Морська капуста

 

Насправді  це  ніяка  не  капуста,  а  різновид  бурих  водоростей  (ламінарія),  який людина здавна  вживала  в їжу  і  застосовувала  як лікарський  препарат.  У чому ж користь  морської капусти?

До  складу  цієї  водорості  входять  альгінати,  маніт,  білкові  речовини,  вітаміни, мінеральні  солі,  мікроелементи.  Вона багата на вітаміни  А,  С,  Е,  й,  РР  і  групи  В.  Усі  необхідні для людини мікро- і макроелементи легко засвоюються.

Але славиться ламінарія передусім  високим умістом йоду. Вживання лише 30 грамів цієї  рослини  здатне  поповнити  дефіцит йоду в організмі  людини.

Морська капуста підвищує працездатність і  допомагає  відновити  сили,  а  також  вважається гарним засобом для профілактики атеросклерозу.  Зауважимо,  що  японці,  які щодня поїдають ці водорості, значно менше страждають  від  цього  захворювання,  ніж інші  народи.

У  медицині  використовується  морська капуста сушена у вигляді  порошку, користь якої  виявляється  при  профілактиці  зоба, як проносний  засіб для  поліпшення  перистальтики кишківника при запорах і  колітах, а також  інших захворюваннях.

Крім того, вона нормалізує процес обміну речовин, перешкоджає утворенню тромбів, регулює водно-сольовий баланс в організмі і рівень холестерину  в  крові.

Лікувальні  властивості  морської  капусти цінуються  в багатьох куточках земної кулі. Про її корисний  вплив  на організм людини знали  ще  в  Стародавніх  Китаї  та  Японії. Сьогодні  цей екзотичний  продукт є в меню кожного,  хто  хоче  бути  здоровим.  Цю  водорість  називають  морським  женьшенем через  унікальний  і  життєво  необхідний мікроелемент  йод.

Ще  в  ній  присутні  фолієва  і  пантотенова кислоти.  Морська мешканка на 20 % складається  з  фруктози,  багата  на  полісахариди.  Вона чудова і незамінна в лікуванні і  профілактиці  захворювань  щитоподібної залози,  виявляє  корисні  властивості  при ішемічній  хворобі  серця,  рекомендована медиками  і  народними  цілителями  при  підвищеному тиску й атеросклерозі судин.  Відомо,  що  японські  жінки  практично  не хворіють  на рак  молочної залози.

Якщо  говорити  про  побічні  ефекти  від прийому морської капусти, то їх немає, якщо правильно  готувати  і  вживати  водорість  у помірних  кількостях.  Крім  інших  переваг, людський  організм  завдяки  їй  очищається від токсинів, знижується рівень холестерину. У  клітинах  водорості  виявлено  речовину  - антагоніста холестерину. І якщо рівень речовини в крові вище норми, то морська водорість вплине на шкідливі відкладення і, розпадаючись,  вони виводитимуться з організму.

Славиться  вона  й  бактерицидними  властивостями,  її  склад  подібний  до  складу  лікувальних грязей, тому придатна для лікування запальних  процесів  жіночих  органів.  У  косметології популярні маски й обгортання, вони справляють омолоджувальну дію на шкіру.

Морську капусту можна купити в сушеному вигляді,  мариновану  і  заморожену  в  брикетах,  в  цьому  разі  вона  зоерігає  всі  свої природні  якості.  Менш  корисна  ламінарія у  вигляді  консервів.

Сушена бере активну участь у нормалізації обміну  речовин,  сприяє  зниженню  ваги, підвищенню  імунітету.  Вона  лікує  захворювання  серця  і  судин,  нормалізує  роботу центральної нервової системи, корисна для кісток.  У  переліку  хвороб,  при  яких  вживання  водорості бажано, й аденома передміхурової  залози.  А  завдяки  ферментам  і пектинам  ефект  від  лікування  шлунково-кишкового  тракту  перевершує  всі  очікування.

Під  час  вживання  в їжу  такого  чудового продукту відбувається виведення радіонуклідів, важких металів і залишків антибіотиків. Натуральні  ліки  здатні  вплинути  на  мікрофлору кишківника і  мають глистогінну дію.

