Гостя зі справжніх тропіків

       

      Кімнатна  монстера -   рід  крупних тропічних ліан з  розітнутим листям  -  уже понад  півтора століття не  виходить з  моди у  квітникарів.  Можливо тому,що доглядати за нею досить легко, якщо знати, чому  ця рослина зі  спекотних  і  вологих тропіків  віддає  перевагу.

Монстера (лат. Monstera) разом з іншими п’ятидесятьма видами входить до родини ароїдних. Вічнозелені крупні ліани своєю назвою  monstrum – «чудовисько» завдячують саме своїм розмірам: товсті виткі стебла та моторошного вигляду велике листя з прорізами різних розмірів і форми. Своєю популярністю монстера завдячує не тільки блискучому зовнішньому вигляду і невибагливості у догляді, а й своїй здатності іонізувати повітря.

Пересадка. Молоді рослини щороку навесні переселяють у новий горщик більшого розміру. Старші екземпляри - раз на три роки. Монстері найкраще підійде суміш торфу, очищеного крупного піску, перегною та дернової землі (1:1:1:2). Якщодоросларослинане пересаджується, то їй обов’язково потрібно хоча б змінити верхній шар ґрунту.

Місце. В умовах квартири тропічна красуня має ефектний вигляд у просторих вітальнях, хол і, тому що потребує багато місця, і в кутку чи за диваном не приживеться - вона швидко розростається і може зайняти значний об’єм. Освітлення має бути яскравим, але варто уникати прямих сонячних променів. Ідеально – легка напівтінь і захист від сонця за цупкою занавіскою.

Температура. Що вища - то активніше рослина зростатиме. У літній період комфортними для монстери будуть 20-23°С. Узимку ліана найкраще почуватиметься за 16-18°С, температура не має опускатися нижче 10°С. Протяги особливо небезпечні для неї восени і взимку.

Полив. Монстери люблять добре зволожений ґрунт улітку. Взимку не можна допускати його пересушування, постійно, але не занадто рясно зволожуючи землю у горщику. Аби забезпечити потрібну рослині вологість повітря, поряд із горщиком можна поставити посуд з водою та обов’язково періодично обприскувати листя з пульверизатора відстояною водою кімнатної температури.

Підживлення. Щоб рослина добре росла, дорослі екземпляри  треба підживлювати двічі  на місяць  із  середини весни до кінця літа органічними та мінеральними добривами. Молоді рослини підживлювати не обов’язково.

Правила догляду

1.  Визначити, чи вистачає монстері світла, можна по її листю: якщо воно дрібнішає, а повітряне коріння стоншується - рослині надто темно.

2.  Дорослі ліани не варто часто переміщувати з місця намісце - вони цього не люблять.

3. Щоб стимулювати ріст бокових пагонів, верхівку дорослої рослини радять прищипати.

4. Заборонено обрізати повітряні паростки ліани – через них  вона отримує з повітря додаткову вологу.  Краще зібрати їх у пучок та підв’язати  чи опустити в додатковий горщик із субстратом.

5. Доросла ліана потребує надійної опори, про що варто подбати заздалегідь. Рослину можна підпирати палицею або драбинкою, можна стягувати листя мотузкою.

Таємні  сигнали.

1.Від надмірного зволоження листя жовтіє. Якщо жовтизна починає з’являтися на  кінчиках листя - рослина  потребує підживлення.

2. Жовті та коричневі плями на листі  - тривожний сигнал: уважно придивіться до рослини та, якщо ґрунт надміру зволожений, терміново її пересадіть.

3. Монстера починає скидати листя і її стовбур сильно оголюється - найчастіше це означає, що їй не вистачає світла. Потрібно перемістити вазон ближче до джерела світла.

4. Якщо тривалий час утримувати  монстеру за  високої температури  - її можуть окупувати колонії трипсів: їх видно на  поверхні листя.  Рослину відразу ж потрібно помити у теплому душі та обробити  мильним розчином.

Ганна Терн//Жінка, березень 2017 р.

