Кам’яна троянда

 

Небагато набереться багаторічників таких же привабливих і одночасно невибагливих  як молодило. А коли дізнаєшся про цю рослину більше, виявляється, що крім неординарної зовнішності у неї ще й багате подіями минуле.

Об’ємні, ніби вирубані з  живої рослинної тканини розетки молодила нагадують позеленілі бутони махрових троянд, недарма і звуться у народі кам'яними трояндами.

Дивний вигляд рослини не міг не звернути на себе уваги наших предків. Вважалося, наприклад, що молодило знаходиться під заступництвом Юпітера, що метає свої блискавки в тих, хто йому неугодний. Молодило ж, згідно з цим поглядом, громовержець ніколи не чіпає. Цей міф в середні століття вилився в традицію висаджувати молодило на земляних дахах, щоб таким чином охороняти будівлі від блискавок.

Справа дійшла до того, що освічений  монарх середньовіччя  Карл Великий одним зі своїх указів підтвердив цей спосіб застосування молодила і тим закріпив його законодавчо. Слід  сказати, що користь від цього дійсно була. По-перше, солнцелюбиве молодило утворювало  на дахах щільні щити, що не давали вкоренитися бур’янним конкурентам. По-друге, рослини слугували живою  черепицею, практично не пропускаючи води, частково її при цьому споживаючи. В пам'ять про колишню професію, той вид молодила так і залишився під ботанічним ім’ям - молодило дахове.

Інше повір'я приписувало молодилу властивість омолоджувати людський організм, що теж не позбавлено підстав.

Природа застрахувала молодило від негараздів і конкурентів декількома ступенями захисту. Розмножується рослина двома способами: вегетативно (дочірніми розетками) і насінням. Цвітуть молодила раз у житті, після чого відмирають. Найбільш популярні два види: молодило стеблоносне і молодило покрівельне. У останнього листя м'ясисті, ланцетні, часто з буро-червоніючої верхівкою, війчасті по краю. Дочірні розетки прикріплюються до маткової рослини міцними джгутами, які у дітей поступово відмирають. Вид має найбільше число сортів і форм з різного забарвленням і розміром розеток.

Латинське ім'я молодила - семпервивум - перекладається як завжди добре. Цим підкреслюється його вічнозеленість, дивовижна  живучість, стійкість до посухи. Навіть вирвана з грунту і кинута вгору коренем, рослина рідко гине, а, повернувши корінь до землі, закріплюється і незбагненним чином знову "стає на ноги".

Втім, таку стійкість молодило проявляє в досить сприятливих умовах: на супіщаних дренованих грунтах і на сонці. Погано йому доводиться в тіні, на важких глинистих грунтах і при надмірному зволоженні. У той же час родючість  ґрунту не має вирішального значення, а надлишок органіки навіть шкідливий.

Сонячне місце і сприятливі ґрунтові умови практично скасовують догляд. Рослину не потрібно ні поливати, ні удобряти. Залишається тільки легка прополка і видалення відмерлих розеток.

//Современная жизнь №13 (379) від 28.03.2012 р.

Як в організмі корови та інших тварин-ссавців утворюється молоко?

 

Відомо,  смак  молока  і  його  поживність  багато  в  чому залежать від того, який  корм  споживає тварина.  Наприклад, у корови  молоко  не  завжди  має  звичний  солодкуватий  смак. Якщо  вона  на  пасовищі  наскубе  багато  полину,  молочаю  або ще якоїсь гіркої трави, її молоко обов’язково матиме гіркуватий присмак.  Таким  чином  можна припустити,  що  молоко утворюється  з їжі,  яку  тварина їсть,  -  трави  або  сіна.

Але  ж,  зауважить  хтось,  тигри,  леви,  кити,  вовки,  кішки  та безліч  інших  ссавців  сіно  не  їдять.  З  чого  ж  тоді  у  них  утворюється  молоко?  Причому,  подібне  за  складом  до  молока травоїдних тварин.

Вчені  з’ясували,  що  у  всіх  ссавців  молоко  утворюється  однаково.  І  «сировиною»  для  нього є...  кров.

