Чому в яйця один кінець загострений, а інший тупий?

 

А й справді,  чому  яйце,  наприклад,  не  кругле?  Виявляється,  у  цьому також мудра задумка матінки  природи.  І  вона полягає, як стверджують учені, не  лише  у  біологічній доцільності,  тобто  необхідності  для  розвитку плода  в середині...

Як  ви  знаєте,  птахи, земноводні, плазуни відкладають яйця не  лише  у глибоких  кубельцях і  норах.  Нерідко це  трапляється  і  на  гладких, скелястих  виступах над морем  чи  бурхливою  річкою. Або  ж  у  зовсім  не глибоких заглибинах у ґрунті.  Зазвичай кладку охороняють  і  висиджують  батьки. Може  так  трапитися,  що  їм  знадобиться  ненадовго, а все ж відлучитися  від дитинчат.  А тим часом  може  налетіти  буревій. Або ж якась тварина пробіжить, зненацька  розбурхавши  кладку... Якраз така форма дозволяє яйцю не відкотитися далеко  від місця насиджування. А якби  воно  було  правильної,  симетричної, форми  (наприклад, кругле),  то  могло б  покотитися  далеко  просто  по схилу  чи  якійсь прямій  твердій поверхні. 

Несиметрична  ж форма  змушує яйце  крутитися по колу (можете провести  такий експеримент  удома, покотивши яйце по  поверхні  столу). Тобто  якщо  воно знаходиться,  приміром,  на  краю  прірви,  то  шансів відкотитися далеко і  впасти вже значно менше. Так природа турбується про збереження  яйця  і його  вмісту.

//Сільські вісті №30 (29878) від 23 квітня 2021 р.

Красуня-годувальниця

 

Яка  рослина  родить яблука?  Кожний упевнено  відповість:  «Ну, звичайно,  це яблуня».  Втім,  і  на  горобині  ростуть  яблука, тільки  мініатюрні...

Це  дерево  з  гладенькою  сірою  корою можна назвати всюдисущою рослиною, адже воно  росте  повсюди  у  світі,  оскільки  має просто унікальну здатність пристосовуватися до  довкілля.  Чим  тепліший  клімат,  тим більша висота, якої може досягати горобина. Зокрема,  у  теплих  умовах  ця  рослина  виростає до  15  метрів,  а в холодних  і  суворих рідко  досягає  хоча  б  одного  метра.  До речі,  горобина  здатна  рости  навіть  у  вічній мерзлоті...

Той, хто восени або рано  навесні посадив молоде  деревце  горобини,  залишив  після себе  добру  згадку  на  цілих  300  років.  А  то й більше.  Саме стільки літ живе ця  рослина, з  яких  добрих  два  століття  ще  й  щороку плодоносить.  Причому  20-річна  горобина уже  здатна  приносити  до  сотні  кілограмів ягід  щорічно.

Нині, у  розпал  зими,  ці дерева  видаються особливо  гарними.  їхні  багряно-зелені  віти нині  аж  угинаються  від  рясних  кетягів  яскравих  коралово-червоних ягід,  що за формою і  внутрішньою будовою є не чим  іншим, як  мініатюрним  яблуком.  Знаєте,  скільки таких плодів уміщується в одному горобиному кетязі?  Буває  по-різному.  Залежно від  виду від  50  до  200.

Зазвичай  кулясті  ягоди  горобини,  які  достигають  у  вересні,  втрачають свою  гіркоту вже  з  настанням  перших  приморозків.  До речі,  таку ж дію на них справляє і  тримання вдома у  морозильній  камері  холодильника. Хоча  і  взимку  горобині  плоди  залишаються дуже  терпкими.  Проте  вони  дуже  корисні, бо містять чимало поживних для людського організму  речовин.  Як-от  кислота,  яка  є природним  антисептиком.  Приміром,  у  цих ягодах значно більше,  ніж у лимоні,  вітаміну С,  який  «відповідає»  за  імунітет  людини,  її стійкість до  різних застудних  недуг.  І  за  каротином  теж  випереджують  моркву...  Тож недарма  ці  ягоди  називають  справжньою коморою  вітамінів.  До  того  ж  із  першими приморозками  вони  не  осипаються,  не  засихають і  не  гниють.  Ось чому  багато хто з людей  ласує  свіжими  ягодами  горобини. Навіть варення з них варять.  А ще  господині їх сушать,  затим  перемелюють  на борошно і  додають у тісто,  коли  печуть  пироги  та паляниці.  Це надає випічці особливого аромату. Використовують горобину і при  виробництві мармеладу  та  пастили...