Норовлива красуня

 

Вирощувати гарденію вдома новачкам не рекомендують через її примхливість. Проте – потрібно просто знати, чого рослинаи бажає.

Рід Гарденії (Gardenia) досить великий - понад 250 видів. У природі ці вічнозелені чагарники або невисокі деревця поширені у тропічних і субтропічних лісах південно-східної Азії та Африки. Найбільш популярний окультурений вид - Гарденія жасминоподібна (Gardenia jasminoides) - прибула до нас із передгірних лісів Китаю. Вона вражає красою: пишні білі одиночні або зібраніу суцвіття махрові квітки особливо виразні на фоні темно-зеленого глянсового листя. Зовнішню ефектність рослини посилює ще й сильний приємний аромат, що нагадує трунки жасмину: навіть одна квітка наповнить ненав’язливими пахощами всю кімнату. Зазвичай рослина квітне від липня о жовтня, але є види, у яких період цвітіння припадає і на зиму. Єдине, що бентежить: вибагливість гарденії до умов вирощування. їй потрібні постійне місце, чіткий графік поливу, багато світла, висока вологість і сталий температурний режим. Інакше рослина скине бутони й листки. Тож розповімо, як цього не допустити.

Освітлення.Яскраве розсіяне світло без доступу прямих сонячних променів із середини травня до кінця вересня. Найкраще годяться підвіконня східних і західних вікон. Літньої пори можна перенести рослину на відкрите повітря: оберіть захищене від прямого сонця, протягів і опадів місце. За браку світла рослина починає марніти, а бутони засихають і осипаються. Взимку гарденії може знадобитися додаткове освітлення лампами денного світла.

Температура. Помірна 22-24°С влітку, а взимку - не нижче 16°С. Для формування бутонів бажана температуравночі 16-18°С,удень – на 2°С вище, і тоді гарденія порадує безліччю закладених квіткових бруньок. Перепади температури приведуть до опадання бутонів.

Полив.  Рясний, 2-3 рази на тиждень у період росту, теплою і добре відстояною водою. Холодна вода може спричинити пожовтіння листків. Для збільшення кислотності у воду для поливу можна додати лимонний сік (пару крапель на 1 л води). Узимку полив помірний. Не допускайте підсихання чи надмірного перезволоження субстрату. Не ставте рослину в ємність із резервуаром для води. За порушень режиму поливу листки рослини дрібніють і жовтіють.

Вологість повітря. Вимагає частого обприскування. Стежте, щоб вода не потрапляла на квітки - пелюстки вкриються плямами й осипляться! Можна встановити горщик на піддон з вологим гравієм чи зволоженим мохом-сфагнумом.

Підживлення. У  період активного росту двічі на місяць рідким добривом для орхідей.

Пересадка. Молоді рослини необхідно  пересадж увати  щорічно, старші - кожні два -  три роки після цвітіння в спеціальні низькі й широкі  горщики.  Субстрат  має  бути пухким, родючим, збагаченим (10%) органічним добривом на основі гною і водоростей. Потрібна кисла ґрунтова суміш з рН 4,5-5,5. Найкраще використати суміш хвойної, листової, дернової, торф’яної землі та піску у рівних частинах. Або придбайте готовий субстрат для азалій.

Розмноження. Стебловими черешками напівздерев’янілих пагонів, від червня до вересня, у мінітепличці без доступу повітря із застосуванням фітогормонів і донним підігрівом. Також можна розмножувати насінням навесні.

Особливості обрізки. Коли  рослина  відцвіте, слід  провести обрізку на 1/2 або 2/3 довжини  пагонів. У період вегетації необхідно прищипувати  верхівки  молодих пагонів - це стимулюватиме зростання  нових пагонів і збільшить кількість квіткових бруньок.  Обрізані черешки  можна використати для  розмноження гарденії.