В  організмі  тварини-ссавця  є  молочна  залоза.  Через  неї протікає  кров.  Біологічне призначення залози загалом  полягає в  тому,  що  її  спеціальні  клітини  ніби  «виловлюють»  із  крові певні  компоненти (цукор,  кальцій, жири)  і  в різних  пропорціях складають  їх  докупи.  Наприклад,  відсоток  цукру  в  молоці  в порівнянні  з  його  вмістом  у  крові  більший  у  90  разів,  жирів -  у  20  разів,  кальцію  -  в  14  разів  тощо.  Водночас  молоко містить  і  вітаміни,  і  мінеральні  речовини.  І,  чим  би  тварина  не харчувалася  -  травою,  м'ясом  або  рибою,  її  кров  «віддає» молоку  все,  що  треба,  і  в  потрібній  кількості.

Процес утворення молока в організмі тварини найдосконаліше вивчений  на  прикладі  корови.  Кожну  хвилину  через  молочну залозу  корови  для  утворення  молока  повинно  протекти  три  з половиною  літри  крові!  За  добу,  виходить,  п'ять  тонн! Спеціальні  клітини  молочної залози  корови  «виловлюють»  із крові  всі  молочні  компоненти  і  по  протоках  подають  готовий продукт  до  «цистерни»  -  вимені,  з  якого  вже  через  соски його відсисає теля, зціджує руками доярка,  видоює спеціальний апарат.

Утворення  молока  на  основі  крові,  звичайно,  не  означає, що  корми  не  грають  у  цьому  ніякої  ролі.  З  них  надходять  у кров  усі  необхідні  речовини  і  вітаміни,  які  потім  через  неї, тобто через  кров,  потрапляють у молоко.  Чим  більш  насичена поживними  речовинами  кров,тим  поживніше  і  смачніше  молоко.

//Сільські вісті №93 (18683) від 18.08.2011 р.

Іпомея: шлях хробака

 

Іпомея належить до сімейства в'юнків, батьківщиною яких є Північна Америка, Південна Африка і Вест-Індія. Відноситься вона до кучерявих садових ліан, а назва свою – ips (в перекладі з грецької-черв'як) вона отримала за те, що стебла і коріння рослини здатні забиратися далеко і глибоко.

На батьківщині іпомею вважають бур’яном, ті з садівників, хто добре знайомий з в'юнком польовим, близьким родичем іпомеї, знають, наскільки тяжко з ним боротися. В роду іпомеї налічується близько 4000 видів, серед яких є трав’янисті, чагарники і маленькі деревця, але все-таки більшість з них-кучеряві ліани. Бувають вони багаторічними і однорічними. Красиві, воронкоподібні квіти іпомеї у деяких сортів досягають до 20 см в діаметрі, мають найрізноманітніше забарвлення - від білих і блакитних тонів до темно-рожевих, червоних і фіолетових. Розпускаються квіти, в залежності від сорту, або в ранні ранкові години, або до вечора.  В Англії їх також називають «ранкове сяйво» або «нічне сяйво».

Період цвітіння - з середини літа до середини осені. У вересні-жовтні визрівають коробочки з насінням.

Насіння іпомеї висаджують у відкритий грунт в травні  - по 2-3 штуки в кожну лунку. Задля деяких видів необхідно спочатку виростити розсаду в торф'яних горщиках, після чого вже висаджувати її на постійне місце. На розсаду насіння висаджують у березні-квітні. До посадки необхідно вимочити насіння у воді протягом доби, до набухання. Якщо  якесь з насіння не набрякло, можна наколоти його голкою і знову замочити. Проростає насіння через 1-2 тижні при температурі навколишнього середовища 18 °С.

Пару разів необхідно пересаджувати росаду в більш просторі горщики. При цьому обов'язково потрібно зберігати прикореневий ком землі, так як рослини не дуже добре переносять процедуру пересадки. Для того щоб рослина вилася, в кожен горщик рекомендується встановити опору. В іншому випадку згодом буде дуже складно розібрати стебла що переплуталися, не пошкодивши їх при цьому. При висадці на постійне місце також залишають прикореневий ком і витримують відстань між рослинами близько 15-20 см. Кращий  час для пересадки розсади у відкритий грунт-початок червня.

