Як в організмі корови та інших тварин-ссавців утворюється молоко?

 

Відомо,  смак  молока  і  його  поживність  багато  в  чому залежать від того, який  корм  споживає тварина.  Наприклад, у корови  молоко  не  завжди  має  звичний  солодкуватий  смак. Якщо  вона  на  пасовищі  наскубе  багато  полину,  молочаю  або ще якоїсь гіркої трави, її молоко обов’язково матиме гіркуватий присмак.  Таким  чином  можна припустити,  що  молоко утворюється  з їжі,  яку  тварина їсть,  -  трави  або  сіна.

Але  ж,  зауважить  хтось,  тигри,  леви,  кити,  вовки,  кішки  та безліч  інших  ссавців  сіно  не  їдять.  З  чого  ж  тоді  у  них  утворюється  молоко?  Причому,  подібне  за  складом  до  молока травоїдних тварин.

Вчені  з’ясували,  що  у  всіх  ссавців  молоко  утворюється  однаково.  І  «сировиною»  для  нього є...  кров.

В  організмі  тварини-ссавця  є  молочна  залоза.  Через  неї протікає  кров.  Біологічне призначення залози загалом  полягає в  тому,  що  її  спеціальні  клітини  ніби  «виловлюють»  із  крові певні  компоненти (цукор,  кальцій, жири)  і  в різних  пропорціях складають  їх  докупи.  Наприклад,  відсоток  цукру  в  молоці  в порівнянні  з  його  вмістом  у  крові  більший  у  90  разів,  жирів -  у  20  разів,  кальцію  -  в  14  разів  тощо.  Водночас  молоко містить  і  вітаміни,  і  мінеральні  речовини.  І,  чим  би  тварина  не харчувалася  -  травою,  м'ясом  або  рибою,  її  кров  «віддає» молоку  все,  що  треба,  і  в  потрібній  кількості.

Процес утворення молока в організмі тварини найдосконаліше вивчений  на  прикладі  корови.  Кожну  хвилину  через  молочну залозу  корови  для  утворення  молока  повинно  протекти  три  з половиною  літри  крові!  За  добу,  виходить,  п'ять  тонн! Спеціальні  клітини  молочної залози  корови  «виловлюють»  із крові  всі  молочні  компоненти  і  по  протоках  подають  готовий продукт  до  «цистерни»  -  вимені,  з  якого  вже  через  соски його відсисає теля, зціджує руками доярка,  видоює спеціальний апарат.

Утворення  молока  на  основі  крові,  звичайно,  не  означає, що  корми  не  грають  у  цьому  ніякої  ролі.  З  них  надходять  у кров  усі  необхідні  речовини  і  вітаміни,  які  потім  через  неї, тобто через  кров,  потрапляють у молоко.  Чим  більш  насичена поживними  речовинами  кров,тим  поживніше  і  смачніше  молоко.

//Сільські вісті №93 (18683) від 18.08.2011 р.

Іпомея: шлях хробака

 

Іпомея належить до сімейства в'юнків, батьківщиною яких є Північна Америка, Південна Африка і Вест-Індія. Відноситься вона до кучерявих садових ліан, а назва свою – ips (в перекладі з грецької-черв'як) вона отримала за те, що стебла і коріння рослини здатні забиратися далеко і глибоко.

На батьківщині іпомею вважають бур’яном, ті з садівників, хто добре знайомий з в'юнком польовим, близьким родичем іпомеї, знають, наскільки тяжко з ним боротися. В роду іпомеї налічується близько 4000 видів, серед яких є трав’янисті, чагарники і маленькі деревця, але все-таки більшість з них-кучеряві ліани. Бувають вони багаторічними і однорічними. Красиві, воронкоподібні квіти іпомеї у деяких сортів досягають до 20 см в діаметрі, мають найрізноманітніше забарвлення - від білих і блакитних тонів до темно-рожевих, червоних і фіолетових. Розпускаються квіти, в залежності від сорту, або в ранні ранкові години, або до вечора.  В Англії їх також називають «ранкове сяйво» або «нічне сяйво».

Період цвітіння - з середини літа до середини осені. У вересні-жовтні визрівають коробочки з насінням.