Обережно, шкідники! Особливу небезпеку для гарденії становлять павутинний кліщ, щитівка, попелиця, білокрилка і трипси. Ушкоджена рослина погано росте, не цвіте або губить бутони й  квітки, нерідко листки жовтіють і обсипаються, рослина погано росте. При виявленні шкідників гарденію варто обприскати інсектицидом (фітоверм, децис, актелік). За незначного ураження буває досить одного обприскування, але якщо шкідник не відступає, доведеться повторити обробку до трьох разів з тижневим  інтервалом.

ГАРДЕНІЯ  ВКРАЙ  ЧУТЛИВА ДО ЗМІНИ ОСВІТЛЕНОСТІ  ПІД ЧАС БУТОНІЗАЦІЇ ТА ЦВІТІННЯ  -  НЕ СЛІД ПЕРЕСТАВЛЯТИ АБО ПОВЕРТАТИ ГОРЩИК З РОСЛИНОЮ.

//Жінка, червень 2021року

Дикий собака Дінго

 

Хоч  живе  ця тварина тільки  в  Австралії,  але вчені  вважають, що  вона  не зовсім типова для  цього  материка.  Найімовірніше, дінго  -  здичавілий домашній собака,  якого завезли в  Австралію  перші  поселенці.

За величиною він такий,  як  середня  вівчарка.  Тіло в  нього приземкувате,  голова велика з тупим писком.  Стоячі  вуха заокруглені  на  кінці,  ноги  короткі,  шерсть  жовтувато-руда,  не дуже  густа.

Дінго  -  заклятий ворог домашніх тварин.  Він любить нападати на овечі отари, через що люди ведуть з ним непримиренну війну. Але дінго, навчений гірким досвідом, уміє  ховатися  від людей.

Живе дінго  в степу  і  в лісі.  За своєю вдачею  і способом життя  ці тварини  нагадують  лисицю  або  шакала,  але  ніяк  не  вовка.  Вдень,  як  правило,  вони  ховаються,  а  ночами  невеликими  зграями  виходять  на полювання.

Тривалий час вважали,  що дінго не можна приручити. Та згодом вияснилося,  що вони  досить  легко  одомашнюються.  Навіть  починають  гавкати,  тоді  як  їхні  дикі родичі  тільки  виють та рикають.

//Сільські вісті 2002 р.

Срібне деревце

Цю дивовижну рослину  -  ялівець звичайний  (латиною  -  Juperus communisz),  занесену, до  речі, у Червону  книгу України, ще  називають боровицею, джерелом, джинягою, джірятином, жарабником, черепом, ядловцем, ялопухом тощо. Доживає  цей  білястий  вічнозелений  кущ або  невелике  дерево заввишки 4-6 м  родини  кипарисових до 2000  років.  Молоді  пагони  -  червонувато-бурі, тригранні. Листки  -  хвоєподібні, жорсткі, 8-20 мм завдовжки,  колючі,  мають поздовжню борозенку.  Спілі  шишкоягоди  кулясто- та яйцеподібні, чорні, з сизою поволокою, 6-9  мм  у діаметрі.  Після  запилення  достигають  наступного  року восени.

Більшість видів ялівцю не боїться  морозів  і  посух,  зростає  на порівняно  бідних  суглинистих  і сухих  грунтах,  а  деякі  види  - навіть на пісках. Ці рослини добре збагачують  ґрунт поживними  речовинами і поліпшують його структуру. Хвоя ялівцю після опадання швидко  перегниває,  бо  в  ній  активно  розвивається  корисна бактеріями флора.

Крім ялівцю звичайного,  на території  України  росте  подібний до  нього,  але  отруйний  ялівець козачий.  Мова  ж  в  основному піде лише про ялівець звичайний, бо  у  медицині,  харчовій  промисловості  використовуються  лише його шишкоягоди.