Зустрічають ранок. Цікава особливість в тому, що її квітки розкриваються рано вранці і закриваються після полудня. Тільки в похмуру погоду вони можуть залишатися розкритими весь день. Це пояснюється тим, що рослина дуже чутлива до освітлення.

Росте іпомея дуже швидко, обвиваючи при цьому будь-яку-ліпшу на своєму шляху опору. Рослина невибаглива, досить забезпечити їй пухкий вапняний грунт, нормальний полив і хороше освітлення. Занадто добре удобрювати грунт не рекомендується, інакше рослина буде гірше цвісти.

Бажано вибрати для іпомеї не дуже вітряне місце вирощування. Від сильного пориву вітру можуть пошкодитися не тільки квітки, але і стебла з листям. Хоча після поливу такі рослини швидко приходять в нормальний вид. Найголовніше - забезпечити хорошу міцну опору. Для цієї мети можна натягнути вертикально дріт, волосінь або встановити сітку. В якості  ампельних видів використовуються лише деякі сорти іпомеї.

Земля під іпомеєю не повинна пересихати, але і застою води квітка не переносить. Поруч з регулярним поливом необхідно підгодовувати рослини добривами з малим вмістом азоту, для запобігання розростання листяної частини на шкоду цвітінню. Виростити іпомею можна і на балконі, що виходить на південну або південно - східну сторону. Для цього необхідно використовувати ящики з достатнім об'ємом грунту.

«Пляшкова» іпомея. Існує особливий різновид іпомеї-каудексна, яку  вирощують як кімнатну рослину. Ростуть вони не з самої землі, як зазвичай, а з великої бульби, зовні схожої на величезну картоплину або маленький гарбуз пляшкової форми. Догляд за такими рослинами трохи відрізняється від звичайних видів.  Оскільки каудексні іпомеї родом з Африки, то вони більш терпимі до до прямих сонячних променів, їм необхідний менш інтенсивний полив і більш скудний грунт. У таких рослин існує період спокою, тому при зниженні температури у зимовий період необхідно обмежити полив (1-2 рази на місяць). Температура взимку повинна бути не нижче 12 °С. Хоч рослина і досить терпима до прямого сонячного світла, опівдні необхідно захищати листя від його променів, щоб уникнути появи опіків.  Навесні привчати рослину до сонця необхідно поступово

Це пояснюється тим, що в домашніх умовах рослини звикають до укороченого світлового дня і затіненості. Недолік освітлення можна визначити по відсутності кольору і світлому забарвленню листя. Рекомендується щодня в жаркий період обприскувати листя іпомеї, особливо якщо помічено їх підсихання на краях. Починаючи з березня і до серпня, на стадії росту, рослину необхідно підгодовувати кожні 2-3 тижні добривами з низьким вмістом азоту, надлишок якого може призвести до розтріскування каудекса. Щороку в кінці зими-початку весни проводять пересадку рослини. Розмножувати каудексную іпомею можна діленням бульби або за допомогою насіння. Можливо і черенковое розмноження, але без утворення каудекса.

//Современная жизнь №16 (382) от 18.04.2012 г.

Суниці лісові

 

Вони  належать  до  роду  багаторічних трав’янистих  рослин  родини  розових.  Існує понад  20 їх  видів та багато  гібридів  і  культурних  сортів.

Суниці  посідають  перше  місце серед  вітчизняних плодів і ягід за вмістом  корисних речовин, необхідних організму для побудови скелета і зубів.  Особливо багаті  на фолієву кислоту,  а також  вітамін  Е  (у  порічках,  вишнях,  черешнях,  мандаринах  цих  речовин значно  менше).  Ці  ягоди  вважаються  найбагатшими  і за вмістом  кальцію.  А заліза в них  стільки,  що  вони  виконують  помітну кровотворну  та  кровоочисну дії.