Загалом  же  горобина - одвічно  лісова рослина,  яка  зазвичай  росте  у  підліску або другому  ярусі  хвойних  і  мішаних  лісів. Також її можна зустріти  на галявинах та узліссях.  Це  тіньовитривала  рослина.

Холодної  і  голодної  пори  для  звірів  і птахів  горобинові  ягоди  є  надзвичайно  цілющою  поживою.  Дуже  люблять  ласувати ними  лосі,  косулі,  білки,  куниці.  Нерідко прибігають до дешева  підібрати опалі  ягоди зайці  та  лисиці.  Й  навіть  вовки - їм  теж потрібні  вітаміни. А птахів горобинові  плоди  просто  рятують  від  голоду.  Кого  тільки  не побачиш  на  горобині  взимку  -  рябчиків, глухарів, сорок,  куріпок, тетеруків, омелюхів, снігурів,  сойок,  ворон,  синичок...

Однак  і  крім  ягід  горобині  є  ще  чим  похвалитися.  Хоча  б  деревиною.  З  неї,  дуже важкої  і  твердої,  досі,  буває,  виточують деталі  машин  і  колеса  для  возів.  А  з гнучкого  гілля  і  тонких  стовбурів  умільці майструють  чудові  плетені  меблі  -  крісла, столи, скрині, альтанки. Для цього горобинові віти  вимочують  в  окропі,  щоб  можна  було легко  здирати  кору.  Тим  часом  остання містить  цінні  дубильні  та  інші  корисні  речовини.  Вони  стають  у  пригоді  чинбарям  для вичинки  шкур  і  фармацевтам  для  приготування  ліків.

Попри  всі  названі  корисні  для  людини достоїнства горобини,  водночас вона і дуже гарна  будь-якої  пори  року.  Недарма  художники одвічно залюбки зображують її на своїх  пейзажах.  Надто  з  кетягами  дозрілих плодів...

До  речі,  чи знаєте  ви, друзі-читачі,  що  горобина  є  хоч  і  далекою,  та  родичкою  не менш  прекрасної квітки - троянди?  Це дерево  належить  до  родини  Rosaceae - розових,  трояндових  рослин.  Мабуть,  тільки вчені-ботаніки  можуть  назвати ознаки, чому вони  є  родичами.  Та  все  ж  приємно  це знати.  А ще більша насолода - милуватися цими чудовими рослинами, які  прикрашають світ,  рятують  звірів та  птахів  од  голоду,  ще й  дають чималу  користь людям.

Заняття для ведмедів

    

   Минула  зима  була  особливою  для  мешканців центру  реабілітації  Національного  природного  парку  «Синевир».  Із  23 бурих ведмедів,  які  тут  живуть, аж  ніяк  не  асі  залягли  у зимову  сплячку.  А  ті,  що не  зрадили  звичці,  заснули  зовсім  ненадовго  -  на два-три  тижні.

Головна  причина  цілорічної  бадьорості  звірів  - достатня  кількість  корму впродовж  усієї  зими.  До того  ж  снігу  тут  випало  небагато, сонце  сяяло мало  не  щодня, температура плюсова  -  ось лісові  мешканці  й  не  засинали.

Центр  реабілітації  бурих ведмедів  заснували  рівно  10 років  тому.  До  цього  спонукали часті  випадки  потерпання тварин  од  стихійного  лиха, жорстокого  поводження  з  ними  людей,  потреба  в  місці для  утримання  конфіскованих звірів  і  затриманих на кордоні через  порушення  природо­охоронного  законодавства. І,  звісно  ж,  для  відтворення їх  популяції.  Ландшафтні  та кліматичні  умови  синевирського  парку якнайкраще  відповідають  природному  середовищу  бурих  ведмедів.

Нині  в  Україні  цих  звірів нараховується  близько  300. Ще  певна  кількість  утримується  в  неволі.  Прикро,  що не  для  всіх  із  них  створено належні  умови.  Центр  реабілітації  узяв  під  свій  захист  тварин,  що  зазнали  жорстокого  поводження.  Але  тільки цим  співробітники  закладу  не обмежуються.  Їхня  мета  -  поглиблювати  вивчення  життєдіяльності  цього  виду  хижаків  в  Україні,  сприяти  відтворенню  природної  популяції.  Матеріали досліджень слугуватимуть  подальшому  розвитку природо-охоронної,  наукової,  еколого-просвітницької  та  рекреаційної  роботи.