Мені доводилося бачити зарості ялівцю  в  Середній  Азії.  В  горах Тянь-Шаню  він  зустрічається  на висоті  до  4  тисяч  метрів  над рівнем  моря. Жодна деревна порода не  піднімається так  високо. Вузлувате  коріння  ялівцю,  поширюючись  у  радіусі  30-40  м,  проникає в щілини між камінням, обплутує скелі й кам'янисті розсипи, захищає  схили  від  зсувів  і  селів, запобігає  сходу  снігових  лавин  і обвалам.  Зарості  ялівцю  не  бояться  морозів  і  літньої  спеки. Влітку  каміння  розжарюється,  а ялівець живе,  викликаючи  здивування своєю життєздатністю.  Подивишся  на  цю  рослину  -  а вона ніби  сидить  на камінні  і  замість  ґрунту задовольняється  пилом,  занесеним  в щілини,  і  краплями вологи, що конденсується з повітря при охолодженні  каміння вночі.

Розмножується ялівець насінням, яке може зберігатись у ґрунті два роки, а також зеленими живцями. Займаючись культивуванням ялівцю, слід пам'ятати, що це порода світлолюбна і боїться забруднення повітря димом, вихлопними газами і  відходами  промислових підприємств. Як ландшафтні насамперед цінуються  плакучі,  колоноподібні і сланні форми.

Усі  види  ялівцю,  як  і  більшість довговічних деревних порід, ростуть дуже повільно. У цього дерева практично  немає  ворогів.  Лише інколи  незначної  шкоди  завдає йому ялівцева міль.

Ялівець  виділяє  фітонцидів  у шість  раз  більше,  ніж  хвойні,  і  в п'ятнадцять - ніж листяні породи. Встановлено,  що  1  га ялівцевого лісу  влітку  протягом  дня  виділяє 30 кг летких речовин. Цієї кількості досить,  щоб очистити  повітря  від шкідливих мікроорганізмів у місті середньої величини. Якщо людина проведе  в  заростях  ялівцю  одну годину,  навіть  одяг  її  стає  стерильним.  Індійці  деяких  районів Північної Америки селили хворих на  туберкульоз  і  астму  в  спеціальних будиночках, розташованих у  насадженнях  ялівцю.  До  речі, зарості  ялівцю охоче  відвідують хворі тварини.

Восени під гілочки ялівцю підстеляють  рядно,  на яке струшують  плоди.  З  них  виготовляють сироп, вичавлюють сік, використовують для  інших харчових потреб. Ягоди надають особливого присмаку смаженому м'ясу і стравам  із  домашньої  птиці.  М'ясо, вимочене у відварі плодів ялівцю, набуває особливого, лісового, відтінку смаку.

Зелені  плоди  -  це ягоди  першого  року,  а  чорні  -  другого. Заготовляють  і  ті,  й  другі.  До речі, із зелених ягід виготовляють міцну  й  світлостійку  золотисто-жовту  фарбу,  а  з  чорних  -  коричневу й чорну.

Сушать плоди в теплому приміщенні, розстилаючи їх тонким шаром  на  чистій  підстилці.  Штучне сушіння проводять при температурі не вище 30°С. Сушених шишкоягід виходить  66-67%.  Тривалий  час у  свіжому  вигляді  вони  можуть зберігатися  (два-три  роки)  при температурі близько 0°С. При цьому відбувається інтенсивна втрата ефірної  олії.  В  жодному  разі  не можна допускати домішок отруйного ялівцю козачого.

Зауважимо,  що  плоди  ялівцю їстівні,  цукристі,  при  розтиранні виділяють  своєрідні  смолисті  й дуже  пахучі  речовини:  ефірну олію,  смоли,  пектини,  органічні кислоти, цукри, віск, дубильні речовини тощо.

Гілки  ялівцю  використовують для запарювання діжок перед солінням огірків, помідорів, капусти, їх кладуть на дно,  наливають окріп,  кидають розпечене  каміння  і накривають цупкою тканиною. Це сприяє знищенню бактерій і запаху гнилизни.  У  дерев'яних  будівлях колись  натирали  стіни  і  підлогу гілками  ялівцю,  щоб  позбутися комах,  насамперед  різних  паразитів.  У  період  епідемій  для  дезінфекції в житлових приміщеннях спалювали  гілки ялівцю.