Плоди  суниці  збуджують  апетит,  поліпшують травлення,  справляють сечо-,  пото- й жовчогінну дії.  Мають також бактерицидні та протизапальні  властивості.  Корисно вживати  ягоди  суниці,  особливо  свіжі,  при діабеті та захворюваннях щитоподібної залози.  Допомагають  вони  при  підвищеному артеріальному  тиску,  атеросклерозі,  гастритах зі зниженою кислотністю,  виразковій хворобі  шлунка та дванадцятипалої кишки, колітах,  поганій  перистальтиці  кишківника (атонічні  закрепи), жовчно- та сечокам’яній хворобах,  подагрі.

Суниця  лісова  має  унікальні  властивості щодо  впливу  на лімфатичну систему.  Вона пришвидшує роботу «лімфатичного серця», яке  розміщене  в  спинномозковому  каналі на рівні сонячного сплетіння  і скорочується в  ритмі  раз  на  4  хвилини.  А  загалом  у народі  ця  рослина  відома  як  лімфогенна. Проте  не  варто  очікувати  швидкого  результату - він  розвивається  повільно,  але характеризується стабільністю. Листя і траву суниці  рекомендують  при  різних  формах анемії,  а також  при  авітамінозах.

Вживати  плоди  потрібно в свіжому чи  висушеному вигляді  (можна розмочувати, але не варити),  вони сприяють виведенню гельмінтів.  Народна  медицина  каже,  що  для досягнення  такого  ефекту  необхідно  протягом дня з’їсти  2  кілограми свіжих суниць. Рекомендовано  пити  чай  із  листя  суниці протягом  року.  Тоді  людина  менше  наражається  на  вірусні  інфекції,  поліпшується колір  обличчя,  зникає  жовтуватість  склер.

У  дерматології  рослину  варто  спробувати використати  зовні  і  всередину  при  псоріазі та екземі  (обережно!  -  можлива алергічна реакція), а ще непогані результати спостерігали при застосуванні свіжих плодів для компресів,іноді у суміші з іншими травами. У косметиці беруть  переважно  свіжі  плоди,  взимку  - консервовані, без цукру, користуються соком чи  настоянками  (лосьйонами).

Ягоди  суниці  містять  багато  вітаміну  С. Влітку  він  потрібен  для  підтримки  тонусу капілярів  -  завдяки  цьому  вони  не  пропускають  зайвої  рідини  в  тканини.  Цей ефект вітаміну С доповнюється сечогінною дією через  високий уміст  калію.  А  гіпертонікам  і  тим,  у  кого  є  набряки,  ця  ягідка тим  паче буде лікувальною  -  тиск  нормалізується,  набряки зменшуються.  Вітамін С одночасно стимулює залози  -  наднирники: вони  викидають  гормони  адреналін  і  кортизол, які  підвищують працездатність. Тому суниці  у  великих  кількостях не  рекомендують вживати  на  ніч,  краще  -  у  першій  половині  дня.  Окрім  вітаміну  С,  ці  ягоди багаті  на вітаміни  групи  В.  Вони  виконують роль  прискорювачів  обмінних  реакцій  усередині  клітин, тобто дозволяють витягувати енергію  з  продуктів  перетравлення  і  спрямовувати її на забезпечення процесів обміну речовин.  Ці  вітаміни  додають  енергійності та  сприяють схудненню.

Заготівлю ягід  необхідно  проводити  після повного  дозрівання,  а  ось  траву  (листя  і стебла) збирають протягом усього літа. Листя для  чаю  доцільно  заготовляти  навесні,  до цвітіння  рослини,  а  коріння  -  у  період  фізіологічного  спокою,  тобто  ранньої  весни, коли рослини тільки почнуть рости, або пізно восени, коли  відмирає  надземна частина.

Сушити  сировину  треба  під  навісом,  у добре провітрюваному приміщенні  і  на відкритому повітрі, захищаючи  від прямих сонячних  променів.  Зберігати  траву  суниці більше  одного  року  не  рекомендується,  а коріння  та  ягоди  допускається  зберігати протягом  двох  років.

