Полин, трава гірка

        Вермут, абсент... Ні, це не про напої. Мова піде про полин, яка носить ці назви відповідно німецькою та французькою мовами.

Погодьтеся деякі імена говорять самі за себе. У всякому разі, немає потреби пояснювати, що саме полин (Artemisia) лежить в основі цих знаменитих алкогольних напоїв. Не менш виразні і народні назви рослини: боже дерево, вдів'я трава, Чорнобиль. І їх безліч. Як і видів полину.

Фахівці нараховують від 250 до 400, що зустрічаються практично по всій Північній півкулі, на різних континентах, широтах і в кліматичних зонах: полин піщаний і білоземельний, арктичний і Якутський, Таврійський і морський. Дуже багато видів мають лікарське значення, особливо цитварна, гірка, звичайна і лікувальна. До речі, і саме латинське назва Artemisia походить від грецького artemes-здоровий.

Взагалі природа наділила полин настільки яскравими  властивостями - сильний аромат, що важко незапам’ятати, різкий смак, оригінальний зовнішній вигляд, - і через це люди звернули на неї увагу ще в глибоку давнину і застосовували не тільки як лікарський, косметичний і пряний засіб, але і як культове. А вже про символічну роль полину в літературі, починаючи від старого Заповіту і національних епосів до сучасної поезії, і про вплив абсенту на культуру Франції другої половини XIX століття можна написати не одне наукове дослідження.

В останні роки багато хто звернув увагу на декоративні властивості полину. Цвіт, зібраний в суцвіття, у цієї рослини досить непоказний, а ось листя-сильно порізані, ажурні, немов сіпнуті попелом або пилом доріг,- дуже красиві. І що особливо важливо, декоративні з весни до глибокої осені. Приваблює в полині і те, що багато видів досить невибагливі, морозо - і посухостійкі, нескладні в догляді і відлякують шкідливих комах не тільки від себе, але і від рослин, що ростуть по сусідству. А величезна видова різноманітність і виведені сорти дозволяють використовувати високі полини і в міксбордюрах, і в розаріях, і в декоративних городах, а низькорослі і сланкі - в рокарії і в якості бордюрних рослин.

Ці рослини віддають перевагу відкритим сонячним місцям, але, як правило, виносять і легку півтінь. До грунту полини  невимогливі, ростуть на бідних, але добре дренованих грунтах. А ось на родючій і вологій землі вони можуть полягти. І застій води для них згубний.

Розмножувати полин досить легко. Однорічні сорти і види-насінням, багаторічні-діленням куща або живцями, які дуже добре приживаються в пухкому грунті. Але більшість видів доведеться не тільки розмножувати, скільки стримувати. Кореневу систему цих рослин обмежують за допомогою контейнера або бордюрної стрічки, вкопаної в грунт на глибину не менше 20 см.

Полин Шмідта найпопулярніший і високодекоративний полин для квітників, використовувана для створення бордюрів, подушковидних килимків, міксбордерів і рабаток, на альпійських гірках, терасах, в ущелинах серед каменів, цією рослиною можна заповнювати вільні місця. Це багаторічна трав'яниста рослина. Густо гіллястий, зі щільною ажурною густо опушеним  листям сріблястого відтінку стеблом, цей полин являє собою майже округлі ажурні кущики або щільні куртини висотою до 30 см на дотик листочки оксамитові, ніжні, м'які від того, що покриті шовковистим волосками. Таким ця рослина і йде під сніг. Весною відростає знову. Цвіте в серпні-вересні дрібними квіточками жовтого кольору.

Чому у крабів бувають різні клешні?

 

Природа  дуже  мудро  влаштувала  цих  ракоподібних  істот. Вони  мають  10  пар  кінцівок, які  поділяються  на  грудні  та черевні. Перші три пари грудних кінцівок дуже коротенькі, їх називають ногощелепами, бо вони не  беруть  участі  у  пересуванні, а слугують лише для  піднесення їжі безпосередньо до рота.  Решта пар грудних ніг слугують для пересування,  захоплення  і  потрошіння  харчів.

Пара  найбільших  і  наймасивніших  ніг - клешні.  З   їхньою допомогою  краби  можуть  не лише полювати, а й захищатись від  своїх  численних  ворогів  і брати участь у «шлюбних турнірах».  Вузька  спеціалізація  цих органів позначилася й на їхньому зовнішньому  вигляді.  Так,  нерідко права і ліва клешні мають різний розмір і форму, придаючи тілу  краба  помітну асиметрію.