Сушену капусту зберігають у сухому прохолодному  місці  в  темному  приміщенні. Термін  її  зберігання  може  бути  до  трьох років.  У такому  вигляді  можна  використовувати як компрес при артритах та шкірних захворюваннях. Для  цього залити  гарячою водою (пів літра), укутати, настояти, віджати і  прикласти на хворе місце. Зверху прикрити поліетиленом  і  теплим  пледом.  Компрес знімають через дві-три  години.

Вміст понад 40 вітамінів у капусті, добутій у  морі,  сприяє  омолодженню  організму, продовженню життя.  Регулярне її вживання уповільнює  розвиток  склерозу.  Особливо корисна  вона  для  дітей,  оскільки  живить мозок,  організм  стає  витривалішим,  поліпшуються  пам’ять  і  зір.

Збалансований  природний  комплекс  вітамінів  чинить  опір  порушенням  у  роботі нервової системи,  підвищує фізичні  можливості.  При  зобі,  недокрів’ї  і  захворюваннях очей  -  це перші ліки.  Поліпшення можна констатувати  вже з  перших тижнів вживання.

Чи  можна морську капусту рекомендувати матерям, які годують грудьми? Дефіцит йоду у вагітних і молодих матусь особливо відчутний,  тому  ламінарія  у  невеликій  кількості буде  корисною  для  них.  Для  організму  молодої мами  і  плода  водорість  потрібна  протягом  усього  періоду  перед  пологами.  Вона має  масу  цінних  переваг,  оскільки  йод  нормалізує гормональний фон, усуває депресію, виводить  токсини,  лікує  легені,  зміцнює скелет малюка і кісткову систему матері. Корисне вживання в їжу ламінарії ще й через її здатність зменшувати  в’язкість крові.

Як  варити  морську  капусту?  Для  приготування  сушеної  ламінарії  необхідно  ретельно перебрати листя  і залити холодною водою  на  12-15  годин.  Після  цього  добре промити під краном і варити дві-три години. Щоб  приготувати  страву  із  цього  замороженого  продукту,  його  слід  спочатку  розморозити,  затим  гарно  промити  під  проточною  водою  і  варити  у  підсоленій  воді приблизно 20 хвилин.  Після процесу варіння необхідно  ще  раз  ретельно  промити  проточною  водою.

Але  при  всій  очевидній  користі  не  варто забувати  і  про  шкоду  морської  капусти. Вона  протипоказана людям,  які  мають  непереносимість  йоду  і  деякі  захворювання: проблеми з нирками, геморой, туберкульоз, гості Форми захворювань травної системи.

Ламінарію не можна їсти при фурункульозі, кропивниці та хронічному риніті.  Шкідливе також  тривале  і  надмірне її вживання.

Оксана Скиталінська//Сільські вісті від 06.01.2021 р.

Який плазун найменший на планеті?

 

На сьогодні найменшим плазуном у світі серед відомих ученим є хамелеон виду Brookesia nаnа. Цю покриту лускою рептилію  із  родини  ящірок, яка вилуплюється з яєць і наділена просто дивовижною здатністю змінювати забарвлення свого тіла  відповідно  до  навколишнього  середовища, до  речі,  зовсім  нещодавно  уперше  виявили  на острові  Мадагаскар,  розташованому  в  західній частині  Індійського  океану,  біля  східного  узбережжя Африки.  А пощастило зробити таке сенсаційне  відкриття  (ще  б  пак,  у  наш  час  украй рідко вдається виявити новий вид живих істот на планеті)  німецьким  дослідникам  із  державного зоологічного  інституту  Мюнхена,  які  вирушили на  далекий  острів  в  експедицію.  Про  свою знахідку  вони  повідомили  у всесвітньому науковому журналі  Scientific  Reports.

Тільки уявіть: ці хамелеони розміром із людський ніготь.  Так,  довжина  тіла  дорослих  самців  щонайбільше сягає  13,5 мм. Хіба що самочки трохи більші, але ненабагато, всього на кілька міліметрів. Але всі вони виявилися просто неперевершеними маскувальниками. А ще вразили чіпкістю і силою своїх ну просто манюніх хвостів.

Названих  ящірок,  які  навіть  менші  за  наших польових коників-стрибунців, ще тільки належить детально  описати  і  дослідити.  І  ця  робота  вже розпочалася, адже тепер треба занести  про  них дані  до  енциклопедій,  різних  природних  довідників...  А  оскільки  хамелеони-орукезійки  мешкають  у  тих  районах  Мадагаскару,  де  нині активно  вирубуються для  потреб людей ліси, то вчені запропонували відразу присвоїти їм міжнародний  статус  виду,  який  перебуває  на  межі знищення.

