, й темно-бордові, й червоні, й насиченого рожевого кольору, однотонні або багатокольорові. В наш час селекціонерами виведено чимало нових сортів цієї квітки, котрі відрізняються один від одного за  висотою,  розміром  і  забарвленням.  Є  ротики  садові  гігантські  -  висотою понад 90 см, середньорослі  -  40-60 см, низькорослі -  25-40 см і карликові  -   15-25 см.

Ротики  садові  вражають не лише багатою  палітрою  кольорів,  а  й  незвичною  формою  квітки.  Від  кущика, густо  всипаного  квітами,  неможливо відірвати  погляд,  а  від захвату  цією красою  просто  перехоплює  подих. Це воістину один із найкрасивіших однорічників, котрий у південних регіонах вирощують як багаторічник.

Ця квітка невибаглива у вирощуванні й може рости на будь-яких ґрунтах, навіть супісках і суглинках. Щоправда, в бідні ґрунти радять вносити перегній, компост (4 кг/м²), деревний  попіл.

Для рясного квітування рослину ліпше вирощувати на сонячних ділянках -  у затінку вона витягується і суцвіття виростають слабкими.

Вирощують  ротики  з насіння  розсадним  способом або живцювати. Насіння  висівають  на  початку березня  в  ящичок  по  поверхні вологого ґрунту, а потім зверху присипають тоненьким шаром такого ж ґрунту, обдавлюють руками, поливають теплою водою і накривають склом або плівкою. Сходи з’являються приблизно через 10-12 днів.  Не пікірують, хоча  і  радять.  У ґрунт  висаджують зазвичай у другій половині травня. Перед висаджуванням прищипують верхівки сіянців, щоб  рослина  краще кущилась і  було  більше  квітів,  котрі  починають розкриватися в червні  й квітують протягом  3,5  місяця. У зрізаному  вигляді квіти  стоять до двох тижнів.  Чомусь наші  флористи  приділяють  цій  квітці мало уваги. А дарма!  Букети  з  ротиків садових красиві та яскраві, як саме літо.

Догляд  -   як за однорічниками: боротьба з бур’янами, підживлення (використовують заброджений курячий послід, куди додають подрібнену кропиву і деревний попіл), полив, але слід пам’ятати  -  рослина не любить перезволоження. Під час квітування обривають засохлі квіти, щоб рослина не витрачала сили  на утворення насіння (крім тих, що залишила на розведення).

Запилюються  квіти  ротиків  садових лише джмелями.  За  цим дійством цікаво спостерігати,  ніби  заглядаєш  за завісу таємного  і  казкового:  підлітає до квітки джміль, сідає на її зігнуту нижню «губу», котра щільно стискає пелюстки, і відразу ж «губа» відтягується вниз, пелюстки  розпускаються,  відкриваючи вхід: «Ласкаво просимо, пане джмелю!» Джміль повагом, не поспішаючи, заповзає всередину квітки  і  незабаром, задкуючи, виповзає, обсипаний світло-жовтим пилком, ніби пудрою. Щойно джміль покидає квітку, нижня «губа» відразу змикається з верхньою. Все відбувається, як у телефоні-автоматі: кинув жетон  або монету -  і телефон запрацював. Тільки і жетон, і монета визначеної форми: коли опустити якусь іншу форму, розмова не відбудеться. У ротиків садових та ж сама картина  -   вони  відкриваються лише під вагою джмеля. І ніяка інша комашка всередину проникнути не може. Так що переносити  свій  пилок  ротики  садові дозволяють лише джмелям.

Незвичайна  і  насіннєва  коробочка  цієї  квітки  -   аж  моторошно  стає, справжнісінький череп.

Півники (іриси)

В Україні  -   півники, в Росії -   касатіки, а болгари та серби  охрестили  квітку перунікою,  на  честь язичницького бога Перуна. В Німеччині рослину через гострокінцеве листя стали  називати «меч-лілія». В Єгипті  це символ  красномовства, в Аравії  -   печалі та  мовчання  (півники  саджали  переважно на цвинтарях). У Японії листя півників порівнюють із мечем, назва рослини і «військовий дух» позначаються одним ієрогліфом. 