Плоди лісової суниці  - джерело вітамінів, тому надають неоціненну допомогу в період авітамінозів.  Крім того,  вони сприяють нормалізації  травлення,  збуджують  апетит. Завдяки високому вмісту заліза стимулюють функції кровотворення,  що особливо актуально в разі  великої крововтрати.  Пектинові речовини,  на  які  також  багаті  ці  ягоди, зв’язують токсини  і  солі  важких  металів,  а також прискорюють процес виведення шлаків з організму.  Органічні  кислоти,  що містяться  в  ягодах  суниці,  здатні  розчиняти деякі  види  конкрементів  (каменів).

Кореневища  і  листя  суниці  мають  терпкі (протизапальні) властивості, зупиняють внутрішні кровотечі, підсилюють діурез (сечогінні властивості)  і сприяють відтоку жовчі. Листя суниці зменшує потовиділення,  володіє слабо  вираженими  знеболювальними  властивостями  і  сприяє  регенерації тканин.

Чай  із суниці  готується  із сушеного ферментованого листя.  На заварку (250 мл окропу)  потрібно одну чайну ложку сировини. Вживати  в  період  авітамінозів,  у  разі застуди, при хворобах шлунково-кишкового тракту, захворюваннях печінки  і  нирок.  Суничний чай поліпшує роботу серця і зменшує набряки,  що  з’являються  внаслідок  порушення  роботи  серцево-судинної  системи. А  також  рекомендується  при  порушенні кровотворних  функцій  організму.

Настій  листя.  Вживати  при  підвищеному артеріальному  тиску  (гіпертонії).  На  одну склянку  окропу  додати  20  грамів  подрібненої сировини.  Настоювати  протягом двох годин.  Приймати до чотирьох разів на день по  столовій  ложці.

Відвар кореневищ і листя. Збір готується з  рівних  частин  кореневища  і  листя.  Засіб сприяє  розрідженню  в’язкого  слизу  і  має відхаркувальні  властивості.  Рекомендується при  бронхітах,  особливо  при  переході  в хронічну  стадію.  На  250  мл  води  взяти  20 грамів збору.  Варити  при слабкому кипінні 15  хвилин,  після  охолодження  і  відціджування  довести  кип’яченою  водою  до  початкового  об’єму.  Приймати  три-чотири рази  на  день  по столовій  ложці.

Настій  листя  суниці.  На  склянку  окропу взяти  дві  столові  ложки  сухої  сировини. Настоювати  в  термосі  протягом  ночі.  Пити по третині  склянки  до  п’яти  разів  на день, за пів години до їди. Засіб рекомендується при  сечокам’яній  хворобі  і  у  разі  виразки дванадцятипалої  кишки.

Настій  квіток. До склянки  окропу додати одну  чайну  ложку  квіток  суниці.  Період настоювання  -  шість  годин.  Рекомендується  приймати  при  захворюваннях  серця. Дозування -  по дві  столові  ложки чотири рази  на день.

Протипоказані  плоди  суниці  при  алергії на  них,  нирковій  кольці,  хронічному  апендициті  та  гіперацидних  гастритах.

Оксана Скиталінська//Сільські вісті від 25.06.2021р.

Клематиси: дивовижні ліани

 

Клематис-дивовижна  ліана. Оригінальність цих квітів, їх незвичайний вид викликають захват.

Клематіс-це кущова  ліана, що дає безліч пагонів довжиною до чотирьох метрів, рясно всипаних квітами. На одній рослині може цвісти одночасно до 500 квіток.

Вони не вимагають особливого догляду, не пошкоджуються шкідниками і хворобами. Так як це рослина-ліана, для зростання  їй  потрібна міцна опора. Краще всього, якщо це буде крупнокоміркова сітка з дроту.

Розмножують клематиси вкоріненими живцями. Вони можуть продаватися з відкритою кореневою системою і в контейнерах.  Хороший саджанець повинен мати не менше п'яти товстих корінців довжиною близько 15-30 см.

Розмір квіток. Клематиси бувають дрібно квіткові і великоквіткові. Перші більш невибагливі, а другі виглядають набагато ефектніше. Забарвлення квіток у клематиса різноманітне-біле, жовте, малинове, блакитне, фіолетове і багатобарвне.  Купуючи клематис, зверніть увагу, на яких пагонах у нього відбувається цвітіння.