Так,  крупніша  з  могутніми надтвердими  зубцями  зазвичай призначена  для  подрібнювання-трощіння  раковин  молюсків і  панцирів  морських  їжаків - улюбленої здобичі крабів,  мешканців морів і океанів.  Натомість меншою  клешнею  зазвичай  він відриває  шматочки  їжі.  У  неї  є ріжучий край для оброблювання м’яких  тканин,  ще  й  своєрідна щетинка, яка за потреби працює як фільтраційний  апарат.

А  ще краби найбільшою клешнею  «замикають»  вхід до своєї нірки  від  хижаків.  І  так  собі відпочивають,  поки  не  зголодніють  і  знову  не  подадуться  на пошуки їжі... 

//Сільські  вісті №99 (19847) від 24.12.2020 р.

Родич айстри і талісман золотошукачів

 

У народі кажуть: «Чорнобривці так і просяться  на  вишиванку»...  Ці  квіти, кошички  суцвіть яких  нині  так  ваблять око золотаво-червоними  барвами  на обійстях  поблизу хат, у садах  і  парках та  вздовж упорядкованих доріг, одвічно є  одними  з  найулюбленіших у  нашого  народу.  Вони  навіть стали  символом  України.  Проте сьогодні  мало хто  замислюється,  що чорнобривці примандрували  у  наші  краї з дуже далеких земель...

Чорнобривець (або ще кажуть  оксамитець, повняки) - однорічна трав’яниста рослина з родини айстрових.  Як стверджують біологи, її батьківщиною є Центральна Америка, де в Мексиці та південних регіонах Сполучених  Штатів  зустрічаються  дикі  різновиди  рослини.  Там  вона утворює досить щільні  кущі  від 20 до 120  сантиметрів  заввишки.  їхні  складні  суцвіття  купчастої форми  у  дикій  природі  також  мають  різні відтінки -  від  світло-жовтих  до  насичено жовтогарячих  і  коричневих,  навіть  майже чорних.

Квіти оксамитця мають специфічний аромат  і  запилюються  комахами.  Всім  відомо, який  вигляд  у  плода  рослини.  Він  щільно сплюснутий  і дуже видовжений.  При  цьому ще й досить легкий.  В одному грамі  насіння від  280  до  700  насінин.  Вони  дуже  життєздатні. В сухому приміщенні насіння зберігає схожість  до  п’яти  років.

Нині світ милують уже сотні декоративних видів  чорнобривців,  із  яких  в  Україні  поширені  три:  прямостоячі,  розлогі  та  вузьколисті.

Вважається,  що  мексиканські  індіанці першими  почали  висівати  ці  рослини  біля своїх  осель як декоративні  квіти.  Там  прижилося  повір’я,  що  чорнобривці  наділені магічною силою, здатною вберегти людину від  лиха.  Відтак  димом  із  них  обкурювали свої  житла,  пили  гіркуватий  напій  із  чорнобривців, навіть посипали обличчя  недужих родичів  товченими  сухими  квітами,  вірячи, що  це  полегшить  перебіг  хвороби.  І  нині на  ринках  Мексики  мають  великий  попит пучки зі свіжих та висушених чорнобривців, їх досі  додають  у  майже  всі  страви  національної  кухні  як  приправу.

А  ще жителі  Американського континенту колись  вірили:  там,  де  рясно  зійшли  дикі чорнобривці,  під землею неодмінно можна розкопати  багаті  поклади  золота.  Їх  навіть так  і  нарекли  в  народі - квіти  золотошукачів.

Свого часу іспанські та португальські  мореплавці  розповсюдили  насіння  чорнобривців  у  Європі,  Африці  та  Азії.  Квітка скрізь  добре  прижилася,  але  під  різними іменами.  Так,  французи  були  впевнені,  що її завезено з Індії, тому назвали  «індійською квіткою».  Згодом  у  цій  країні  чорнобривці стали  вирощувати  не лише  на клумбах, а й на  плантаціях.  Ефірна олія  з чорнобривців і  досі  входить  до  складу  багатьох  французьких парфумів. У Франції ці  квіти набули такої  популярності,  що  в  багатьох  інших країнах Європи, де вони з’явилися  пізніше, їх  нарекли  «французькою  календулою».