Рослина  має  просто-таки  унікальну деревину  -  міцну й  водночас м'яку, з дуже гарною структурою  і  червонуватим  кольором. Деревина  легко  полірується,  а після лакування  стає  ще  красивішою. Вироби з неї служать віками, бо вона містить речовини, що надають  деревині  стійкості  проти шкідників  і  гниття. У шафах із ялівцю не заводиться міль. У давнину знали: якщо  колиску зробити  з ялівцю, то дитина,  яка в  ній  спить, виросте  здоровою й дужою. Віками видатних людей,  насамперед  правителів, хоронили  в домовинах із ялівцю. Саме  в  такій  домовині  поховали у  1405  році  жорстокого  тирана Тамерлана (Тимура), і вона чудово збереглася до наших днів.

Тепер з деревини  ялівцю  виготовляють  дорогоцінні  сувеніри, ручки для парасольок,  виточують шахові  фігурки,  оздоблюють  окремі  кімнати  в  урядових  приміщеннях. У ялівцевому посуді тривалий  час  не  скисає  молоко,  залишається  свіжою  сметана  і  не гіркне масло. Димом від згорання окурюють тару для сала, ковбаси, шинки  та  інших  продуктів.  При цьому  вона  не  тільки  дезінфікується,  а  й  надає  приємного  аромату харчам.

//Сільські вісті №118 (18708) від 18.10.2011 р.

Соняшникове насіння

 

Воно діє на людину, наче наркотик, тому від нього неможливо відірватись. Та аж ніяк не всі знають про корисні властивості насіння соняшнику.  Трішки  історії.  Батьківщиною цієї  рослини  є  долина  Міссісіпі - сучасні Арканзас  і  Теннессі  (США).  Американські індіанці використовували насіння дикої квітки з  жовтими  пелюстками  з  метою  зробити  свою мізерну їжу привабливішою і смачнішою. В  епоху  ацтеків,  майя  зерна соняшнику  переробляли  на борошно,  олію,  додавали  до кремів  для  обличчя,  у  лікувальні  мазі  від укусів  комах  і  гадюк.  В  Європі  сонячна квітка  з’явилася  на  початку  XVI  століття  як декоративна рослина. Згодом соняшник почали застосовувати для  виготовлення олії та отримання насіння. Сьогодні це відбувається в колосальних масштабах. Соняшникова олія - надзвичайно популярний харчовий продукт, важко  навіть  уявити  родину,  де  без  неї можуть обійтися.

У  насінні  соняшнику  міститься  достатня кількість кислот, що мають антиокислювальні властивості. Вдосталь у зернах амінокислоти аргінін. Саме цей компонент здатний підтримувати серцево-судинну систему, зменшувати відсоток виникнення тромбозу вен.  Фітостероли, які є в насінні, вбирають у себе холестерин, тим  самим  зменшуючи  його  кількість в організмі.  Соняшникове  насіння  багате  на кальцій,  залізо,  цинк,  магній.

Для жінок  насіння  -  чудовий  помічник у період менопаузи (зменшує частоту припливів). Для чоловіків корисно  іноді лузати  насіння, щоб  підтримати  репродуктивну  функцію  і сексуальне здоров’я.  Продукт  із соняшнику підвищує  потенцію,  позитивно  впливає  на форму,  кількість і живучість сперматозоїдів. Для поліпшення стану шкіри обличчя, зменшення  випадіння  волосся  жінкам  рекомендується  вживати  насіння  соняшнику.  Склад зерен у ньому унікальний, адже продукт багатий  на  цинк  -  корисний  макроелемент, що  відповідає  за  нормалізацію  епідермісу, підтримує шкіру в тонусі, перешкоджає появі лупи, акне. Для дітей теж важливо систематично їсти зерна, проте в помірних кількостях, не  перевищуючи  добову  норму.  Фосфор  і вітамін  Р,  які  є  в  соняшниковому  насінні, відповідають за здорове формування зубів і кісток.  До  речі,  в  100  грамах  насіння  вдвічі більше  кальцію,  ніж у молочних  продуктах.