Насіння іпомеї висаджують у відкритий грунт в травні  - по 2-3 штуки в кожну лунку. Задля деяких видів необхідно спочатку виростити розсаду в торф'яних горщиках, після чого вже висаджувати її на постійне місце. На розсаду насіння висаджують у березні-квітні. До посадки необхідно вимочити насіння у воді протягом доби, до набухання. Якщо  якесь з насіння не набрякло, можна наколоти його голкою і знову замочити. Проростає насіння через 1-2 тижні при температурі навколишнього середовища 18 °С.

Пару разів необхідно пересаджувати росаду в більш просторі горщики. При цьому обов'язково потрібно зберігати прикореневий ком землі, так як рослини не дуже добре переносять процедуру пересадки. Для того щоб рослина вилася, в кожен горщик рекомендується встановити опору. В іншому випадку згодом буде дуже складно розібрати стебла що переплуталися, не пошкодивши їх при цьому. При висадці на постійне місце також залишають прикореневий ком і витримують відстань між рослинами близько 15-20 см. Кращий  час для пересадки розсади у відкритий грунт-початок червня.

Зустрічають ранок. Цікава особливість в тому, що її квітки розкриваються рано вранці і закриваються після полудня. Тільки в похмуру погоду вони можуть залишатися розкритими весь день. Це пояснюється тим, що рослина дуже чутлива до освітлення.

Росте іпомея дуже швидко, обвиваючи при цьому будь-яку-ліпшу на своєму шляху опору. Рослина невибаглива, досить забезпечити їй пухкий вапняний грунт, нормальний полив і хороше освітлення. Занадто добре удобрювати грунт не рекомендується, інакше рослина буде гірше цвісти.

Бажано вибрати для іпомеї не дуже вітряне місце вирощування. Від сильного пориву вітру можуть пошкодитися не тільки квітки, але і стебла з листям. Хоча після поливу такі рослини швидко приходять в нормальний вид. Найголовніше - забезпечити хорошу міцну опору. Для цієї мети можна натягнути вертикально дріт, волосінь або встановити сітку. В якості  ампельних видів використовуються лише деякі сорти іпомеї.

Земля під іпомеєю не повинна пересихати, але і застою води квітка не переносить. Поруч з регулярним поливом необхідно підгодовувати рослини добривами з малим вмістом азоту, для запобігання розростання листяної частини на шкоду цвітінню. Виростити іпомею можна і на балконі, що виходить на південну або південно - східну сторону. Для цього необхідно використовувати ящики з достатнім об'ємом грунту.

«Пляшкова» іпомея. Існує особливий різновид іпомеї-каудексна, яку  вирощують як кімнатну рослину. Ростуть вони не з самої землі, як зазвичай, а з великої бульби, зовні схожої на величезну картоплину або маленький гарбуз пляшкової форми. Догляд за такими рослинами трохи відрізняється від звичайних видів.  Оскільки каудексні іпомеї родом з Африки, то вони більш терпимі до до прямих сонячних променів, їм необхідний менш інтенсивний полив і більш скудний грунт. У таких рослин існує період спокою, тому при зниженні температури у зимовий період необхідно обмежити полив (1-2 рази на місяць). Температура взимку повинна бути не нижче 12 °С. Хоч рослина і досить терпима до прямого сонячного світла, опівдні необхідно захищати листя від його променів, щоб уникнути появи опіків.  Навесні привчати рослину до сонця необхідно поступово

Це пояснюється тим, що в домашніх умовах рослини звикають до укороченого світлового дня і затіненості. Недолік освітлення можна визначити по відсутності кольору і світлому забарвленню листя. Рекомендується щодня в жаркий період обприскувати листя іпомеї, особливо якщо помічено їх підсихання на краях. Починаючи з березня і до серпня, на стадії росту, рослину необхідно підгодовувати кожні 2-3 тижні добривами з низьким вмістом азоту, надлишок якого може призвести до розтріскування каудекса. Щороку в кінці зими-початку весни проводять пересадку рослини. Розмножувати каудексную іпомею можна діленням бульби або за допомогою насіння. Можливо і черенковое розмноження, але без утворення каудекса.

//Современная жизнь №16 (382) от 18.04.2012 г.

Суниці лісові

 

Вони  належать  до  роду  багаторічних трав’янистих  рослин  родини  розових.  Існує понад  20 їх  видів та багато  гібридів  і  культурних  сортів.