Є ще й така давньогрецька легенда. Прометей украв небесний вогонь на Олімпі. Поки він ніс його людям, зайнялася  яскрава семибарвна  веселка.  Вона  не гасла до самої ранкової  зорі, а  вранці  на  її  місці  виросли дивовижні  квіти  іриси.

Видатний лікар  Гіппократ першим  відкрив лікувальні  властивості  іриса  й  назвав  його на честь  Іріди  -   богині  веселки. Півники  відомі людству вже  понад чотири тисячоліття. Свідченням тому є виявлене на Криті стародавнє зображення юнака, оточеного півниками. Це одна з найдавніших квітучих рослин, котру вирощували ще в садах єгипетських фараонів.

Краса  півників  полонила  не одного  відомого художника, наприклад Ван Гога  -  автора знаменитого полотна «Ваза з фіолетовими ірисами». Надзвичайне сполучення фарб і геніальне розуміння автором живої природи дотепер змушують людей обговорювати  цю картину. А Клод Моне, натхненний  вишуканістю цієї квітки, не тільки писав півники на своїх полотнах-шедеврах, але й  поселив їх у власному  саду.

Пересаджують  півники  в липні-серпні-вересні  на  глибину 3-5 см і на відстані 30-40 см один від одного, при цьому спинка кореневища повинна трішки виступати над поверхнею ґрунту. Пересаджувати іриси потрібно кожні 4-5 років. Під час квітування доречно видаляти відцвілі квіти, тоді з першого й до останнього дня сезону клумба з ірисами буде завжди свіжою, доглянутою і декоративною.

Сонячне місце -  це найважливіша умова для вирощування ірисів: потрапляючи в суцільну тінь, вони перестають квітувати. Для їх вирощування потрібно підбирати гарно освітлену, захищену від сильних вітрів ділянку. Але слід пам’ятати таке правило: іриси  -   рослини першої половини дня. Вони гарно почуваються, коли яскраве сонечко ніжить їх саме о цій порі.

Рослина  надає перевагу легким, гарно дренованим ґрунтам і не витримує тривалого перезволоження. Досить зимостійка для  всіх  регіонів України.  Найліпше  себе зарекомендували в Україні  бородаті та сибірські  іриси.

Родина ірисів налічує багато видів і широко використовується в оформленні саду. Останнім часом стали дуже поширеними голландські півники. Після тюльпанів вони є одними з найбільш ранньоквітучих літніх цибулинних. Квіти півників гарні  у зрізі.  Зрізувати  їх  потрібно  на  початку  розпускання першого пуп’янка, тоді всі закриті пуп’янки розкриватимуться по черзі, наповнюючи помешкання ніжними пахощами (кожному сорту притаманний свій аромат).

Відчуваючи магію краси ірисів, можна винаходити оригінальні рішення та композиції, роблячи свій сад неповторним. Іриси  гарно виглядають із люпинами  -   час квітування  в них співпадає. Серед троянд вони також красені.

Існує повір’я, що коли на ніч поставити букет ірисів у головах,то насниться віщий сон -  сама богиня Іріда спуститься по веселці  й оголосить волю богів.

Фуксія - танцююча квітка

Радужные крылышки стрекоз

И пера жар-птицы переливы - 

Фуксия... Цветок волшебных грез!

Королева сказочного мира!

Анна  Сергеева «Ода Фуксии»

  Фуксія – рід багаторічних рослин родини  кіпрейних (Onagraceae). Її батьківщина Центральна і Південна  Америка,  Нова  Зеландія. Це вічнозелений чагарник, котрий у природі нараховує близько 100 видів. Фуксія  була  відкрита  французьким ученим Шарлем  Плюм’є, автором  багатьох  наукових праць, письменником, художником, людиною, удостоєною  почесного звання «ботанік короля». Він у далекому 1696  році  під час одної зі  своїх  експедицій до  Карибських  островів  виявив нову, дивовижно красиву рослину -  фуксію трьохлисту.  Рослина  була  названа на  честь  німецького ботаніка  і  медика Леонарда фон Фукса. З того часу серця багатьох  шанувальників  квітів  назавжди  підкорила  ця  непримхлива,  рясно квітуча, яскрава  красуня. А у  1859  році був придуманий аніліновий барвник, що отримав назву «фуксин», і відтоді слово «фуксія» застосовується для визначення характерного  кольору,  котрий  входить у палітру червоних  відтінків.