Для  проживання  бурих  ведмедів, відведено  12  гектарів  лісу.  Їх  групами  і окремо  по  одному  в  спеціальних  клітках  і  секціях  відповідно  до  віку  й  стану  здоров’я.  Також  тут  є  басейни  і барлоги.

Для  прискорення  адаптації тварин  до  нових  умов  життя працівники  центру спорудили навіть  ігрові  конструкції.  З новачками  вони  ще  й  проводять  заняття.

Василь Садовий// Сільські  вісті № 23 (19871) від 30.03.2021 року

Пташиний спів зачаровує

 

В  Україні  близько  350  видів  осілих, постійно проживаючих та перелітних птахів. Мабуть,  нема  такого  куточка  на  території наших  ландшафтних  зон,  де  не  було  б представників  пернатого  світу.

Чимало  наших  птахів  мають  приємний  і мелодійний  голос.  Це  переважно  представники  роду  горобиних.  Серед  зерноїдних  найкраще  співають  чиж,  щиглик, коноплянка.  В їхніх  мелодійних  піснях  є  і глибокі  трелі-посвисти,  і  дрібні  «удари».

Загалом  птахи  мають винятково широкі акустичні  можливості.  Вони  вміють  моделювати« звуки,  змінювати  їхній  тембр, утворювати  з  них  різні  комбінації.

Скількох поетів  і  композиторів  надихнув пташиний  спів!  А  скільки  людей  із  насолодою слухають щебетання  і трелі  пташок у  запису,  колекціонують  такі  надбання, створююті спеціальні  фонотеки.  Засновниками  нашої  «музичної  орнітології»  є  Б. М. Вепринцева  та  Р. М. Наумова.

Звуки,  що  їх  можна  почути  від  птахів, - це  недосліджена  царина  знань.  Із 8600  видів  пернатих,  що  живуть  нині  на землі,  зацисано  голоси  лише  третини. Решта  чека»  своїх  дослідників.  Тому, зустрівши десь  у  лісі  чи  полі  якогось птаха,  неапоспішайте  проминути  його, придивіться,  прислухайтеся.  Порівняйте його  з  відомими  вам  птахами,  і  ви  зможете  перісаідчитися,  наскільки  різноманітна  и  неповторна  природа  у  своїх виявах.

Слухаючи  спів  пташок,  дратівливі  люди стають  спокійнішими,  діти  швидко  засинають.

Щиглик,  або  щиголь, -  чи  не  найкрасивіший  наш  птах.  Великі  яскраво-жовті плями  на  крилах,  дві  світло-коричневі чималі  плями  на  світлих  грудях,  чорні пера  крил,  хвоста  і  тімені  роблять  його неповторним.

Щигликів  часто  тримають  удома  як кімнатних  птахів.  Пісенька  самця  нескладна,  але  приємна,  мелодійне  щебетання  закінчується  протяжливими  свистячими  звуками.

У  неволі  птах залюбки  поїдає  канаркове насіння,  просо,  насіння  лопуха,  льону, чортополоху,  вільхи,  берези.  Взимку пернатим  дають листочки  традесканції,  шматочки  яблука.  Треба  також  згодовувати мурашині яйця, борошняних черв’яків,  кухонну  сіль,  а  влітку  ще  й  листя  кульбаби.

//Михайло Хащівський-Гуй. Сільські  вісті  №32 (19880) від 30.04.2021 р.

Чому коти відгукуються на «киць-киць»?

 

Тому  що  звуки  саме  цього буквосполучення у муркотливих пухнастиків асоціюються  з ласкою і людською добротою. Тварини  пізнають  значення  цього сигналу  на  власному  досвіді, адже невдовзі  після  нього вони зазвичай отримують від людини щось їстівне або ж просто ніжну ласку.

Щоправда,  на  «киць-киць» або  «кс-кс»  Мурчики  відгукуються  там,  де люди  розмовляють українською.  У той  час  як американська  кішка,  найімовірніше,  відгукнеться  на  «кіті- кіті», угорська  - на  «ціц-ціц», турецька  - на  «пісі-пісі»,  німецька  -  на  «мітц-мітц»  або «біз-біз»,  японська  -  «ойде-ойде»,  польська  -  на  «кіча-кіча», нідерландська або грецька  -  на  «пс-пс»,  італійська  - на «мічіо-мічіо», французька - на «міну-міну»... Водночас араби покличуть свого пухнастика словами  «киш-киш»,  корейці  - «набія-набія», китайці та індійці -  «м’яо-м’яо»...