Суниці  посідають  перше  місце серед  вітчизняних плодів і ягід за вмістом  корисних речовин, необхідних організму для побудови скелета і зубів.  Особливо багаті  на фолієву кислоту,  а також  вітамін  Е  (у  порічках,  вишнях,  черешнях,  мандаринах  цих  речовин значно  менше).  Ці  ягоди  вважаються  найбагатшими  і за вмістом  кальцію.  А заліза в них  стільки,  що  вони  виконують  помітну кровотворну  та  кровоочисну дії.

Плоди  суниці  збуджують  апетит,  поліпшують травлення,  справляють сечо-,  пото- й жовчогінну дії.  Мають також бактерицидні та протизапальні  властивості.  Корисно вживати  ягоди  суниці,  особливо  свіжі,  при діабеті та захворюваннях щитоподібної залози.  Допомагають  вони  при  підвищеному артеріальному  тиску,  атеросклерозі,  гастритах зі зниженою кислотністю,  виразковій хворобі  шлунка та дванадцятипалої кишки, колітах,  поганій  перистальтиці  кишківника (атонічні  закрепи), жовчно- та сечокам’яній хворобах,  подагрі.

Суниця  лісова  має  унікальні  властивості щодо  впливу  на лімфатичну систему.  Вона пришвидшує роботу «лімфатичного серця», яке  розміщене  в  спинномозковому  каналі на рівні сонячного сплетіння  і скорочується в  ритмі  раз  на  4  хвилини.  А  загалом  у народі  ця  рослина  відома  як  лімфогенна. Проте  не  варто  очікувати  швидкого  результату - він  розвивається  повільно,  але характеризується стабільністю. Листя і траву суниці  рекомендують  при  різних  формах анемії,  а також  при  авітамінозах.

Вживати  плоди  потрібно в свіжому чи  висушеному вигляді  (можна розмочувати, але не варити),  вони сприяють виведенню гельмінтів.  Народна  медицина  каже,  що  для досягнення  такого  ефекту  необхідно  протягом дня з’їсти  2  кілограми свіжих суниць. Рекомендовано  пити  чай  із  листя  суниці протягом  року.  Тоді  людина  менше  наражається  на  вірусні  інфекції,  поліпшується колір  обличчя,  зникає  жовтуватість  склер.

У  дерматології  рослину  варто  спробувати використати  зовні  і  всередину  при  псоріазі та екземі  (обережно!  -  можлива алергічна реакція), а ще непогані результати спостерігали при застосуванні свіжих плодів для компресів,іноді у суміші з іншими травами. У косметиці беруть  переважно  свіжі  плоди,  взимку  - консервовані, без цукру, користуються соком чи  настоянками  (лосьйонами).

Ягоди  суниці  містять  багато  вітаміну  С. Влітку  він  потрібен  для  підтримки  тонусу капілярів  -  завдяки  цьому  вони  не  пропускають  зайвої  рідини  в  тканини.  Цей ефект вітаміну С доповнюється сечогінною дією через  високий уміст  калію.  А  гіпертонікам  і  тим,  у  кого  є  набряки,  ця  ягідка тим  паче буде лікувальною  -  тиск  нормалізується,  набряки зменшуються.  Вітамін С одночасно стимулює залози  -  наднирники: вони  викидають  гормони  адреналін  і  кортизол, які  підвищують працездатність. Тому суниці  у  великих  кількостях не  рекомендують вживати  на  ніч,  краще  -  у  першій  половині  дня.  Окрім  вітаміну  С,  ці  ягоди багаті  на вітаміни  групи  В.  Вони  виконують роль  прискорювачів  обмінних  реакцій  усередині  клітин, тобто дозволяють витягувати енергію  з  продуктів  перетравлення  і  спрямовувати її на забезпечення процесів обміну речовин.  Ці  вітаміни  додають  енергійності та  сприяють схудненню.

Заготівлю ягід  необхідно  проводити  після повного  дозрівання,  а  ось  траву  (листя  і стебла) збирають протягом усього літа. Листя для  чаю  доцільно  заготовляти  навесні,  до цвітіння  рослини,  а  коріння  -  у  період  фізіологічного  спокою,  тобто  ранньої  весни, коли рослини тільки почнуть рости, або пізно восени, коли  відмирає  надземна частина.

Сушити  сировину  треба  під  навісом,  у добре провітрюваному приміщенні  і  на відкритому повітрі, захищаючи  від прямих сонячних  променів.  Зберігати  траву  суниці більше  одного  року  не  рекомендується,  а коріння  та  ягоди  допускається  зберігати протягом  двох  років.