Однак дослідники  не  планують зупинятися  на відкриттях, а також хочуть надалі пізнавати еволюційні  процеси  тваринного  світу  Мадагаскару, який  сьогодні  просто  вражає  рослинним  і  тваринним  різноманіттям.

//Сільські вісті №9 (19857) від 05.02.2021 р.

Скільки важить крапля води?

 

А  й  справді,  скільки  може важити  крапля  води,  що, буває, зривається з носика не до кінця закрученого крана чи, скажімо, з листочка  після  дощу?

Зазвичай,  відповідаючи  на це запитання,  вчені-фізики  починають мудрувати.  Мовляв,  крапля  -  це  малесенький  об’єм  рідини, здатний утримуватися певний  час  у  просторі  завдяки  силам  поверхневого  стягування, її  вага  залежить  од  чистоти води,  її  температури,  умов  довкілля,  зрештою  -  величини самої краплі.  Проте ми  візьмемо за  взірець  стандарти,  прийняті у  фармакології,  де  складники рецепта відмірюють і  краплями. Наприклад,  інколи  лікарі  призначають  пацієнтам  такі  речовини, котрі справляють дію вже в  дуже  малому  об’ємі.  Як-от солі  металів,  йод,  мінеральні  кислоти  тощо.  Їхньою  розчинною  речовиною  часто  слугує вода.

Крапля  цієї  рідини  вміщує 0,05 мілілітра і  важить 0,08  грама.  Саме  таку  міру  й  прийнято вважати  фармацевтичною.

Відтак в одному мілілітрі  води міститься  20  крапель.  А  в  одному  кубічному  метрі  їх  аж 12500000  - 12 з половиною мільйонів!

Мавпочка-крихітка

 

Довгоп’ят - така дивна  назва у  цієї  не  менш  чудернацької  мавпочки,  що  важить...  не більш  як  150 грамів.  Менше пачки  вершкового  масла!  Зустріти її  можна у тропічних лісах  Південно-Східної Азії,  на островах Малайського архіпелагу.  Основна популяція  зосереджена на  Борнео.  Поширені  довгоп’яти  на островах Суматра,  в Таїланді,  Камбоджі, Індонезії та  на Філіппінах.

Тварину  вирізняють  велика голова  з  «жаб’ячою»  мордочкою, здатна повертатися  майже на 360°, та голі  воронкоподібні рухливі  вуха.

Прикметні  в істоти  й  кінцівки, довжина  яких  удвічі  більша  за довжину тіла разом  із головою. За їх допомоги довгоп’ят може сильно  відштовхуватися,  стрибаючи  з дерева на дерево.  Перед тим як опуститися  на гілку, він  ще й здійснює  перекидання у  повітрі.  При  цьому  за  балансир  слугує  хвіст,  теж  голий, лише  із  китичкою  на  кінці, значно  довший  за  тулуб.  Так, останній  виростає до  16 сантиметрів,  а  хвіст  -   до  30.  На кожній  кінцівці  довгоп’ят  має по п’ять довгих тонких пальців, що  закінчуються  нігтями.  Хіба що  крім  другого  і  третього пальців ніг  із гострими  кігтиками,  якими  тваринка  вичісує шерсть.  Вона м’яка  і  дуже  пухнаста буруватого або сіруватого відтінку.

Однак найупізнаванішою  «візитівкою»  тварини  все  ж  є  її очі. У  співвідношенні до розміру тварини  вони  величезні - діаметром  до  2  сантиметрів.  Очі дивляться  прямо  вперед,  їхні зіниці  так  само  великі  і  майже нерухомі.  Очні  западини  займають більше  місця,  ніж  відводиться  під  мозок,  та  й  скільки там того мозку - чотири  грами. До того ж жовті очі довгоп’ятів світяться  в  темряві.  Щ об  побачити  здобич,  їм  необхідна  мінімальна  кількість  світла.

В  природі  довгоп’яти  живуть парами  або  маленькими  групками  по  вісім-десять  особин. Зазвичай  удень  вони  сплять  у лісі,  міцно  вчепившись за гілки дерев  або  примостившись  у дуплі.  Прокидаються  в  надвечірніх  сутінках  і  вирушають  на пошуки  їжі,  швидко  і  вправно перескакуючи  з  дерева  на  дерево.  Харчуються їжею виключно  тваринного  походження - комахами,  павуками,  невеликими  птахами,  ящірками,  кажанами,  зміями.  Інколи,  щоправда, спускаються  на землю, де  полюють  на  крабів  і  дрібну рибу.  Підмічено: довгоп’яти охоче поселяються  у прибережних заростях  біля  річок  та  морського  узбережжя.