У  XVI  столітті  чорнобривці  розповсюдилися  в  Африці.  «Хакібуш» -  так  там  назвали  цю  квітку,  яка  швидко  полюбилася населенню  передовсім  за  запах,  який  відваджував  надокучливих  мух.  Ось  чому  і досі  майже в кожній африканській сільській оселі  можна побачити  підвішені  під стелею пучки  сухостою  з  чорнобривців.  Окрім того,  в  районах  Африки  з  розвиненим землеробством  їх  почали  сіяти  серед  городніх  культур  як  засіб  боротьби  зі  шкідниками, зокрема й бактеріями, які вражають рослини.

Чорнобривці  були чи  не  найпершими  заморськими  рослинами,  завезеними  на  початку  XVIII  століття  на  наші  землі.  І  все  ж попри  «іноземне походження»  невибагливий і життєлюбний чорнобривець для українців завжди буде рідною українською квіточкою.

До  речі,  у  світі  знайшлося  йому  і  промислове  використання.  З  рослини  видобувають  лютеїн - жовтий  пігмент  для  фармацевтичної  промисловості.  Також  він  є  й поширеним  харчовим  барвником.  Головні постачальники  промислової  сировини  чорнобривців  у  світі - Китай,  Індія,  Таїланд, деякі  країни  Центральної  Америки  та  Африки.

Карлики та гіганти

 

Дуже  багата  і  розмаїта  природа  нашої  планети.  Дивовижний  її  тваринний  світ.  У  ньому легко  співіснують  карлики  та їхні  прямі  родичі  -  гіганти. Ось порівняй...

На  прогулянці  в  лісі  чи  в лузі  тобі  часто  траплялося  бачити  різнобарвних  метеликів, манюніх, як пелюсточка квітки. А тим часом у Південній Америці пурхають їхні  родичі  -  напрочуд  гарні  велетенські  метелики з  розмахом  крил  до  20  сантиметрів.  Поглянь  на  лінійку,  як це багато!

У  тропічних  лісах  живе  найменша  на  Землі  пташка  -  колібрі,  така  завбільшки,  як  наш джмелик. А її яєчко - з перцеву горошинку.  Сховається  колібрі у квітку, щоб напитися нектару, і її  зовсім  не  видно.  У  нашому ж  краї  найменші  пташечки  - корольок  і  волове  очко.  

А  гігантом серед сьогоднішніх птахів є африканський  страус.  Він  до трьох метрів заввишки і важить, як  теля.  Страусяче  яйце  тягне на  півтора  кілограма,  тобто стільки  ж,  скільки  три  десятки курячих яєць.

Дуже багато на планеті різних молюсків.  Вони  трапляються  і на Крайній Півночі, і в спекотній пустелі.  Це,  зокрема,  й  наші маленькі  равлики  та  устриці. А  от  їхні  родичі  -  океанські глибоководні кальмари сягають до  15 метрів завдовжки. Лежачи на землі, такий  кальмар  міг би своїми  щупальцями  дотягтися до  даху  п’ятиповерхового  будинку.  Вчені  вважають,  що  в глибинах  океану  вони  трапляються  ще більші.

Різна  щодо  своїх  розмірів  і риба.  Зовсім,  скажімо,  крихітний  бичок,  що  живе біля  Філіппінських островів. Його довжина  всього  кілька міліметрів. А  справжні  гіганти  мешкають у  теплих  водах  океанів.  Скат манта буває шестиметрової довжини,  а  вага  його  понад  чотири тонни.

Гігант  із  гігантів  -  китова акула.  Вона  сягає  20  метрів  і важить  близько  30  тонн.  Пащека  в  неї  така,  що  людину вона  могла  б  проковтнути,  як горошину.  На  щастя,  ця  риба на нас  не нападає.

Одна з найменших тваринок -  землерийка.  Вона  схожа на  мишку  й  важить  не  більше двох  грамів.  А  ось  жирафа сягає зростом до п’яти метрів.  Однак найбільша наземна тварина -  слон.  Слони  важать від  3  до  8  тонн.

Та  велетнем  навіть серед  велетнів  є  океанський  синій  кит. Якби його можна було поставити на хвоста, кит сягнув би висоти 10-поверхового будинку.

//Сільські вісті №89 (19837) від 20 листопада 2020 р.