Плоди лісової суниці  - джерело вітамінів, тому надають неоціненну допомогу в період авітамінозів.  Крім того,  вони сприяють нормалізації  травлення,  збуджують  апетит. Завдяки високому вмісту заліза стимулюють функції кровотворення,  що особливо актуально в разі  великої крововтрати.  Пектинові речовини,  на  які  також  багаті  ці  ягоди, зв’язують токсини  і  солі  важких  металів,  а також прискорюють процес виведення шлаків з організму.  Органічні  кислоти,  що містяться  в  ягодах  суниці,  здатні  розчиняти деякі  види  конкрементів  (каменів).

Кореневища  і  листя  суниці  мають  терпкі (протизапальні) властивості, зупиняють внутрішні кровотечі, підсилюють діурез (сечогінні властивості)  і сприяють відтоку жовчі. Листя суниці зменшує потовиділення,  володіє слабо  вираженими  знеболювальними  властивостями  і  сприяє  регенерації тканин.

Чай  із суниці  готується  із сушеного ферментованого листя.  На заварку (250 мл окропу)  потрібно одну чайну ложку сировини. Вживати  в  період  авітамінозів,  у  разі застуди, при хворобах шлунково-кишкового тракту, захворюваннях печінки  і  нирок.  Суничний чай поліпшує роботу серця і зменшує набряки,  що  з’являються  внаслідок  порушення  роботи  серцево-судинної  системи. А  також  рекомендується  при  порушенні кровотворних  функцій  організму.

Настій  листя.  Вживати  при  підвищеному артеріальному  тиску  (гіпертонії).  На  одну склянку  окропу  додати  20  грамів  подрібненої сировини.  Настоювати  протягом двох годин.  Приймати до чотирьох разів на день по  столовій  ложці.

Відвар кореневищ і листя. Збір готується з  рівних  частин  кореневища  і  листя.  Засіб сприяє  розрідженню  в’язкого  слизу  і  має відхаркувальні  властивості.  Рекомендується при  бронхітах,  особливо  при  переході  в хронічну  стадію.  На  250  мл  води  взяти  20 грамів збору.  Варити  при слабкому кипінні 15  хвилин,  після  охолодження  і  відціджування  довести  кип’яченою  водою  до  початкового  об’єму.  Приймати  три-чотири рази  на  день  по столовій  ложці.

Настій  листя  суниці.  На  склянку  окропу взяти  дві  столові  ложки  сухої  сировини. Настоювати  в  термосі  протягом  ночі.  Пити по третині  склянки  до  п’яти  разів  на день, за пів години до їди. Засіб рекомендується при  сечокам’яній  хворобі  і  у  разі  виразки дванадцятипалої  кишки.

Настій  квіток. До склянки  окропу додати одну  чайну  ложку  квіток  суниці.  Період настоювання  -  шість  годин.  Рекомендується  приймати  при  захворюваннях  серця. Дозування -  по дві  столові  ложки чотири рази  на день.

Протипоказані  плоди  суниці  при  алергії на  них,  нирковій  кольці,  хронічному  апендициті  та  гіперацидних  гастритах.

Оксана Скиталінська//Сільські вісті від 25.06.2021р.

Клематиси: дивовижні ліани

 

Клематис-дивовижна  ліана. Оригінальність цих квітів, їх незвичайний вид викликають захват.

Клематіс-це кущова  ліана, що дає безліч пагонів довжиною до чотирьох метрів, рясно всипаних квітами. На одній рослині може цвісти одночасно до 500 квіток.

Вони не вимагають особливого догляду, не пошкоджуються шкідниками і хворобами. Так як це рослина-ліана, для зростання  їй  потрібна міцна опора. Краще всього, якщо це буде крупнокоміркова сітка з дроту.

Розмножують клематиси вкоріненими живцями. Вони можуть продаватися з відкритою кореневою системою і в контейнерах.  Хороший саджанець повинен мати не менше п'яти товстих корінців довжиною близько 15-30 см.

Розмір квіток. Клематиси бувають дрібно квіткові і великоквіткові. Перші більш невибагливі, а другі виглядають набагато ефектніше. Забарвлення квіток у клематиса різноманітне-біле, жовте, малинове, блакитне, фіолетове і багатобарвне.  Купуючи клематис, зверніть увагу, на яких пагонах у нього відбувається цвітіння.