Раз  на  рік  самка  довгоп’ята народжує одне дитинча,  вкрите густою  шерстю,  яке  вже  має широко  розплющені  очі.  Попервах  самка  переносить  дитинча у зубах, як кішка кошенят. Вирушаючи на пошуки їжі,  вона залишає  маля  одне,  проте  невпинно  із  ним  перегукується.  У тижневому  віці  дитинча  куштує тверду їжу і  поступово полишає молочне харчування.  Ці тварини вважаються турботливими батьками.  Дитинчата  живуть  разом із матір’ю доти, доки не з’явиться  наступне покоління  малюків. Лише  тоді  вони  вирушають  на пошуки  власних  володінь...

Такий  спосіб життя дає можливість  тваринці  доживати  до 10-12  років.  їхніми  основними ворогами  у  природі  є  сови.  А  ще - люди,  які  не  тільки  нещадно вирубують тропічні ліси, рідну  домівку  довгоп’ятів,  а  й полюють  на  їхнє  м’ясо.  І  не тільки.  Вони  ще  й  жертви  забобонів  місцевого  люду.  Існує повір’я,  що їхні  очі - чудодійний  засіб  від  очних  захворювань.  Насправді  це  не  так.  Іще цих тварин  прагнуть  приручити для  утримання  вдома.  Хоча  відомо,  що  в  неволі  довгоп’яти не живуть.  Нині  цих тварин  залишилось  так  мало,  що  їх  занесли  до  Червоної  книги.

Чому деревина не тоне у воді?

 

А  й  справді,  спробуйте  самотужки  підняти  колоду, наприклад,  зрубаний  стовбур великого  дерева.  Він  просто непідйомно  важенний!  А  тим часом,  хоч  би яка товстелезна і  довгезна  була  ця  колода,  а вона  все  одно  не  потоне  у воді,  коли  її  кинути  в  річку. Ба  більше,  часом  ніби  з  легкістю  попливе  за  течією...

Секрет  цього явища у щільності  води  і  самої  деревини. Щільність  -  це  відношення маси  фізичного  тіла  до  його об’єму.  Щільність  води  дорівнює  одиниці  (1 г/см³), а щільність більшості  порід дерев  - менше  одиниці.  Тому вода  ніби  виштовхує  колоду.

Втім...  Все  ж   є  дерева,  які тонуть  у  воді.  І  знову-таки: причина  цього,  як  ви  вже  можете  здогадатися,  в  тому,  що їх  щільність  більша,  ніж  щільність  води.  Такі  дерева  називають  «залізними». До них належать,  наприклад,  паротія перська,  азобе  (африканське тропічне залізне дерево), амазонське  дерево,  ебенове  дерево,  палісандр,  або  рожеве дерево,  кумару та  інші.  У  всіх цих дерев дуже тверда і щільна деревина,  насичена  маслами, кора їх  стійка до  гниття.  Тому човен  з  такого  дерева  тут  же піде на дно, зате залізні дерева - чудовий  матеріал для  виготовлення  меблів.

Чому білі ведмеді не їдять пінгвінів?

 

Таке запитання іноді ставлять навіть  на  шкільних  олімпіадах із  біології.  Відповіді  учнів  бувають різні.  Часом дуже незвичайні.  Наприклад,  кажуть,  що хижих клишоногих гігантів просто  відлякує  запах  цих  птахів. Мовляв,  він  їм  не  подобається. Також  існує думка,  що  пінгвіни виявляють  миттєву  реакцію  на небезпеку.  Ледь  запримітивши ведмедя, вони миттю стрибають у  воду  і  з  легкістю  рятуються від білих хижаків...

Однак насправді все набагато простіше.  Річ  у  тому,  що  пінгвіни  і  білі  ведмеді  живуть... на різних полюсах Землі! Так, пінгвінів  можна  побачити  на  Південному полюсі,  в Антарктиді, а  білих  ведмедів  - на  Північному,  в  Арктиці.  І  зустрітися їм  не судилося.  Може,  це  й  на краще?