//Сільські вісті №28(19876) від 16.04.2021 р.

Перець або Відігнати слона

 

Проте, що з болгарського перцю можна робити  смачні  страви,  знає  кожен. Втім, які проте, що гострим перцем посипають різноманітну їжу.  Але  перець можна використовувати й в інших цілях...

Зі стручків болгарського перцю, приміром, можна зробити живильну маску для обличчя. Потрібно лише пропустити перець крізь м’ясорубку, змішати з морквяним або капустяним соком і нанести на обличчя. Це дозволить наситити шкіру вітамінами й повернути їй колишню свіжість.

В Індії однорічна дитина з’їдає щодня по 15 стручків перцю чилі. Заповзятливі батьки  показують свого  малолітнього йога за гроші й непогано заробляють.

Жителі Ботсвани за допомогою того ж чилі відганяють слонів від сільськогосподарських рослин. Особливо ефективно підпалювати насадження перцю - слони  не звикають до їдкого диму чилі,  як це часто трапляється з голосними звуками  (деякі африканці усе ще відганяють слонів у дідівський спосіб - стукаючи в барабани).

За допомогою спиртового розчину гіркого перцю можна перемогти шкідливого кліща, що вражає бджіл і завдає відчутної шкоди населенню вуликів.

У культурі є дві групи сортів перцю - солодкий,  або овочевий,  і  гіркий,  або пряний. Останній, у свою чергу, підрозділяється на гострий, який використовується у свіжому або сухому вигляді як приправа до страв, і напівгострий - застосовується для засолювання,  готування маринаду.

Перці вимогливі до тепла, а тому розміщують їх натакій, що прогрівається сонцем, захищеній від вітру ділянці, бажано біля південної стіни якоїсь будівлі.

Не можна під перці вносити свіжий гній і добрива із вмістом хлору. При надлишку азотних добрив рослини утворюють потужну вегетативну масу, різко знижуючи врожай плодів.

Розсаду краще вирощувати в горщиках і стаканчиках, тому що рослини погано переносять пересадження. Якщо ж використовується безгорщечкова розсада, то потрібно стежити за тим, щоб вона висаджувалася на ту ж глибину, на який вона перебувала в парнику.

На ділянку перці треба висаджувати з міжряддями 50-60 см і з  відстанню в ряду 20-25 см, розміщуючи на 10 м² по 70-90 рослин. Гострий перець можна садити густіше.

Поливайте перці при посадці, через 4-5 днів після неї; до періоду масового збирання - через 8-10 днів, а потім після кожного збирання. Поливати краще по борознах при нормі 400-450 л на 10 м².

Перше підживлення проведіть через 12-15 днів після  висадження розсади, друге - у період масового утворення плодів і третє - через 15-20 діб після другого.

Постарайтеся дати в підживленні 4- 5 кг на 10 м² коров’яку або 15-17 кг перебродженого пташиного посліду, додайте до них, якщо можна, 0,1-0,15 кг суперфосфату.

Велике  поширення  одержала  кімнатна культура декоративного гострого перцю з компактним кущем і дрібними плодами. Два-три кущі цієї рослини прикрасять вашу кімнату й забезпечать родину на цілий  рік гострою  вітамінною приправою.  Вирощувати  його треба в горщиках заввишки 17-20 см, наповнених родючою землею,  які слід розміщувати на південних вікнах, а в короткі зимові дні досвічувати настільною лампою. Якщо рослини «жирують», формуючи  велику масу на шкоду плодам, їх варто злегка підсушити, не поливаючи кілька днів. 

Всепроникні промені

 

Уявіть:  до самого  кінця  XIX століття лікарі  вивчали  будову організму та  різні прояви  хвороб лише обмацуванням  пацієнтів та  при розтинах  мерців. Доти  не існувало  навіть  найпростіших  рентгенапаратів.