Клематиси, що квітують на пагонах минулого року, не обрізають на зиму. Вони цвітуть рано, але для них реальна загроза вимерзання. Ці рослини відносяться до груп  клематиса квітчастого і клематиса розлогого. Квітки білі і світлих тонів (наприклад, сорт "Флорида Біколор").

Клематиси, що утворюють квіти як на пагонах минулого року, так і на пагонах цього року, цвітуть з червня-липня до осінніх заморозків. Це група сортів клематисів шерстистого і цільнолистого. Квітки жовті, блакитні, малинові, фіолетові (сорт "Лорд Невілл", наприклад).

Найбільша група сортів-клематиса Жакмана і клематиса фіолетового. Вони цвітуть тільки на пагонах поточного року з липня до морозів. Забарвлення квіток переважно фіолетове і малиново-червоне (клематиси «Жакмана», «Віль де Ліон», «Дороті Велтон» і багато інших).

Дренаж обов'язковий. Для посадки клематиса копайте яму 60x60x60 см. Неродючий грунт потрібно замінити. На дно насипте 10-15 см керамзиту або битої цегли для створення дренажу. Перемішайте з землею відро перегною або верхового торфу, півсклянки комплексних мінеральних добрив, приблизно стільки ж золи і гашеного вапна.

Засипте отриманий грунт в яму до рівня 30 см. На дні нагребіть гірку землі і поставте зверху саджанець, акуратно розправивши коріння в сторони. Коренева шийка рослини повинна бути на 10-15 см нижче рівня грунту. Якщо ви садите клематис навесні, засипте яму не до верху, залиште верхівкову нирку рослини відкритою. Полийте теплою водою. Грунт в яму потрібно підсипати в міру росту пагонів.

Після посадки необхідні регулярні поливи.  За звичай  досить поливати один раз в тиждень. При сонячній і сухій погоді поливають частіше. Ґрунт мульчують перегноєм, торфом,  не насипаючи на пагони. Зростаючий пагін  спочатку закріплюють на опорі і надають йому потрібний напрямок. Надалі рослина буде сама чіплятися і рости вгору. На висоті 0,7 м пагони прищипують для утворення бічних пагонів.

Два рази на місяць рослини підгодовують розчином мінеральних або органічних добрив-коров'яку або курячого посліду (1:10) з розрахунку 10 л на один кущ. Восени підгодівлі і полив скорочують, щоб загальмувати ріст рослини і поліпшити його підготовку до зими.

Особливості обрізки. Клематиси, квітучі на пагонах минулого року, на зиму не обрізають. Їх пагони знімають з опор, укладають на землю (можна згорнути кільцем), накривають, засипають листям (після настання стійких морозів).

Клематиси, що утворюють квіти на пагонах минулого року та й поточного року, обрізають на половину їх довжини, укладають на землю і вкривають на зиму. Якщо ви не знаєте, якого типу у вас клематис, краще за все обрізати і укрити його саме так.

Клематиси, квітучі на пагонах поточного року, обрізають  на висоті 20-30 см від землі. З настанням заморозків рослини підгортають і вкривають.

Розгортати рослини, піднімати пагони і кріпити  їх до опор слід в кінці квітня або початку травня. Бруньки у клематисів починають проростати  рано, але невеликих заморозків вони не бояться. При встановленні теплої погоди рослини поливають і підгодовують. У цей час вони починають швидко рости - до 7-10 см за добу. Полив розросшогося клематиса повинен бути рясним-відро води на кущ. Раз на два тижні дорослі рослини підгодувують (після поливу) органічними або мінеральними добривами, виливаючи піввідра розчину на один кущ.

На початку росту, коли листя ще не повністю розгорнулись, пагони клематисів погано чіпляються за опору. Вони можуть скручуватися між собою, по цьому їх потрібно своєчасно  розправляти. Кожен пагін  підв'язують в двох точках до опори, надалі вони чіпляються самі.

//Современная жизнь №18 (384) від 02.05.2012 г.

Гриф чорний

 

Це дуже  великий  птах  -  разом  із таким же своїм  родичем  американським  кондором  він  є  найбільшим  у світі серед хижих пернатих.  Його тіло виростає завдовжки  з метр,  при  цьому розмах широких крил часом  може  сягати  і трьох  метрів.