До  складу  насіння  входять  три  важливі групи  вітамінів.  Вітаміни  В₃,  В₅,  В₆  відповідають  за  здоров’я  центральної  нервової системи.  Вони  необхідні  для  збереження здорової шкіри. У зернах соняшнику міститься близько 70 відсотків добової норми вітаміну В.  Вітамін  Е  потрібний для  нормалізації  роботи судин,  серця,  поліпшення  пам’яті,  збереження здорової шкіри обличчя.  Вітамін  Р необхідний,  щоб  уникнути  появи  рахіту  у дітей  і  підлітків.  Крім  того,  цей  вітамін зберігає здоров’я  кісток,  волосся,  шкіри.

Як  уживати  насіння  соняшнику  при  вагітності?  Більшість  лікарів  не  бачать  проблем,  а,  навпаки,  радять  вагітним  лузати по 30-50  грамів.  Користь від нього для організму  вагітної незаперечна.  Воно знижує вияви  токсикозу,  запобігає  появі  закрепів, додатково насичує організм корисними  речовинами: вітамінами, білками, мінералами, рослинними  натуральними  жирами.  Маля народжується з хорошою кістковою системою  і  з  достатньою  кількістю  кальцію. Кров’яний  тиск  нормалізується  вже за три місяці.  Імунна  система  зміцнюється,  з’явяється  пружність шкіри.

Припустиме споживання насіння соняшнику в період лактації. Спочатку потрібно ретельно постерігати,  чи  не  має  дитина  алергії  на продукт.  Якщо  вона  відсутня,  то  добова норма для мами, яка годує грудьми, становить 20 грамів.

Навіть  вітаміни  в  чистому  вигляді,  якщо їх  уживати  у  великих  кількостях,  можуть завдати  шкоди.  Не  є  винятком  і  зернятка соняшнику. Насіння  - калорійний  продукт, через  що  необхідно  контролювати  добову норму  споживання.  Смажені  солоні  зерна містять  величезну  кількість  натрію.  Якщо такий  компонент  буде  в  надлишку  в  організмі, можуть виникнути проблеми  із серцем, підвищитись  кров’яний  тиск.  Якщо  вже зовсім  надміру вживати  насіння, то в  організм  потрапить занадто багато  вітаміну  В₆, а  це  загрожує  порушенням  м’язової координації. Хоча в  насінні  й  міститься  кальцій, тверда  шкірка  може  запросто  пошкодити емаль  зубів.  Велика  кількість  жирів  може стати  причиною  печії.  Часте  вживання  насіння  соняшнику  негативно  позначається на стані  горла та голосових зв'язок,  може навіть спотворитись  голос.

Під час смаження  зерна соняшнику  втрачають більш як половину корисних речовин, тому  їх  краще  вживати  в  сирому  вигляді. Однак смажене насіння має менше калорій. До речі,  аж ніяк  не  всім до  вподоби  лузати сирі  зернятка.  Тому  раджу  додавати  їх  до страв: у млинці, салати тощо. Якщо вирішили обсмажити, то використовуйте суху сковороду з  антипригарним  покриттям  без  додавання будь-яких олій.

Протипоказаний цей продукт при гастриті, жовчнокам’яній  хворобі,  при зайвій  вазі.

Нерідко  виробники  нехтують  правилами  і вирощують рослини на забрудненому ґрунті. Особливо  небезпечний  кадмій  - речовина, яка не  виводиться,  а тільки  накопичується  в організмі, руйнуючи здорові  клітини.

Вибирати зерна соняшнику варто ретельно. Цей продукт недорогий, є в достатній кількості на  прилавках  магазинів.  Через  непрозору  і герметичну  упаковку  неможливо  визначити якість насіння за зовнішнім виглядом, запахом і кольором. Покупець задовольняється лише тим,  що  може  обрати  непрострочений  продукт.  Бажано, щоб під розфасовкою товару стояла осіння дата, оскільки саме о цій порі збирають  урожай.  Варто  звернути  увагу  на запах. Затхлість сигналізує про те, що зерна або  давні,  або  неправильно  зберігалися. Якісне  насіння -  чорне без  нальоту  і  сіруватого відтінку.