Зовсім не такий, як кажуть

 

Чомусь саме  віслюкові  дісталось  від людей  одразу кілька образливих  прозивних  імен.  Мовляв,  і  впертий він, і  нетямущий, а  що  вже вередливий!  А дарма...

Домашній віслюк (мова саме про  нього)  походить  від  свого дикого  африканського  родича, бо приручити  куланів (азійських віслюків)  іще  нікому  не  вдавалося.  Прудконогі  і  лякливі  африканські віслюки  і досі пасуться великими  зграями  на  саванних просторах далекого континенту. Виведено  чимало  домашніх  порід.  Вони бувають завбільшки  з поні,  а  бувають - і з гарного коня, до біологічного роду якого, власне,  і  належить  ця  тварина. Вона примітна блискучою і жорсткою  гривою,  китицею  на  кінчику  хвоста  (як  у  корови)  і  довшими,  ніж у  коня,  вухами.

Також на відміну від коня  копита віслюка краще пристосовані до  кам’янистої  й  нерівної  поверхні.  Із такими безпечніше пересуватися,  але  важче  бігати. Проте  коли тварина дуже  налякана і  втікає, то може розвивати швидкість  і  до  75  км/год.

Однак  такі  копита  годяться лише для  місцевостей  із  посушливим  кліматом.  Бо  у  вологому і холодному європейському кліматі  віслюкові  кінцівки  часто «хворіють» - на їхніх  копитах утворюються  глибокі  тріщини  і дірки. Ось чому чим  гірший  клімат  країни,  де їх  виводять,  тим зазвичай  дрібніші  і  менш  витривалі  самі  істоти.

Загалом  же  домашні  віслюки дуже  витривалі.  Так,  маленька тварина  здатна  втримати  кремезного  «вершника».  А   якщо треба,  може  навіть  щосили  нестися  з такою  «ношею».

До  того  ж  усі  вони,  як  дикі, так і домашні, дуже невибагливі у їжі  (хіба  що  воду  п’ють  лише чисту,  не  застояну),  кмітливі. Так  що  ті,  хто  стверджує,  що віслюки  - тупаки, ду-у-уже  помиляються щодо них.  Ці тварини швидко  «тупіють»  тільки  у  поганих  господарів,  котрі  знущаються  з  них  побоями  і  неправильно їх утримують. А  впертість виявляють  тоді,  коли  на  них нав’ючують непосильну поклажу, з  якою  вони  фізично  неспроможні  далеко зайти.

І  ще у  віслюків чудово  розвинені  слух,  зір  і  нюх.  А   от  голос і  справді  просто жахливий.  Тим більше,  що  ці  тварини  люблять виступати  хором.  Варто  лише одному видати несамовитий крик «і-а!»,  як  його  підхоплюють  усі родичі, що перебувають поблизу. Тоді  виходить  такий  пекельний концерт,  від  якого  хоч  вуха  затикай!

До речі, одомашнення віслюків сталося  значно  раніше,  ніж  коней.  Саме  вони  були  першими тваринами, яких стародавня людина  використовувала  для  перевезення вантажів.  Це відбулося 5-6  тисяч  років  тому  десь  у дельті  Нілу та  Ефіопії.  Не  набагато  пізніше  приручили  диких ослів у  Месопотамії...

В  античну  епоху  осли  потрапили  до  Європи.  Спочатку  їх пристосували для  верхової їзди і  тяги  возів,  та  з  появою  швидших  і  сильніших  коней  багато де замінили  ними. Однак і надалі люди  оцінили  ряд  переваг  віслюків над кіньми, оскільки  вони витриваліші,  менш  вибагливі до корму і  в змозі  набагато довше обходитися  без  води  та  їжі. Іноді  осли  використовувалися для  отримання  м’яса,  молока  і шкіри,  з якої  в  середні  віки  виготовляли  пергамент...

Так  що  ця  тварина  відіграла важливу історичну роль у розвитку господарства  і  культури  людини. Та  й  досі  вона  широко  використовується  у  деяких країнах.  У нас  в  Україні  побачити  віслюка можна хіба  що  в зоопарку та на кількох на всю країну віслюкових фермах.  Там  тварин  утримують задля  особливо  поживного  молока ослиць, а також із експериментальною  терапевтичною  метою.  Кажуть, спілкування із цими дружелюбними істотами дуже піднімає настрій  малечі. Після цього вже ніхто не буде обзивати когось «віслюком»!