Зустрічається  фуксія  з  махровими і  простими квітами рожевого, червоного та фіолетового кольорів. Забарвлення листя  варіює від світло- до темно-зеленого. Особливо цікавими є пістряво-листі сорти  рослини.

Фуксія дуже швидко росте і  квітує тільки на однорічних пагонах, тому не доведеться довго чекати прекрасних квітів.

Крім  естетичної насолоди  від квітування фуксії, ви матимете можливість експериментувати  з формою її  крони. Можна виростити велике, до півтора метра заввишки, штамбове деревце, а можна  швидко створити  феєричний каскад квітів у кашпо або підвісному кошику.

«Щоб жити, потрібне сонце, свобода і маленька квітка»,- так говорив великий казкар Ганс Крістіан Андерсен. Вона нагадує танцюючу балерину в пачці, котра стоїть на  пуантах!

Квітка досить непримхлива у догляді. Впродовж усього літа росте і квітує фуксія у горщику в садку (для рясного квітування їй необхідне світле місце, але без прямого потрапляння сонячних променів). Фуксія гарно себе почуває за температури 18...20°С, не любить, коли її переставляють із місця на місце -  квіти осипаються, не розкрившись.  Складність у тому,  що  в зимовий період її потрібно ставити  в прохолодне місце, де температура становить 8...10°С.

Розмножується фуксія без особливих труднощів. Навесні обрізують пагони на одну третину: зрізані пагони використовують на живці. Живці укорінюються у воді за 8-10 днів. Підживлюють фуксію спеціальними мінеральними добривами для кімнатних рослин.  Поливати  рослину слід відстояною  водою  в  міру  необхідності. Фуксія погано  реагує  і  на  переливи, і  на  пересихання  ґрунту.  Влітку полив  потрібен щедрий, узимку -  в міру підсихання ґрунту.

У фуксії  цікаво те,  що  всі  її частини  їстівні. У неї  на  батьківщині  з її ягід варять варення, їх маринують як каперси. Звичайно, в умовах клімату України ласувати  ягодами  не доводиться, тому що, на жаль, немає основних запилювачів - птахів   колібрі.

Легенда про фуксію

 Жили собі на білім світі сім сестер-танцівниць. Коли вони танцювали, вітер завмирав, а сонце так  низько опускалося  над землею,  що здавалося, до  нього  можна було дотягнутися рукою. Птахи підхоплювали ритм танцю  і  кружляли  разом  із  красунями. А звірі лягали  поруч  і  ставали  такими миролюбними,  що  вовка  можна  було почухати за  вухом, а лева  потріпати за гриву. Та  якось злий  чаклун  побажав, щоб одна із сестер стала його дружиною, а  решта -  наложницями. А коли  сестри йому  відмовили,  озлоблений  чаклун перетворив їх на небаченої краси квіти, котрі нагадували прекрасних танцівниць у яскравому і пишному одязі. Пізніше їх назвали фуксіями.

Фуксія -  одна  з  найпопулярніших рослин у квітникарів-аматорів. У алхіміків вона вважалася магічною рослиною. Її боготворили індіанці в Південній Америці. Ця рослина має виняткове значення для творчих осіб.  Вона  розвиває  інтуїцію, урівноважує енергетику простору, в якому перебуває людина, допомагає знаходити неординарні й ефективні рішення проблем.

   Мовою квітів -  подарована фуксія символізує вашу доброзичливість і люб’язність. Ця  непримхлива  красуня  щедро обдарує вас різнобарвними, такими незвичайними за формою і забарвленням квітами,  котрі,  однак,  мають  недолік - не пахнуть.