//Оксана Скиталінська. Сільські вісті від 26.02.2021 р.

Лопушина альтернатива

 

Рослини з великими листками маю унікальний вигляд, по тропічному, і надають особливого стилю будь-якому саду. Найпоширеніші у світі-білокопитник, ревінь, гуннера і кілька інших рослин.

Білокопитник японський – рослина з великим листям, родом з Японії, також зустрічається дикорослим в Кореї та Китаї. Перед появою великих листків у рослини утворюються дрібні квіти, що ростуть групою. Білокопитник прекрасно росте при частковому і повному затіненні, у рівномірно вологому грунті. При малому поливі на сонці рослина почне в'янути. Це чудова рослина для берегів великих водойм і боліт. При хороших умовах існування вона дуже швидко розмножується. Щоб запобігти надмірному поширенню рослини, її  можна вирощувати у великих горщиках або інших контейнерах.

В Японії стебла листків зазвичай готують як овоч під назвою фукі. При приготуванні стебла спочатку поміщають в сіль, потім вимочують і піддають термообробці, щоб знищити сильний аромат рослини.

Гуннера комірцева родом з Бразилії. Її листя зазвичай досягають 180 см в ширину і 330 см в довжину. На нижній стороні листя і стебел є шипи, а вершина листя схожа на наждачний папір. Гуннера комірцева відмінно уживається на болотах, в хмарних, гірських тропіках.

Її конічні, величезні (60-90 см у висоту) зелені квіти у міру дозрівання червоніють, потім стають коричневими. Побачити їх можна з липня по серпень.

Ревінь хвилястий - також володіє виразними великими листками. Рослина надзвичайно холодостійка і його можна вирощувати в місцях, де інші тропічні рослини з великим листям виростити не можна.

Дивно, хоч листя ревеню хвилястого і отруйні, але терпкі, багряно-червоні стебла зазвичай збирають для пирогів, джемів і соусів. Історія рослини простежується аж до 2700 року до н. е., в ті часи у Китаї його використовували як лікарську рослину. Як ліки його використовували і в Європі, в кінці 18-го століття.

Магнолія крупнолиста - рідко зустрічається, Батьківщина США. Це дерево можна знайти у південно-центральних областях і північній частині узбережжя Мексиканської затоки. Листя цієї магнолії можуть досягати довжини в 80 см. Цьому дереву потрібні вологі, затінені області, захищені від вітру, який може легко порвати велике листя.

Гуннера чудова є близьким родичем Гуннери комірцевої. Її батьківщина-Центральна і Південна Америка. Виростає в гористому, тропічному і субтропічному середовищі з постійною хмарністю і слабким освітленням. Щоб виростити гуннеру чудову вдома, посадіть її в тінь і регулярно поливайте, хоча розсіяні сонячні промені рослина теж нормально переносить.

Листя гуннери чудової можуть досягати 120-180 см. Насіння рослини отруйне, а інші частини рослини можуть викликати роздратування на шкірі.

Дармера щитовидна родом з Каліфорнії. Вона, як і всі рослини з великим листям, любить вологі умови. Листя рослини можуть вирости більше 30 см, а сама рослина може  досягати 90-120 см в висоту. Росте в прохолодній проточній воді, характерній  для річок Північної Каліфорнії, звідки воно і родом. Дармера має блідо-рожеві квіти в формі зірки,що виступає над високим стеблом рослини.

Тетрапанакс паперовий - уродженець Тайваню. Листя можуть досягати до 90 см, а сама рослина може вирости до 6 метрів у висоту. Рослина добре росте на сонці і при достатній кількості води, але може добре рости і в тіні. Рослина швидко поширює свою поросль. Цвіте пишними гронами білих кулястих квіток, розташованих на довгих вигнутих стеблах. Історики вважають, що ще в 105 році н.е. ця рослина використовувалося для виготовлення рисового паперу.

//Современная жизнь №22 (388) от 30.05.2012 г.