Колись чорних грифів можна було побачити  майже  в  усіх  куточках  планети,  крім Антарктиди  і  Австралії.  Нині  ці  птахи  вже зникли  в  Північній  Африці,  катастрофічно зменшується їхня  популяція  в Азії,  на Далекому  Сході. А  в  усій  Європі  їх  залишилося не більш як 800 пар.  Чорний гриф значиться у  Червоній  книзі  України,  проте  й  у  нас  він настільки  рідкісний,  що  мало  кому  бодай раз  щастило побачити  на волі. Зустріти  його можна на перешийку Кримського півострова. Зрідка  в  голодні  часи  грифи  залітають  на  Чернігівщину,  бачили  їх  і  Хмельницькі  орнітологи...

Чорного грифа легко впізнати за подобою.  Його гачкуватий дзьоб великий  із широкими  ніздрями,  а  очі  круглі  та  лупаті.  Голова  та шия  голі,  вкриті  лише  світло-сірим  пухом,  через  що  видаються  непропорційно маленькими проти великого тулуба з коротким клиноподібним хвостом. Саме за цими ознаками  та  завдяки  світлому  комірцю  з  довгого  загостреного  на  кінці  пір’я  навколо  шиї грифа й  відрізняють  від інших  птахів своєї родини.

Може,  на Землі  грифу конкурс краси  й  не виграти, зате в польоті небагато птахів можуть із  ним  конкурувати.  Розгорнувши  величезні крила, витягнувши голову і хвіст, птах повільно та  плавно  ширяє  в  небі,  оглядаючи  свої  володіння  вистежуючи  здобич.  Зір  у  нього чудовий, а тому і  літає високо, часом  на висоті  кількох  кілометрів  -  там,  де  йому  не заважають  маленькі  метушливі  пташки.

Треба схазати,  що живляться чорні  грифи виключно  м’ясом  і  кістками  мертвих  тварин (істот, що  харчуються  падаллю,  біологи  називаюсь  некрофагами).  Тільки  нестерпний голод  може  змусити  птаха  напасти  на живу тварину. Та й то, якщо вона буде знесилена, нездатна чинити опір. Попри свої великі розміри  гриф не  може  впоратись із дужою твариною.  Бо  в  нього  кігті,  хоч  і  великі,  проте слабкі,  пристосовані  лише  для  того,  щоб притримувати  здобич.

Побачивши  з вишини  тіло  тварини,  біля якої  вже  хазяйнують ворони  і  коршуни, гриф складає крила і з великою швидкістю, наче  камінь,  летить  до  землі.  Ті,  кому  доводилось  бачити  це,  розповідали,  що  до останньої  хвилини  їм  здавалося,  що  птах ось-ось  розіб’ється,  бо  не  встигне  загальмувати  на  такій  швидкості.  Втім,  коли  до землі  стає  зовсім  близько,  гриф  миттєво розправляє  крила  і  спокійно  та  граціозно сідає біля здобичі. Угледівши це, до першого грифа летять інші,  і  невдовзі  птахи  починають трапезу.

Поїдаючи загиблих від старості та хвороб тварин, грифи перешкоджають розповсюдженню  інфекцій  та  виникненню  епідемій. Самі  птахи  від такої небезпечної їжі  не  гинуть,  бо  їхній  шлунок  виробляє  сильну кислоту,  яка  миттєво  знищує  всі  шкідливі мікроорганізми. Тому до  них люди завжди ставилися  з  повагою,  у  багатьох  народів вони були священними  птахами,  які охороняли  спокій  померлих  пращурів.

Грифи живуть у степових і  гірських районах,  гніздяться  зазвичай  високо  на скелях, вершинах  і  в  дуплах  велетенських  дерев, куди  важко дістатися  людині  і  тварині.

Гніздо  будують  із  сухих  довгих  сучків, вимощують  травою,  вовною,  дрібними  гілками.  Воно  виходить  велике  -  близько двох  метрів  діаметром.  У  такій  просторій оселі,  як  правило,  десь  наприкінці  лютого з’являється лише одне яйце, і то не щороку. Висиджують  його  батьки  по  черзі  55  днів. Пташеня  народжується слабке й безпомічне. Майже чотири місяці  воно повністю залежить від  батьків,  які  буквально  трусяться  над своїм  дитинчам,  адже  через  несподівані приморозки,  сильні  зливи  та  інших  хижих птахів багато пташенят недоживає до часу, коли  з  батьками  має  вперше  вилетіти  на пошук  здобичі.  Якби  грифи  не жили  так довго,  до  50  років,  не  всі  пари  залишали  б потомство.