Принцип  їх дії такий.  Пацієнта поміщають між джерелом радіоактивного випромінювання (дуже слабкої потужності)  і екраном чи фотоплівкою.  Вільно проникаючи через м’які тканини організму,  рентгенівські  промені  ніби суцільно «прошивають» тіло  людини,  залишаючи  на екрані  чи  плівці  чорно-білий слід.  У  такий  спосіб  можна швидко  діагностувати  недугу чи  ушкодження...

Вважається, що ці промені відкрив  німецький  професор  фізичного інституту міста Вюрцбург Вільгельм  Конрад  Рентген.  Із підручника  фізики  відома  така історія. Якось увечері 8 листопада 1895  року  у  своїй  лабораторії фізик  Конрад  Рентген  експериментував  із  індукційною  котушкою, що виробляє струм високої частоти, та вакуумною трубкою. Він звернув увагу на дивне явище. У темряві  при  подачі  струму високої напруги у вакуумну трубку, загорнуту в чорний  папір,  з’явилося «холодне світло». Як з’ясувалося,  це  світився  аркуш  картону, вкритий шаром хімічної речовини  - барієвої солі.  Вчений відважився  поставити  на  шляху між увімкненою вакуумною трубкою  й  екраном  свою  руку.  Моторошне  видовище:  на  екрані з’явилися  рухомі  кістки  його власної руки!

Рентген зрозумів,  що при  роботі трубки виникають якісь невідомі  науці сильно проникаючі промені.  Він назвав їх «ікс-променями»  і  понад місяць досліджував їхні  властивості. Тоді світ і побачив перший рентгенівський знімок.  На  ньому  відображено кисть руки  дружини  Рентгена з обручкою.  За  своє  відкриття 1901  року  Вільгельм  Рентген отримав першу Нобелівську премію з фізики.

Однак насправді, виявляється, ікс-промені  відкрив  зовсім  не  Рентген.  На початку  1890-х рентгенівське випромінювання  виявили  у  своїх  дослідженнях  англійський  фізик  Вільям  Кукс та  його  асистент,  німецький учений  Йоганн  Гітторф.  Та,  не знайшовши вагомих аргументів,вони  не  стали  його  досліджувати.

Ще  задовго до  Рентгена  природу «холодного світла» досліджував  і  фізик  українського  походження Іван Пулюй.  1881  року він  винайшов  прилад,  який  виробляв  ікс-промені.  Такі  трубки стали  відомі  як  «лампи  Пулюя», їх  почали  виготовляти  серійно. Одну з  них Пулюй  особисто подарував Рентгену.  І саме Пулюй, а не Рентген  першим  продемонстрував здобуті з допомогою таких  трубок  високоякісні  рентгенівські  знімки  різних  предметів, скелета жаби і дитячої руки. Остаточні  результати  досліджень Пулюя  тоді  вийшли  окремою книгою,  а  Лондонське  королівське товариство визнало це «найвидатнішим досягненням світової науки»...

Однак свого часу газети Європи і  Америки  чомусь  підхопили  і рознесли новину саме про «всепроникні  промені  Рентгена».

Рентгенівські  промені  досить швидко знайшли широке застосування  у  медицині.  Вже  11 січня  1896  року англійський  лікар Джон Едвардс з Бірмінгема застосував рентгенівський знімок для пошуку голки, що застрягла під шкірою пацієнтки. При цьому він  використав  катодну  трубку професора  Пулюя.  На  той  час вона  була  єдиною  з  відомих, що  давала  інтенсивне  рентгенівське  проміння.

Сьогодні  вже  жодний  лікар не обходиться в діагностиці без рентгену.  А  згадаймо  гордість фармацевтики  -  антибіотики, що  врятували  життя  мільйонів людей.  Мало хто знає,  що пеніцилін,  одержаний  на  початку 1940-х років, який був дорожчий за золото,  вдалося здешевити  і зробити загальнодоступними ліками саме завдяки ікс-променям. Бо це вони  «змусили» потрібний грибок  стрімко  рости  й  розмножуватись.  Сьогодні  рентгенівські  апарати  контролюють герметичність  океанічних  лайнерів,  літаків,  космічних  супутників,  підводних  човнів.  Навіть на  митницях  в  аеропортах знайшлася їм відповідна робота там  вони  «просвічують»  багаж пасажирів.  Побачене  «всевидячим оком» (включаючи гребінці зубні  щітки  і  навіть найдрібніші камінці  в  ювелірних  виробах проектується на екран монітора перед  яким  сидить  працівники служби  безпеки.  Так  рентген  ще й «ловить» контрабандистів.