Клематиси, що квітують на пагонах минулого року, не обрізають на зиму. Вони цвітуть рано, але для них реальна загроза вимерзання. Ці рослини відносяться до груп  клематиса квітчастого і клематиса розлогого. Квітки білі і світлих тонів (наприклад, сорт "Флорида Біколор").

Клематиси, що утворюють квіти як на пагонах минулого року, так і на пагонах цього року, цвітуть з червня-липня до осінніх заморозків. Це група сортів клематисів шерстистого і цільнолистого. Квітки жовті, блакитні, малинові, фіолетові (сорт "Лорд Невілл", наприклад).

Найбільша група сортів-клематиса Жакмана і клематиса фіолетового. Вони цвітуть тільки на пагонах поточного року з липня до морозів. Забарвлення квіток переважно фіолетове і малиново-червоне (клематиси «Жакмана», «Віль де Ліон», «Дороті Велтон» і багато інших).

Дренаж обов'язковий. Для посадки клематиса копайте яму 60x60x60 см. Неродючий грунт потрібно замінити. На дно насипте 10-15 см керамзиту або битої цегли для створення дренажу. Перемішайте з землею відро перегною або верхового торфу, півсклянки комплексних мінеральних добрив, приблизно стільки ж золи і гашеного вапна.

Засипте отриманий грунт в яму до рівня 30 см. На дні нагребіть гірку землі і поставте зверху саджанець, акуратно розправивши коріння в сторони. Коренева шийка рослини повинна бути на 10-15 см нижче рівня грунту. Якщо ви садите клематис навесні, засипте яму не до верху, залиште верхівкову нирку рослини відкритою. Полийте теплою водою. Грунт в яму потрібно підсипати в міру росту пагонів.

Після посадки необхідні регулярні поливи.  За звичай  досить поливати один раз в тиждень. При сонячній і сухій погоді поливають частіше. Ґрунт мульчують перегноєм, торфом,  не насипаючи на пагони. Зростаючий пагін  спочатку закріплюють на опорі і надають йому потрібний напрямок. Надалі рослина буде сама чіплятися і рости вгору. На висоті 0,7 м пагони прищипують для утворення бічних пагонів.

Два рази на місяць рослини підгодовують розчином мінеральних або органічних добрив-коров'яку або курячого посліду (1:10) з розрахунку 10 л на один кущ. Восени підгодівлі і полив скорочують, щоб загальмувати ріст рослини і поліпшити його підготовку до зими.

Особливості обрізки. Клематиси, квітучі на пагонах минулого року, на зиму не обрізають. Їх пагони знімають з опор, укладають на землю (можна згорнути кільцем), накривають, засипають листям (після настання стійких морозів).

Клематиси, що утворюють квіти на пагонах минулого року та й поточного року, обрізають на половину їх довжини, укладають на землю і вкривають на зиму. Якщо ви не знаєте, якого типу у вас клематис, краще за все обрізати і укрити його саме так.

Клематиси, квітучі на пагонах поточного року, обрізають  на висоті 20-30 см від землі. З настанням заморозків рослини підгортають і вкривають.

Розгортати рослини, піднімати пагони і кріпити  їх до опор слід в кінці квітня або початку травня. Бруньки у клематисів починають проростати  рано, але невеликих заморозків вони не бояться. При встановленні теплої погоди рослини поливають і підгодовують. У цей час вони починають швидко рости - до 7-10 см за добу. Полив розросшогося клематиса повинен бути рясним-відро води на кущ. Раз на два тижні дорослі рослини підгодувують (після поливу) органічними або мінеральними добривами, виливаючи піввідра розчину на один кущ.

На початку росту, коли листя ще не повністю розгорнулись, пагони клематисів погано чіпляються за опору. Вони можуть скручуватися між собою, по цьому їх потрібно своєчасно  розправляти. Кожен пагін  підв'язують в двох точках до опори, надалі вони чіпляються самі.

//Современная жизнь №18 (384) від 02.05.2012 г.